проблема

І спізнаєте правду, і правда визволить вас

Євангеліє від Йоана 8, 32

Війна триває. Напевно, немає такого українця, який би не слідкував за щоденними повідомленнями від Генштабу про нові втрати ворога і досягнення українських воїнів на східному, північному чи південному фронтах. А поряд з тим і решта цивілізованого світу, та й не цивілізованого, хоче того, чи ні, а все-таки не може абстрагуватися від інформаційного поля бою, пов’язаного із злочинною російською агресією в Україні. Бої тривають на всіх фронтах. І один з найзапекліших є фронт інформаційний, де найсильнішою зброєю є слово, вимовлене або замовчане. Перемога у цій кровожерній війні, розв’язаній росією, залежатиме зокрема і від здобутків на інформаційному полі бою, в якому з одного боку воюють орди фейків, брехні і пропаганди, а з іншого – паростки правди.

Детальніше...  

Чи доводилось Вам спостерігати за циферблатом лічильника, що відраховує об’єм спожитої електроенергії, коли одночасно ввімкненні кілька електроприладів? А може ви коли-небудь вдивлялися у секундомір і думали про те, як стрімко «втікає» час? А тепер спробуйте уявити собі, що подібним чином можна візуалізувати статистичні дані, котрі стосуються «згасання життя» дітей у лоні їхніх матерів. Цифри змінюють одна одну, сума чисел стає все значнішою, а за ними стоять мільйони невинних жертв. За підрахунками американських науковців щорічно у світі здійснюють більше ніж 73 мільйони абортів [1, с.1157]. 

Якщо ще донедавна жінки соромились говорити про те, що вони зробили аборт, то зараз такого «табу» більше не існує. «Я одна з чотирьох» – саме під таким гаслом проводили флешмоб у соцмережах представниці жіночої статті, що є прихильницями абортів. Згідно з даними, оприлюдненими в 2017 р. працівниками Інституту Гуттмахера, майже кожна четверта американка до 45 річного віку матиме досвід здійснення аборту [4, 1907]. Бурхливу дискусію в американському соціумі викликали закони, прийняті сенатами деяких штатів США, котрі були покликані суттєво обмежити доступ до легальних абортів. В більшості випадків ці закони так і не вступили в силу через їхнє оскарження у судах. Та 1 вересня цього року Верховний суд США залишив чинним Техаський закон, котрий забороняє вбивство дитини в лоні матері після 6 тижня вагітності [9]. Насправді це рішення суду є досить революційним. Воно «відкриває шлях» іншим штатам США до введення в дію консервативніших законів щодо аборту. Одним із таких нормативно-правових актів, котрі можуть бути розблокованими, є закон штату Алабама. Відповідно до нього аборт є забороненим не залежно від терміну плоду, а лікарі, які зважаться на вбивство дитини в лоні матері можуть понести відповідальність у вигляді позбавлення волі терміном від 10 до 99 років. Цікаво, що жінка, котра вдасться до нелегального аборту не нестиме кримінальної відповідальності [11]. Чому ж сенатори штату Алабама у своєму пролайфівському законі так «несправедливо» вирішили повестися з лікарями? Чому «замовники абортів» не несуть жодної відповідальності, а лише медики, котрі просто виконують свою роботу? І справді на перший погляд закон штату Алабама виглядає дискримінаційним. Однак чи це відповідає дійсності? А можливо жорсткі обмеження, в даному випадку, є формою турботи про медичних працівників?

Детальніше...  

Справедливість і мир поцілувались між собою
(Пс 85, 11)

У моральному вимірі вважається, що антонімом поняття «любов» є поняття «байдужість». Не ненависть, а саме байдужість. Ненависть – це певне відношення до якогось суб’єкту чи об’єкту. Так, негативне відношення, але все ж відношення. Тоді як байдужість – це відсутність відношення. Немає нічого гіршого, як ігнорувати ту чи іншу людину, суспільство чи дійсність. Відсутність відношення є, отже, ще гіршою дійсністю, ніж негативне відношення. Той, хто ненавидить, визнає об’єкт своєї ненависті як існуючий і як «гідний» ненависті. Той же, хто ставиться байдуже, ставиться до об’єкту своєї байдужості як до неіснуючого і негідного жодної внутрішньої сили, спрямованої на нього, навіть негативної.

Детальніше...  

Попередню статтю «Маршалл Маклюен: юродство у Христі в епоху електронних медіа» із циклу «Двері, котрі насправді є» можна вважати побіжним представленням канадського культуролога й медіа-еколога. Важливість питань, які він порушує, щодо взаємодії віри, культури й технологій вимагає подальшого продовження розмови про найвидатнішого канадця. Пропонований текст, як і попередній та можливі наступні, не претендують на статус вичерпності в галузі студій Маршалла Маклюена. Зрештою, канадець ставився скептично до таких проектів, зазначаючи: «Якщо після моєї смерті з’являться “маклюеністи”, я не належатиму до їхнього кола». У будь-якому дослідженні, що презентує інтелектуальну історію окремого мислителя, завжди присутня частка персональної історії автора дослідження. Будь-яка історична постать (у нашому випадку Маршалл Маклюен) може виконати роль міфологічного персонажа, через якого автор тексту переповідає свій особистий міф. Цілком можливо, що таке трактування сподобалось би й самому Маклюенові, який вважав, що ми вже давно живемо в міфологічному й інтегральному світі і лише за інерцією продовжуємо мислити «згідно зі старими, фрагментованими просторовими й часовими зразками доелектричної епохи» [4, 6].


Детальніше...  

Толерантность, секуляризация, десекуляризация – термины, которые у всех на слуху, но понимание и различие которых зачастую стереотипное и узкое. Например, что на самом деле предлагает толерантность – взаимотерпение или взаимопринятие? Возможен ли диалог между секулярными и десекулярными группами общества, и каким он должен быть во избежание острых конфликтов? Всегда ли секуляризация несет в себе агрессивный характер по отношению к Церкви? Если да, то должны ли десекуляризационные методы быть такими же агрессивными? Как в этом контексте можно рассматривать недавний Pride-парад в Киеве? Действительно ли есть еще чем гордиться в Украине в плане (не)традиционных ценностей?

Об этом мы говорили с американским социологом русского происхождения Вячеславом Карповым, профессором факультета социологии Западного Мичиганского университета (Western Michigan University), который также занимается исследованиями в области сравнительной социологии религии.

Детальніше...  

Якби не було гніву, наука про Бога не прогресувала б,
суди не були б здоровими, а злочини не були б придушені.
Крім того, грішить той, хто не гнівається, коли має причину.
Бо нерозумне терпіння є розсадником багатьох пороків:
воно сприяє недбалості і спонукає не лише злих, а й передусім добрих чинити зло.

 Св. Йоан Золотоустий (349 – 407 рр.)


Англійський письменник Джон Драйден свого часу казав: «Бійся гніву терплячої людини». Страшним є гнів нетерплячих, але не менш страшним є гнів терплячих. Бо терплячі люди зазвичай гніваються справедливо, а не емоційно чи перебільшено. Сьогодні у нашій країні гнів – мабуть одне з найпоширеніших почуттів поряд зі страхом та смутком. Можливо комусь видається, що гнів – це краща реакція, ніж плач чи почуття безсилля, бо гнів начебто дає бажання жити, мститися, відвойовувати. Або навпаки, дехто може думати, що гнів – завжди неналежна реакція, навіть в умовах жорстокої війни та страждань від загарбника. Насправді гнів буває різний, як на рівні оволодіння людиною (щось інше є раптовий спалах гніву і щось інше є пристрасть гніву), так і на рівні моральної якості (праведний та гріховний гнів). Пристрасть гніву завжди є гріхом (і то одним з основних гріхів), тоді як раптовий спалах гніву може не бути провинністю. Несправедливий гнів (поспішний, перебільшений, неконтрольований, необґрунтований або обґрунтований егоїзмом чи іншою вадою) завжди є гріхом, тоді як праведний гнів (правосудний гнів терплячої людини) не має нічого спільного з виною.

Детальніше...  

Мистическим эмпирикам посвящается…

   Дискусія навколо українського богослов’я триває. Нові статті, рефлексії, інтерв’ю, коментарі з’являються в медіа ледь не щотижня. Загалом, це є дуже доброю нагодою для богословів і публіцистів різних течій і бекграундів висловити свої думки, спровокувати і здійснити більш свідомий пошук нового — аргументів, тез, припущень, навіть гасел, без чого неможливо ні розширити обрії свого власного розуміння теології, ні тим більше знайти порозуміння серед колег. Нижчеподана стаття була написана як реакція на низку звинувачень в бік представників богословської спільноти УКУ, які серед пріоритетів богословського розвитку Церкви назвали „онтологічну зрілість та благодатну глибину особи богослова”.

Детальніше...  

У кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні» в одному з фрагментів вдало розкривається «ахіллесова п’ята» українського народу. За мотивами кіноповісті цю слабину нашого народу виявляє німецький офіцер у розмові з сином, кажучи таке:

«Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників. От ключ до скриньки, де схована їхня загибель».

Ці слова Довженка передають не лише основні принципи успішного державобудування (вміння прощати незгоди, знання історії, дотримування вічних істин), але й основні принципи функціонування дрібніших суспільних одиниць. Незнання чи відкидання вічних істин не змінює самі істини (вони існують незалежно від нас), але змінює суспільство, роблячи його слабким, розділеним, приреченим на раніше чи пізніше вимирання.

Детальніше...  

Війна і страждання, руйнації і кров, вбиті діти і боязнь майбутнього – з одного боку, та мир і щастя, будування життя і радість стосунків, сміх дітей і певність у завтрашньому дні – з другого, наче двоєдиний голий нерв виявляє два полюси життя сучасного українця. Як християнська віра і розум може примирити ці дві протилежні реалії? На перший, поверховий, погляд це неможливо. Насправді ж ці два якісно різних світи належать до однієї, Богом сотвореної планети, яку Він назвав Людиною. Саме це царське Боже творіння в Україні одночасно віддає своє життя і живе вічно, жахається руйнувань своєї оселі та під ворожими бомбардуваннями планує відбудову країни, усміхається крізь самотні сльози й відчуває себе в сімейному теплі та затишку, сидячи в сирому підвалі поряд із незнайомими ще вчора сусідами.

Вітчизняна війна в Україні, у своїй видимій і невидимій борні, – це наче напружено пульсуючий епіцентр української людськості, в якому синхронно продовжуються, досягаючи своєї кульмінації, два глибинних національних процеси. Перший – радикальне духовне очищення народу від облуди, безвідповідальності, свавілля, маловірства й егоїзму; другий – всмоктування у кров, плоть і душу нації конститутивних моральних цінностей, які, наче оздоровлені хромосоми, переводять українське ДНК на той рівень цілісності та єдиносущності, який вимріяли батьки нації від княжих часів до тепер. Ці два процеси, які випливають із глибин віри, молитви й жертовності наших предків, все бурхливіше розгортаються в народній свідомості. Щодня, щогодини і щохвилини українські серця, уми та руки кожного все більше наповнюються Божою силою, яка допомагає здобувати і Царство Боже (пор. Мт. 11, 11–15), і земну Україну, де гідність особи, солідарність, братерство і готовність до самовіддачі – головні спільні риси нашого подвійного громадянства.

Віктор Жуковський

Детальніше...  

12 квітня 2014 року Божого по всій Україні пройде Всеукраїнська екологічна акція під назвою «Зробимо Україну чистою», яка вже четвертий рік поспіль проводитиметься в Україні.

Бюро УГКЦ з питань екології закликає вірних та всіх людей доброї волі долучитись до цієї акції, яка є чудовою нагодою цілісніше підготуватись до світлого празника Воскресіння Христового. В Екобюро переконані, що християни є тими, хто одні з перших повинні підтримати цю акцію не лише самі, але, по можливості, заохотити також й інших.

Воскресіння Христове – це свято радості цілого Божого створіння – природи, тому важко повірити, що ми готові до цього свята, навіть якщо і відбули передвеликодню сповідь, коли все навкруги свідчитиме про протилежне: засміченні річки й водойми, парки й сквери, двори, під’їзди та інші місця відпочинку. Стан природного нашого довкілля свідчить про стан душ тих, хто в ньому живе, тому, прибираючи його та з трепетом дбаючи про природу, також і наші душі стають чистішими.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla