роздуми

Все те саме палюче сонце Малої Азії. Остання волога випаровується із землі, акварельно розмиваючи обрій. Найбільша спека – перед дощем. Отже, вже зовсім скоро цей клаптик пекла перетвориться на тимчасовий оазис раю, тимчасовий… Усе в очікуванні, в мовчазному передчутті…

Та ось з-за обрію долинають тихі псалмоспіви. Вони виходять із тої акварельної лінії і ширяться все більше, все голосніше. Чисті голоси піднімаються до неба. Чи то вони звідти і линуть? Це йдуть полонені османцями. Точніше, їх щойно викупили з полону лаодекійські християни, почувши ці божественні глибокі напіви. Ще мить – і кожен піде своїм шляхом. Але зараз вони востаннє заспівають разом Псалом 50.

«Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу…» – і впали життєдайні краплі пустельного дощу. Григорій обійняв своїх братів і пішов у бік Кіпру. Він передчував, що там прийме постриг, а потім піде на святу гору Синай та одержить велику схиму. Після цього його називатимуть Григорій Синаїт.

Детальніше...  

«Поміркованість є моральною чеснотою, яка стримує потяг до задоволень і забезпечує рівновагу у використанні створених благ. Вона забезпечує панування волі над інстинктами і не дозволяє пристрастям переступати межі людської гідності. Поміркована особа скеровує до добра свої чуттєві бажання і слухається здорового голосу розсудливості…» – навчає Катехизм Католицької Церкви (№ 1809).

Чеснота поміркованості (стриманості) належить до чотирьох кардинальних чеснот, які лежать в основі морального життя людини і полягають в постійній мобілізації зусиль волі на здійснення добра у різних вимірах життєдіяльності, починаючи від особового життя, і аж до ставлення стосовно всього створеного Богом світу .

На перший погляд може скластися враження, що мова йде про якусь дійсність, яка полягає в тому, щоб від нас щось забрати, обмежити, загнуздати, утримати... Насправді ця чеснота має за мету не забрати, але навпаки – надати, дарувати, гарантувати, повернути… Чеснота поміркованості, у властивому сенсі, полягає передусім у тому, щоб повернути пошкоджену гріхом дійсність до первозданного порядку, цілісності та гармонії.

Детальніше...  

Це був кінець ІV ст. Учень Йоана Золотоустого, св. Марко Подвижник, або як його ще називали Марко Аскет чи Марко Пустельник, сидів на пекучому сухому піску єгипетської пустелі. Суховії намітали дюни позаду нього, сонце випалювало останню краплю на його тілі, а він лиш прислухався до цього дійства, тихо, смиренно. Йоан Ліствичник ще напише про сонце, що наче покора: сутність його ми визначити до кінця не здатні, та добре відчуваємо його дію, вплив на нас. Марко ж уже це відчуває – і сонце, і покору, і ще щось…

Детальніше...  

Під цією назвою планую опублікувати низку статей, об’єднаних антропологічною проблематикою втрати сучасною людиною здатності трансформувати біль і страждання в творчий процес. Від коли існує людина – біль і страждання її завше супроводжували. Війни, епідемії і голод у всі віки були на порядку денному, ставлячи під питання існування країн, народів ба навіть великі цивілізації. Але ніколи їм не вдалося загальмувати творчого пориву людини. В цьому легко переконатися, відвідавши будь яку світову картинну галерею, на кшталт Прадо, Лувру, Ермітажу тощо. Те, що ми там побачимо, створене у надзвичайно важкі часи, коли під час постійних епідемій вимирала ледь не більша половина Європи. Що більше, те що вдалось зберегти, становить мабуть 10-20 % з того, що було і загинуло під час пожеж і повеней. Складається враження, що в ці часи людина володіла мистецтвом трансформувати свій біль і страждання у творчий процес. На якомусь етапі, можливо у першій половині ХХ століття людство почало втрачати цю здатність. Сьогодні на побутовому рівні людина живе незрівнянно краще, ніж в минулих епохах. Але при цьому людський дух більше не здатен випродукувати шедевр на рівні музики, архітектури, живопису, мистецтва, поезії. Все найкраще, на що спромоглось людство, стосується минулих епох. Людство продовжує робити великі наукові відкриття, створює нові неймовірні технології, але при цьому втрачає здатність бороти страх перед невеличкими випробуваннями, а найголовніше більше не здатне трансформувати біль і страждання у творчість. Чи можливо відродити цю духовну здатність в людині? Якщо так, що для цього слід зробити?

Детальніше...  

Бюро Києво-Галицького Верховного Архієпископства УГКЦ із питань екології закликає відмовитись від шкідливої практики – прикрашання гробів померлих пластиковими квітами та вінками, що зокрема набирає широкомасштабного виміру напередодні свята Воскресіння Христового.
В цей час вірні, бажаючи віддати шану померлим родичам та знайомим, приносять на цвинтарі тони різнокольорового пластику, як правило не задумуючись про те, що ця практика не тільки позбавлена смаку і логіки, але і є дуже шкідливою для природного довкілля, й небезпечною для здоров’я і життя людей. Пластик заполонює кладовища. Здебільшого, щоб хоч якось дати собі раду, його спалюють, при чому в довкілля виділяються шкідливі сполуки, в тому числі й діоксини, які мають канцерогенну дію і, відповідно, спричиняються до розвитку онкологічних захворювань.

Детальніше...  

Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити
(2 Кр. 6, 16)


– Отче, я не можу контролювати своїх думок та емоцій, я ніби роздертий вулик, усе в мені кішить, біситься, я не маю спокою, постійно в усьому сумніваюся, вагаюся, не довіряю людям. Інколи все стає настільки осоружним і бридким (бридко зазвичай від самої себе), що хочеться позачиняти двері, вікна і сидіти в темряві, глушині. Та ж ні! Навіть у таких випадках думки важким табуном проносяться в голові. І, напевно, легше було б, якби вони були добрими, світлими, гарними… Де там!


Детальніше...  

До етнічних українців в Україні та за її межами у всьому світі сущих.

Дорогі брати і сестри!
Все на світі, крім зла і гріха, походить від Бога. Це – аксіома. Та зло і гріх не вічні. Вічний тільки Бог. З Його святої волі і є ми на цій землі – долині сліз і плачу, і покликані до щасливої вічності. Це найважливіше і найдорожче за все на цьому світі та й за увесь світ. Бо ми – образ і подоба самого Творця, і Він нас любить безмежною любов’ю. Та цю найбільшу у світі любов так часто зневажаємо і зраджуємо своїми гріхами. Власне, так знехтували першою Заповіддю Творця наші прародичі – Адам та Єва, і були за це строго і справедливо покарані. Так, зло увійшло у світ. А в міру збільшення на землі числа людей воно росло і множилося. І коли чаша гріхів переповнилася то й переступила усі межі Божого довготерпіння. Зло мало бути покаране. І знищив його Господь у водах Всесвітнього потопу, залишивши тільки праведного Ноя з його сім’єю.

Та й цього разу недовго тривало праведне життя на землі. Його зупинила Вавилонська вежа – вежа гордині. Власне, гординя і є коренем всякого зла та гріха. Тому Господь зруйнував цю вежу,а людям помішав їхню одну мову. З цього часу беруть початок всі мови, нації та народи. І всі вони найперше і найбільшою мірою покликані самим Творцем служити Йому, тобто добру і любові. Отже, нації та мови – не нагорода, а ще одна відпущена Творцем можливість і нагода направити кривду вчинену Йому(!) і цим самим повернути собі правдиве непроминаюче щастя. Для цього Господь дозволив існування окремих об’єднаних груп людей в різних формах співжиття зі своїми мовами і географічними територіями поселення, які були названі державами. Таким чином, одна неподільна сім’я розділилася на багато окремих сімей, об’єднаних окремими мовами, які створили свої культури, традиції і звичаї, а також і окремі релігії, які разом творять одну Божу родину.

Детальніше...  

Впервые я соприкоснулся с Богом в 15 лет. Заинтересовавшись религией, я купил «Новый завет» и, принявшись читать, расчувствовался. Удивительная приязнь к Господу Иисусу Христу охватила меня с прочтения первых же слов книги, и на глаза навернулись слезы.

В то время (это был 1991 год) в стране пошла волна бурного интереса к религиям и всяческим формам альтернативной духовности — журналы и газеты наперебой печатали подобные материалы. Во мне сформировалось твердое убеждение, что все религии ведут к одному Богу, разница только в обрядах и в имени Творца. Поэтому не было ничего удивительного в том, что, вдохновленный чтением Евангелия, я отправился покупать книги кришнаитов.

Первое, что меня поразило в этих книгах — почти полное соответствие написанного с тем, во что верил я сам. Все вопросы касательно религии, природы души и устроения вселенной индийская религия рассматривала последовательно и детально. Естественно, мне стало интересно познакомиться с Кришной поближе...

Детальніше...  

У місті улюбленім Він поселив Мене
(Сир. 24,11)

Львів – унікальне, неповторне місто. На жаль, наша провінційність полягає в тому, що ми не вміємо любити. Не вміємо любити Бога! Отож, не вміємо любити і себе. Не люблячи себе, не можемо любити ближнього. Тому прагнемо любити далеке. Ця стаття про те, як люди, натхнені Богом, побудували місто Львів. Адже лише під натхненням Бога можна побудувати щось направду вартісне. Львів – місто не лише із землі та будинків. Центральне місце в ньому займає Бог та люди. Тому він побудований не лише людськими руками, а й Словом Божим. А його мурами завжди були молитви святих. Центр світу – на кожному кроці. Там, де є Бог та людина, завжди є спілкування. На жаль, світ гріховний, а тому – провінційний. Та лише світ гріховної людини – провінція. Її вдало долають святі. Їхня діяльність відобразилася і в архітектурі міста Лева. Це доказ того, що Львів будували не тільки люди, – в його побудові був присутній Бог. Бо Львів – це не безбожне місто, як Вавилон, де люди хотіли побудувати місто без Бога (Бут. 11).

Детальніше...  

Існує загальна, але надзвичайно доцільна формула, або ж модель залучення кожного християнина до богослов’я і богомислення. Вона полягає в тому, що християнин повинен бути вправним богословом, а богослов - християнином. Адже богослов’я як шлях пізнання істини євангелької, і як досвід від такого пізнання (віровчення), включно з живими та методологічними вимірами становлять його єдину основу. Звідси, воно стає фундаментом для вирішення соціальних проблем. Однак це не завжди так, адже якщо би богослов’я постійно клалося в основу суспільних відносин, кожна людина у взаємозв’язку з іншими несла вагоміший, пріорітетно вищий і більш духовний багаж цінностей. Впевнено б крокувала до солідарності як єдності в гармонізації і співпраці кожного зі всіма. А її життя стало б прикладом повноти Любові.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla