Існує чимало моральних питань із біомедицини, продиктованих сучасним стрімким біотехнологічним розвитком, прямі відповіді на які важко знайти в біблійних чи в патристичних текстах з огляду на їх новизну. Проте питання аборту не є таким. Традиція Церкви завжди й однозначно засуджувала позбавлення від дитини перед її народженням, і надалі засуджує.
Господь вчить нас любити всіх, навіть ворогів. Що означає любити ворога своєї Батьківщини? Якою має бути ця любов, щоб не була лицемірством перед Богом і зрадою рідного народу? - Любити ворога – це співчувати йому та вміти знаходити в собі сили прощати. І то ми прощаємо не так заради нього, задля його добра, як задля власного добра. Прощаючи, ми немовби відрізаємо від себе ту нитку зла, яка зародилася через агресію та ненависть до нас зі сторони ворогів. Потрібно взяти до уваги, що це поняття любові до ворогів, про яке говорить наш Божественний Спаситель, має зовсім інше значення, смислову навантагу. Ця любов до ворога – вияв нашого милосердя, розуміння того, що і він міг помилитися. Тому ворогам ми повинні співчувати, а їхні вчинки нехай судить Бог, який є справедливим і все знає. Для значної кількості християн-практиків цілком зрозуміло, чому Церква всіляко противиться абортам, але вони не завжди розуміють, чому вона забороняє контрацепцію. Адже не допустити зачаття дитини за допомогою засобів контрацепції та вбити її в лоні за допомогою аборту – це різні речі, і якщо останнє не допустиме, то перше може бути оправдане – так «по-своєму» розмірковує велика кількість християнських подружніх пар. Чому ж все-таки Католицька Церква засуджує практику використання контрацепції? Чи можливо цілком відмовитися від неї в сучасному світі? Відповідаючи на ці запитання, потрібно найперше уточнити, що не все те, що називаємо контрацепцією, є нею у прямому значенні слова. Адже буквально слово контрацепція (з лат. contra conceptio – «проти зачаття») означає лише ті засоби, дія яких унеможливлює злиття чоловічої і жіночої гамет. Натомість засоби, які мають змішану дію (контрацептивну й абортивну) чи переважно абортивну, не можуть бути названі контрацептивами. Бо в такому випадку ми підмінюємо поняття. Адже як засоби, які унеможливлюють зачаття, можуть бути водночас засобами вбивства зачатої дитини? Не можуть, бо це суперечність. Тому не все, що в аптеках продається як контрацепція, справді нею є. Наприклад, гормональні таблетки – це засоби змішаної дії (нехай в невеликому відсотку, але все ж спричиняють аборти), а внутрішньоматкова спіраль – переважно абортивний засіб (зачата дитина гине від того, що не може імплантуватися у стінку матки). У сучасному українському суспільстві щораз важче знайти велику сім’ю. «Великими» в нас тепер прийнято вважати сім’ї, в яких бодай на одну особу збільшується приріст населення, тобто є троє дітей. Ще важче знайти сім’ї, в яких більше трьох нащадків. Так звана «багатодітність» вважається чимось застарілим, обтяжливим, а подекуди навіть непристойним. Зрештою, такою ж пропагують сьогодні і саму сім’ю (зокрема цьому сприяють теорії гендеру). А що ж каже християнство про значення дітородження у сім’ї? Звісно, можна сказати, що й саме християнство сучасне суспільство розуміє як щось застаріле, обтяжливе та непотрібне, але все ж залишається певна верства соціуму, яка складає спільноту Церкви, а тому голос християнської моралі для неї важливий (йдеться про реальних, а не номінальних християн). У своєму житті мені довелося щиро і глибоко практикувати вайшнавізм [1], пройти шлях від бгакти-прихожанина [2] до брахмачарі [3], а пізніше і до брахмана [4], глави вайшнавської місії в Одесі. У 2000 р. Господь покликав мене покинути вайшнавізм і стати учнем Ісуса Христа, за ким я слідую й понині. Маючи за плечима християнський досвід, за часом аналогічний вайшнавському, хочу представити читачеві десятку найсуттєвіших причин, чому я не крішнаїт і ним вже ніколи не буду. Чи думали Ви колись про самогубство? Про вбивство? Як Ви боретеся зі стражданнями власними та чужими? Світ надлишку інформації і браку правдивої свободи схильний давати швидкі відповіді: навіщо терпіти і очікувати, якщо є легший шлях? А що би сказало наше серце, коли б ми дали йому заговорити? «Любов довготерпелива і многомилостива» і в кожному терпінні – наші перемога і визволення. Цього вчить життя багатьох мучеників і святих. А чому навчить життя, яке закінчиться евтаназією? Про евтаназію і правдиву добру смерть ми поспілкувалися з доктором морального богослов’я с. Йосафатою (Дробик) ЗСМ, авторкою наукової праці «Паліативна допомога як протидія евтаназії». Чому тема евтаназії актуальна сьогодні й дискусія довкола неї дедалі більше набуває розголосу в інформаційному просторі, адже, скажімо, буквально 10 років тому питання т. зв. «доброї смерті» не було таким неоднозначним для пересічного українця, та й взагалі темам біоетики не надавали такого важливого значення, як тепер? Усі біоетичні питання справді загострилися протягом останніх 15 років. Досліджувати потреби закону про евтаназію в українському суспільстві почали приблизно у 2010 році, послуговуючись прикладами західноєвропейських країн, де легалізували цю практику. Безумовно, піком актуальності таких дискусій був червень 2015 року, коли були спроби просунути до Верховної Ради України законопроект, який би мав урегульовувати питання правомірності евтаназії в нашій державі. Тільки цікаво, що в назві цього законопроекту всіляко намагалися приховати справжню суть смерті за власним бажанням – «Проект закону про забезпечення прав людини на гідне закінчення життя». Документ подав Андрій Кожем’якін, народний депутат від фракції «Батьківщина», а теоретичну частину уклала Яна Триньова, адвокат, відома прихильниця проевтаназійного руху в Україні. Якщо ще кілька років тому українське Різдво пахло кутею та духмяними колядами, що оспівують народження та жертву нашого Спасителя, то сьогодні все частіше воно перетворюється на маскарад за участю Санти Клауса чи Діда Мороза, пахне мандаринами та переповнене планами відпочинку в тих же Карпатах. Ми перестаємо приносити свої скромні дари, які з такою щирістю несли ще завітні царі, і все частіше віддаємо дань комерції, яка примушує нас духовний дар перетворювати на матеріальний. І наше меркантильне суспільство починає дарувати подарунки одні одним, замість того, щоби скласти скромну молитовну жертву Тому, хто є центром цієї події. Чи справді українці святкують Різдво без Христа і чи направду ми цього дня просимо Його піти з нашого життя журнал «Християнин і світ» вирішив запитати у представників української християнської еліти. You all know that the Holy Scriptures never mention a possible separation between theology and spirituality. They only describe the separation between faith and incredulity. Also the patristic writings ignore a separation between knowledge and praxis of faith. During the first millennium A.D. writers did not know our current distinction between dogmatic theology and sacramental life, between morals and canon law, between asceticism and mysticism. In the sermons of Saint Augustine and pope Gregory the Great all aspects of faith and ecclesiastical life are discussed. І прийшли ми тоді у Грецію, і повели нас у будівлі, де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати про неї. Тільки те відаємо, що напевне Бог перебуває з людьми і служба їх краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї. Пане Євгене, в Євангелії від Йоана читаємо: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог" (Йо.1,1). Як, на вашу думку, перед лицем різних постмодерних соціальних викликів в Україні (культурних, бізнесових, економічних, політичних тощо), Церква мала би вміло подавати Боже слово? Яка специфіка подачі слова Церкви, церковного повідомлення, в українському суспільстві? |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео