Класичний приклад вибору правильної стратегії дій в умовах кризи – у байці про двох жаб, які потрапили в глек зі сметаною. Пам'ятаєте? Одна злякалася і покірно пішла на дно, друга завзято гребла лапками, борсалася, поки збила масло і таким чином врятувалася. Як на теперішній час, досвід дуже повчальний. Адже у нас сьогодні на всіх рівнях про економічну кризу говорять стільки, що вже від цих балачок може виникнути бажання «скласти лапки».

«Телевізор тепер не вмикаю. На всіх каналах однаковісінькі шоу з одними й тими ж «вождями», які уявили себе телезірками й безконечно дискутують, вправляються у красномовстві замість того, щоб реально щось робити. Кілька вечорів подивилася і стало страшно: куди ж ми котимося, хто ж у державі справді про державу думає?! І на що нам можна надіятися?» — з тривогою говорила при зустрічі моя колишня вчителька, нині пенсіонерка, критикуючи очевидну безпорадність «верхів» у реалізації антикризових заходів.

Спонукала мене написати ці рядки ситуація, яка склалася в останні роки після Помаранчевої революції. Сама ідея Помаранчевої революції ґрунтувалася на боротьбі за правду і проти беззаконня старої влади. Народ піднявся, бо вже не міг терпіти фальсифікацій, обману, диктатури. Шукав свободи та правди і знайшов їх у перемозі свого кандидата Віктора Ющенка. Однак, що ж трапилося згодом?

Утвердивши в суспільстві політичні свободи, плюралізм, ліберальні засади економіки, нова влада поступово почала скочуватись до ще гірших зразків державного управління, для якого характерні: протистояння лідерів демократичного табору, використання високих державних посад в особистих цілях, корупція, підкуп, шантаж, ультиматуми, невиконання взятих на себе домовленостей. До того ж ця тенденція зростає і беззаконня все більше завойовує свої позиції в Україні. Цьому сприяють хаос і непорозуміння в сфері державного управління, недотримання закону стає все більше і більше популярним серед вищих посадових осіб. Люди, особливо посадовці, народні депутати втрачають страх перед законом, я вже не говорю про страх Божий, який повинен перебувати з кожним християнином.