проблема

За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх

(Мт 7, 20; пор. 7, 16).

     Ці Христові слова, звернені в першу чергу проти лжепророків, можна теж співставити і з притчею про неплідну смоковницю з Євангелія від Луки (Лк 13,6-9), а також з емблиматичною подією, з євангелій від Матея (Мт 21,18-22) і Марка (Мр 11,12-14. 20-26), яка слідує відразу після месіанського входу Ісуса в Єрусалим. Ісус – каже Євангеліє – “зголоднів” і, “побачивши смоковницю, вкриту листям, приступив чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши, до неї, окрім листя, не знайшов нічого”. І, незважаючи на те, що “ще не була пора смоков”, промовив до смоковниці: “Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе”.

    Двадцять років після підпілля – це вже час, який більше не дозволяє нам виправдовуватися, що “ще не настала наша пора” і тому, думаю, буде справедливо подивитися не тільки на “розлоге і зелене дерево нашого богослов’я”, але саме на плоди того ж богослов’я (зокрема біблійного). Що за двадцять років зроблено? Що за цих два десятиліття ми перейняли, зберегли і звершили від того, що отримали від наших попередників, а що розпочали нового? Саме над відповіддю на ці питання хотів би і я застановитися у цій короткій доповіді. Тому не буду говорити про те, що не зроблено, чи про те, що потрібно зробити, а спробую подати короткий огляд “плодів біблійного богослов’я”.

Детальніше...  

Один український священик дуже не любив росіян, звинувачуючи їх в усіх смертних гріхах. Миряни пожалілись митрополиту, владика і заборонив священику використовувати в проповіді слова "русский", "росіянин", "москаль"... 
Читає священик в церкві Євангеліє від Івана:
- Зібрав Ісус своїх учнів і каже: "Істинно, істинно говорю вам – сьогодні один з вас мене зрадить". Занепокоїлись апостоли та й питають: "Чи не я це зроблю, Господи?"
Юда Іскаріотський і собі питає: "Нє я лі, Господі?"

  Кожна нація має звичку пов’язувати любов до Бога і любов до своєї землі в одне ціле, будуючи свою культуру на національній церкві. А ще кожна підкорена нація ненавидить своїх завойовників, намагається по мірі можливостей битися з ними і вважає що має на це моральне право. І молитись щоб Бог дав їм побити „клятих...” (римлян, англійців, москалів, ляхів, турків – кожен народ протягом історії вставляв туди своє). Наскільки ці дві риси є добрими чи злими – сказати важко. Біблія дає нам приклад і того, і іншого. Весь Старий Завіт побудований на єврейському патріотизмі – переможні битви проти клятих моавітян, мадіанітян, філістимлян, греків змальовувалось в біблійних книгах як прояви Божої величі та любові до Свого народу. Та й виключність, унікальність Ізраїлю, Божого народу, в Біблії акцентувалася неодноразово. Не їсти з язичниками, не входити до оселі язичника (хіба що потім очиститись), не брати за жінку доньку язичника – подібні заборони в єврейській Торі, яка складає першу частину Старого Завіту, зустрічаються ледь не на кожному кроці. Багато з цих традицій і зараз лежать в основі сучасного єврейського законодавства.

Детальніше...  

Істинне богослов’я, слово про Бога, повинно бути і словом, яке виходить від Бога
Григорій Богослов (IV ст.)
Немає нічого біднішого, ніж ум, який філософує про Божі речі, перебуваючи поза Богом
Діадох Фотікійський (V ст.)

    Становлення і розвиток богослов’я – це багатовимірний та комплексний процес, на який не можна дивитись, а тим паче оцінювати його через один фокус, який у той чи той кризовий період починає домінувати і загороджує інші, значно глибші, а відтак значиміші пласти. Оцінку становлення богослов’я можна розділити на декілька складових за певною пріоритетністю: від «найгрубших-бажаних» до «найтонших-необхідних і обов’язкових», без яких при всіх найсприятливіших обставинах богослов’я не відбудеться, або те, що називатимуть «богослов’ям», ним не буде за визначенням. Коротко окреслю значимість основних рис.

Детальніше...  

 Нещодавно мені потрапив до рук ось цей документ. Прочитавши його зі здивуванням, я поставив собі цілий ряд запитань, якими хочу також поділитися і з шановними читачами. По-перше, у цьому документі НАН нічого не говорить про те, які наукові дослідження вона ініціювала й провела, аби не з чужих вуст, а власними науковими силами підтвердити наукову спроможність теорії еволюції Дарвіна? Тим більше, що самі шановані академіки НАН визнають, що «Полеміка щодо основних проблем еволюційного вчення триває і в сучасній науці». Мабуть, ця полеміка небезпідставна?

Детальніше...  

Ідеалом християнського життя у спільноті та світі є мир – особлива душевна настанова, яка полягає в гармонійному й належному стосунку особи до Бога, до самої себе, до інших людей та до всього творіння. Мир є одним з ключових понять Христової Благовісті: «Мир вам!» (Лк 24,36); «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів 14,27, див. також: Мт 10,13; Мр 5,34; 9,50; Лк 1,79; 2,14). Мир між людьми невіддільно пов’язаний з любов’ю до ближніх: «Бо заповіді: “Не чини перелюбу”, “Не вбивай”, “Не кради”, “Не пожадай”, і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: “Люби твого ближнього як себе самого”» (Рм 13,9) (Див.: 1 Ів 2,9-11; 3,10-24; 4,7-21). Християни покликані плекати цей мир і любов на всіх рівнях спільнотного життя: міжособистісному, родинному, громадському, внутрішньополітичному і міжнародному: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). Щоби бути миротворцем, потрібно сильного та сформованого характеру, здатного панувати над собою.

Детальніше...  

Книги Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера деякі фанати замовляли за півроку до виходу, навіть не знаючи сюжету. Чар цього літературного явища охопив величезну кількість читачів різного віку у всьому світі. Як буває у таких випадках, оглядачі висловили свої «за» і «проти» щодо придатності субкультури Гаррі Поттера для дітей. Дехто вважає серію невинною розвагою, що надихає та морально формує, інші ж стурбовані тим, що вона стирає тавро з окультного і розмиває межу між правильним та неправильним, наражаючи дітей на витончені підсвідомі небезпеки. Отже, основне запитання таке: «Чи історії про Гаррі Поттера можуть зіпсувати, чи навпаки – позитивно підтримують моральну формацію дітей?».

Детальніше...  

Буває таке, що про нього говорять:«Дивись, це нове!».
Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Еклезіаст 1, 10

У світовій історії є ідеї, тенденції, зразки та міфологеми, до яких людство схильне знову й знову повертатися (т. зв. топоси ), ідеалізувати їх, огортати легендою, відчувати за ними ностальгію, більше чи менше усвідомлено їх наслідувати та черпати з них натхнення й мотивацію для своїх теперішніх і майбутніх дій. Один із таких топосів – ідея поліетнічної та мультикультурної держави з більше чи менше централізованою владою та на якомога більшій (принаймні, оптимальній, щоб «переварити» культурне розмаїття в єдине всюдизрозуміле культурне «койне») території. У західний культурний простір ця ідея вривається з походами Олександра Македонського (334–323 рр. до Р. Хр.), під час яких він завоював азійський світ, де вже були традиції таких мультикультурних імперій (Вавілон за Навуходоносора та Мідо-Персія, починаючи від Кира Старшого). Імперія Олександра витворила риси, які стали невід’ємними ознаками всіх імперій такого типу:

Детальніше...  

Упродовж своєї історії людство та його найкращі мислителі намагалися дати відповідь на чи найголовніше запитання нашого буття: чи існує Бог? Однак переконливо довести існування Бога філософам і науковцям так і не вдалося, чого не можна сказати про юристів. Не випадково деякі українські юристи, палкі адепти верховенства права, дуже полюбляють апелювати до Бога і розмірковувати з приводу руйнівних дій «диявольських сил».

Детальніше...  

The epoch of postmodernism, in which we happen to live, dares man with serious challenges: the relativisation of personal and social values, secularism, consumerism, moral and ethical disintegration, spiritual chaos as well as the multi-layered decline of Ukrainian culture, politics, economics, business, science etc. Ukrainians often ask themselves rhetorical questions: What is the basis of the complex, systematic crisis of Ukrainian society since its independence? What is the reason for the permanent irresponsibility and amorality of the higher echelons of the post-Soviet political and business “elite” who by their vocation, should be caring “parents” of the nation, people of truth and honour, spiritually strong statures of clear biblical morality: from the small and formal to the life essential, all of which determine the development strategy of the country? What are the causes of personal and social immaturity as well as the lack of principles in upholding moral, ethical, national and democratic values in civil society? These difficult, yet fundamental questions concern every citizen of Ukraine. This includes all who have, even a minute feeling of responsibility before society; from the asphalt workers to the deputies of various levels, ministers, leaders of the regions and other spheres. This holds true particularly for those who have a greater burden of responsibility before the Lord and nation for every uttered word and accomplished deed.

Детальніше...  

Теперішній світ християнська душа звично описує у мінорній тональності. Попри Христові перестороги, любов у світі таки охолола (пор. Мт. 24, 12), що породило в людському духові численні руйнівні деформації. Дехристиянізація наших душ стала доконаним фактом, і недарма Папа Венедикт ХVІ закликає до нової євангелізації Європи. Як на теренах стародавніх цивілізацій виростають піщані пустелі, так і простори колись християнської Європи невпинно затягує духовна пустеля секуляризації, з якої стирчать лише гострі шпилі спорожнілих християнських храмів.

Отож песимісти (а ще вороги християнства) легко перефразовують шпенглерівські «Сутінки Європи» у «сутінки християнства». Мовляв, хоч «пекельні ворота» Церкву й справді не подолали (пор. Мт. 16, 18), але байдужість сучасних християн її таки доконає. Що правда, то правда: у своїй літеплості ми, християни, таки неперевершені. Оптимісти, втім, заспокоюють: мовляв, інкультурація європейським суспільством християнського послання стала настільки глибокою, що релігійної основи вже не видно – все перейшло в культуру міжлюдських стосунків. Це також правда, в чому пересвідчуються усі гомо совєтікуси, коли виїжджають на терени сучасної Європи.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla