роздуми

Якби не було гніву, наука про Бога не прогресувала б,
суди не були б здоровими, а злочини не були б придушені.
Крім того, грішить той, хто не гнівається, коли має причину.
Бо нерозумне терпіння є розсадником багатьох пороків:
воно сприяє недбалості і спонукає не лише злих, а й передусім добрих чинити зло.

 Св. Йоан Золотоустий (349 – 407 рр.)


Англійський письменник Джон Драйден свого часу казав: «Бійся гніву терплячої людини». Страшним є гнів нетерплячих, але не менш страшним є гнів терплячих. Бо терплячі люди зазвичай гніваються справедливо, а не емоційно чи перебільшено. Сьогодні у нашій країні гнів – мабуть одне з найпоширеніших почуттів поряд зі страхом та смутком. Можливо комусь видається, що гнів – це краща реакція, ніж плач чи почуття безсилля, бо гнів начебто дає бажання жити, мститися, відвойовувати. Або навпаки, дехто може думати, що гнів – завжди неналежна реакція, навіть в умовах жорстокої війни та страждань від загарбника. Насправді гнів буває різний, як на рівні оволодіння людиною (щось інше є раптовий спалах гніву і щось інше є пристрасть гніву), так і на рівні моральної якості (праведний та гріховний гнів). Пристрасть гніву завжди є гріхом (і то одним з основних гріхів), тоді як раптовий спалах гніву може не бути провинністю. Несправедливий гнів (поспішний, перебільшений, неконтрольований, необґрунтований або обґрунтований егоїзмом чи іншою вадою) завжди є гріхом, тоді як праведний гнів (правосудний гнів терплячої людини) не має нічого спільного з виною.

Детальніше...  

Він переконав свою дружину прийняти постриг. Був духовним учителем проповідника ісихазму Григорія Палами. Народився в Нікеї наприкінці ХІІІ ст., став монахом на Афоні, а згодом єпископом Філадельфійської митрополії. Коли на територію, якою він опікувався, в 1310 р. напали турки, Теоліптові вдалося виграти поєдинок. Проте перемога була здобута не фізичним насиллям, а силою слова цього святого старця.

Якщо його слова зупинили одну ворожу облогу, то чи не послухати нам його зараз, щоб ослабити нашу чергову духовну боротьбу?

Детальніше...  

Человеку свойственно спрашивать, поскольку познание есть катализатором развития. Конечно же, можно обходиться без вопросов и все равно развиваться интеллектуально. И конечно же, лучше отсутствие вопросов, чем их неосмысленное и бестактное множество. Но все же, мне кажется, что лучше один раз спросить у человека знающего, пусть и стыдясь своего детского вопроса, чем жить в заблуждениях и мнимых ответах.

Существуют такие вопросы, ответы на которые ты либо ищешь, либо сразу же получаешь, либо чувствуешь ответ всем нутром, но не способен выдать его «на-гора». Именно ответы последнего характера вертелись в сознании, когда я искала пути действия Евангелия в сферах, где напрямую, то есть в проповедническом тоне, о нем могут не говорить. Такими «сферами свидетельства» для меня остаются литература, искусство и музыка. Думаю, многие из читателей знают случаи, когда человек начинал осознанно верить в Бога потому, что к нему по-особенному прозвучало какое-то музыкальное произведение, или сердце тронули слова литературного героя. А может душа этого человека почувствовала присутствие Духа в движении, слиянии красок на холсте?

Механизмы действия Божьих энергий через культурные произведения для меня до сих пор неизвестны (и вряд ли будут), но они точно есть! Еще раз убедиться в этом мне помог разговор с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов. Ее ответы стали живым и звонким продолжением тех вопросов, которые для многих остаются немыми.

Детальніше...  

Попередню статтю «Маршалл Маклюен: юродство у Христі в епоху електронних медіа» із циклу «Двері, котрі насправді є» можна вважати побіжним представленням канадського культуролога й медіа-еколога. Важливість питань, які він порушує, щодо взаємодії віри, культури й технологій вимагає подальшого продовження розмови про найвидатнішого канадця. Пропонований текст, як і попередній та можливі наступні, не претендують на статус вичерпності в галузі студій Маршалла Маклюена. Зрештою, канадець ставився скептично до таких проектів, зазначаючи: «Якщо після моєї смерті з’являться “маклюеністи”, я не належатиму до їхнього кола». У будь-якому дослідженні, що презентує інтелектуальну історію окремого мислителя, завжди присутня частка персональної історії автора дослідження. Будь-яка історична постать (у нашому випадку Маршалл Маклюен) може виконати роль міфологічного персонажа, через якого автор тексту переповідає свій особистий міф. Цілком можливо, що таке трактування сподобалось би й самому Маклюенові, який вважав, що ми вже давно живемо в міфологічному й інтегральному світі і лише за інерцією продовжуємо мислити «згідно зі старими, фрагментованими просторовими й часовими зразками доелектричної епохи» [4, 6].


Детальніше...  

Мистическим эмпирикам посвящается…

   Дискусія навколо українського богослов’я триває. Нові статті, рефлексії, інтерв’ю, коментарі з’являються в медіа ледь не щотижня. Загалом, це є дуже доброю нагодою для богословів і публіцистів різних течій і бекграундів висловити свої думки, спровокувати і здійснити більш свідомий пошук нового — аргументів, тез, припущень, навіть гасел, без чого неможливо ні розширити обрії свого власного розуміння теології, ні тим більше знайти порозуміння серед колег. Нижчеподана стаття була написана як реакція на низку звинувачень в бік представників богословської спільноти УКУ, які серед пріоритетів богословського розвитку Церкви назвали „онтологічну зрілість та благодатну глибину особи богослова”.

Детальніше...  

Війна і страждання, руйнації і кров, вбиті діти і боязнь майбутнього – з одного боку, та мир і щастя, будування життя і радість стосунків, сміх дітей і певність у завтрашньому дні – з другого, наче двоєдиний голий нерв виявляє два полюси життя сучасного українця. Як християнська віра і розум може примирити ці дві протилежні реалії? На перший, поверховий, погляд це неможливо. Насправді ж ці два якісно різних світи належать до однієї, Богом сотвореної планети, яку Він назвав Людиною. Саме це царське Боже творіння в Україні одночасно віддає своє життя і живе вічно, жахається руйнувань своєї оселі та під ворожими бомбардуваннями планує відбудову країни, усміхається крізь самотні сльози й відчуває себе в сімейному теплі та затишку, сидячи в сирому підвалі поряд із незнайомими ще вчора сусідами.

Вітчизняна війна в Україні, у своїй видимій і невидимій борні, – це наче напружено пульсуючий епіцентр української людськості, в якому синхронно продовжуються, досягаючи своєї кульмінації, два глибинних національних процеси. Перший – радикальне духовне очищення народу від облуди, безвідповідальності, свавілля, маловірства й егоїзму; другий – всмоктування у кров, плоть і душу нації конститутивних моральних цінностей, які, наче оздоровлені хромосоми, переводять українське ДНК на той рівень цілісності та єдиносущності, який вимріяли батьки нації від княжих часів до тепер. Ці два процеси, які випливають із глибин віри, молитви й жертовності наших предків, все бурхливіше розгортаються в народній свідомості. Щодня, щогодини і щохвилини українські серця, уми та руки кожного все більше наповнюються Божою силою, яка допомагає здобувати і Царство Боже (пор. Мт. 11, 11–15), і земну Україну, де гідність особи, солідарність, братерство і готовність до самовіддачі – головні спільні риси нашого подвійного громадянства.

Віктор Жуковський

Детальніше...  

Введення Марії у храм, або Представлення, можна назвати богородичним святом-предтечею. Це стається до Благовіщення, з якого починається Новий Завіт; це так нагадує Стрітення, де Старий і Новий Завіти об’єдналися; це вводить в очікування Різдва, що увінчує Воплочення. Введення не описане в чотирьох Євангеліях, його святкування не було головним, а лиш «малим богородичним». Центральні образи в іконі празника – батьки Анна і Йоаким, пророк Захарія, діви зі свічками та сама Марія. Як сьогодні можуть до нас промовити вчинок Анни і Йоакима, посвята Марії? Поговоримо про це з іконою.

Детальніше...  

Майдан, як феномен українського суспільства, нікого не залишив байдужим: одні сприймають позитивно, інші критикують, проте всі визнають його роль в історії України.

Після закінчення Майдану постало питання: яку модель розвитку вибере Україна? Що стосується економіки, то існує багато моделей: 1) ринкова з її модифікаціями й історичними формами; 2) змішана, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національна; 5) капіталістична; 6) народна [8, 334]. Кожен автор [6, 1-4] вказує на найоптимальнішу модель для України, яка би відповідала власним поглядам та уподобанням. Дехто посилається на досвід далекосхідних «тигрів» – Сінгапуру, Гонконгу, Південної Кореї. Інші пропонують творити щось особливе етнічне й неповторне.

Детальніше...  

Народився преподобний Іван Касіян на берегах Дунаю у другій половині ІV ст. Ще молодим подався в паломництво до Палестини, де й почав чернечий шлях. Пізніше прибув до Константинополя, познайомився з Йоаном Золотоустим. Там же ж прийняв сан диякона і був скерований до Рима, де на той час папою був Інокентій І.

Авва Касіян влаштував у Галії дві кеновії – чоловічу та жіночу – по уставу східних обителей. Уклав 12 книг «Про влаштування кеновій», 10 бесід з отцями-пустельниками, написав твір проти Несторія, де висунув напротивагу єресі думки й духовний досвід східних і західних вчителів, монахів.

До «Добротолюбія» увійшли кілька праць преподобного отця. Сьогодні ми спробуємо зануритися лише в одну з них. Перед тим, як сісти в цей ковчег, згадаємо слова св. Йоана Ліствичника, який писав, що «великий Касіян мислить чудово і піднесено». Спробуємо стати простішими в серці й знімемо якір, відштовхуючись від берегів цього тексту…

Детальніше...  

З першого погляду важко сказати, чого бракує нашій сучасній українській поезії. У нас є багато відомих митців, які мають прихильників у всіх куточках України; маємо численних авторів пісень, що створюють справжні хіти; зрештою, маємо величезну кількість тих, хто вважають поезію своїм хобі й переповнюють своїми творами простори Інтернету чи навіть полиці книгарень. Отже, маємо багато відомих і менш відомих імен. Щодо загальних тенденцій, то їх важко визначити на фоні аж такої великої кількості творів (попри те, що деякі вчені таки намагаються вловити якісь загальні настрої). Але дещо узагальнити таки можна.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla