Перемога не приходить сама – перемогу здобувають. Звісно, з Божою допомогою. Сповнений кривавими битвами за збереження самобутності Ізраїльського народу Старий Завіт розповідає нам, що забезпечує перемогу на усіх рівнях, а що віддаляє, а то й унеможливлює її.

«Питання земні та питання віри мають своїм джерелом того ж самого Бога» (св. Іван Павло ІІ). Це стосується і питань політичних. Ще в Старому Завіті читаємо, як за Божим натхненням правителі вибраного народу приймали успішні рішення, вели переможні війни, зберігали цілісність і незалежність свого народу. Однак, як тільки відступали від Бога, могли в одну мить втратити здобуте.

На такому принципі зокрема побудована книга Суддів. Вона є своєрідним циклом розповідей про устрій Ізраїля між входженням в Обіцяну Землю та періодом монархії. Саме входження і здобуття її вказують, що це є ділом Божим. Народ виконує наївні з людського погляду вказівки – шість днів обходить Єрихон на чолі з ковчегом, сьомого під сурми священиків вигукує, і мури міста падають (І.Н. 6). Бог дає Єрихон і всю землю шести поганських народів у володіння Ізраїлю.

Pro Vita e Famiglia. https://www.provitaefamiglia.it/

Слово від перекладача

Питання гендеру та пов’язаних із ним соціальних ознак, які приписують жінкам і чоловікам, сьогодні вже не є новим для українського суспільства. Воно обговорюється на різних рівнях – законодавчому, освітньому, виховному, в академічних дискусіях тощо. Хтось активно підтримує впровадження цього поняття в українські реалії, опоненти ж виступають проти і їх вважають консерваторами, які ще недостатньо обізнані у соціології та психології людини.

Прихильники гендеру наполегливо твердять: «Не бійтеся, гендер – це лише про рівність! Хіба ви проти рівноправності чоловіків і жінок?» Але через різні підходи до визначення цього терміна складається враження, що кожен відстоює щось своє: хтось має на увазі рівність у правах, хтось – загрози нових концепцій, хтось – соціологічні теорії. У результаті знайти спільну мову між опонентами майже неможливо, адже гендер перетворився на термін, який уміщує надто багато різних значень.

У такій ситуації важко знайти чітке його визначення, адже досі в  українському контексті гендер залишається терміном із прихованим змістом. Складно сказати, чи зміниться ця ситуація з часом. Однак європейський досвід, де це поняття інтегрувалося у суспільстві раніше, свідчить про те, що навіть через десятиліття гендер залишається впливовим і продовжує змінювати реальність, поступово еволюціонуючи.

Ця розвідка – своєрідний аналіз досвіду частини італійського суспільства, яке відчуло вплив змін, пов’язаних із розвитком гендерної теорії. Читаючи її, можна зрозуміти, яких нових значень набуває це поняття там, де воно вже прижилося, а також те, що гендерна теорія – це не просто дань моді західного суспільства, як її деколи змальовують.

Під час перекладу тексту з італійської перед нами постало питання, чи варто адаптувати текст для українського читача, спрощуючи та пояснюючи незнайомі поняття, визначення та події, адже така адаптація вимагала б окремого об’ємного дослідження. Тож ця розвідка пропонується в максимально оригінальному вигляді. Вона є можливістю для українського читача зазирнути в інше середовище і зрозуміти, що гендер – це щось значно більше, ніж видається на перший погляд. Тут йдеться не лише про рівність чоловіка та жінки у суспільному житті, але й про спробу знецінення їхньої ролі та значення в Божому задумі.

Я щиро дякую доктору морального богослів’я пані Марії Яремі за рецензування цього перекладу, бо саме з її допомогою наші роздуми про гендер знайдуть шлях до широкого кола читачів. А це так важливо сьогодні!

Католицька Церква вважає Таїнство Подружжя одним із семи святих Таїнств, що має глибоке духовне значення. Це Таїнство символізує союз між Христом і Церквою, а також відображає любов і вірність, що повинні існувати між подружжям. Основні аспекти погляду Церкви на таїнство подружжя включають:

1. Союз між чоловіком і жінкою: Подружжя розглядається як союз між чоловіком і жінкою, який є взаємним, довічним і відкритим до життя.
2. Божественне покликання: Церква вважає, що подружжя є покликанням від Бога, і що подружні обіцянки повинні бути дотримані з любовʼю та вірністю.
3. Відкритість до дітей: Подружжя повинно бути відкритим до прийняття дітей і виховання їх у вірі.
4. Святість та недоторканість: Подружжя є святим союзом, і через це Церква не дає розлучень. Водночас Церква визнає, що деякі подружжя могли бути від самого початку укладеними з вагомими перешкодами, а отже визнати їх недійсними.
5. Літургійний вимір: Таїнство Подружжя звершується під час Богослужіння, де пари обмінюються обітницями та отримують Боже благословення.

Отже, з релігійного погляду Таїнство Подружжя є важливим аспектом життя віруючих, що має як духовний, так і соціальний вимір.

Шановні читачі мабуть помітили загальносвітову тенденцію: усюди, де партії лівого спрямування приходять до влади, вони домагаються легалізації абортів, гомосексуальних форм співжиття та узаконюють розбещеність. Як підтвердження цього погляду, пропонуємо Вашій увазі статтю Мірослава Сальвовского.

Одним з найбільш відомих аргументів, вживаних прихильниками морального лібералізму та лібертинізму, є ототожнення суворого ставлення до сексуальної поведінки та інших питань, з нею пов’язаних (наприклад, аборту) з теорією та практикою тоталітарних систем. Тоді як демократичні країни мали б відзначатися тим, що вони залишають громадянам вільний вибір у цій сфері, а навіть відкрито пропагують явища, які згідно з традиційними нормами християнської моралі слід назвати неморальними, збоченими і злочинними.

До 2-гої пол. XX ст. материнство як феномен могло бути фрагментованим виключно по лінії розділу біологічного та соціального материнства (одна жінка могла доводитись дитині біологічною матір’ю, інша – соціальною). З винайденням практики сурогатного або замінного материнства явище материнства зазнало фрагментації вже на самому біологічному рівні (одна жінка може бути для дитини генетичною матір’ю, інша – гестаційною, тобто тією, яка виношує). Гестаційна матір не передає дитині генетичного спадку, але ж біологічний вимір зовсім не зводиться до генів. Оскільки виношування впливає на характеристики організму дитини та на її розвиток, то зовсім не можна вважати гестаційну матір такою собі «тимчасовою» матір’ю у відношенні до дитини. Дитя назавжди в своєму організмі нестиме «слід» гестаційної матері. Таким чином гестаційна матір є біологічною спів-матір’ю поряд з генетичною.

На шляху до Небесного Царства ми обов’язково проходимо через царство земне. Або державу по-сучасному. І не оминути при цьому установленої в ній інституції влади. Тож ким вона є для нас, християн, на шляху до спасіння: ворогом  чи союзником? Це питання поставало серед Отців Церкви ще з перших віків християнства.

«Усіх тих, хто відродилися у Христі, знак хреста робить царями, а помазання Святим Духом посвячує їх у священики, щоб, окрім цього особливого служіння, усі християни, наповнені Духом і розумом, визнавали себе членами цього царського роду й учасниками священичого служіння. Бо що ж є для душі більш царського, ніж керувати своїм тілом, підпорядковуючи його Богові? Що ж є більш священичого, ніж жертвувати Господеві чисте сумління й приносити на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя?» Так, посилаючись на думку Папи Лева Великого, Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – наша Пасха» окреслює покликання кожного християнина (§ 425). Однак царське і священиче служіння охрещеної особи не відкидає державної та церковної ієрархії. Вони наділені певною владою, яку кожна з них по-особливому реалізовує. Зрештою, сама здатність панувати закладена у природу людини.

14 вересня християнські спільноти, які в літургійному житті живуть за Юліанським календарем, відзначають не лише початок церковного року (індикт), але також і День Бога Творця. Цей день християни різних конфесій в цілому світі відзначають також як день молитви за збереження природного довкілля та всього створеного Богом світу.

Психологічна стійкість (витривалість, резилієнтність) – здатність проходити крізь життєві випробування, зберігаючи при цьому психічне здоров’я, особистісну цілісність. Для науковців і фахівців неймовірно важлива тема для дискусій, досліджень, наукових конференцій. Та зараз не про це. Зараз у нас війна – і ми гартуємо нашу стійкість усі разом. Бо вона так потрібна нам не лише для того, щоби дати собі раду з усіма стресами та випробуваннями, пов’язаними з жахіттям війни – але, щоби усім разом перемогти у цій війні.

Коли стратегією ворога є налякати нас потугою своєї агресії, викликати у нас паніку, посіяти відчай та зневіру, щоби врешті змусити здатися чи втікати – нашою відповіддю йому є наша Стійкість. Індивідуальна. Національна. Солідарна загальнолюдська – усіх сил Добра на цій землі.

Слово «передання» досить часто з’являється у повсякденному життєвому досвіді кожного християнина. Ми бачимо його як про своєрідний «бекграунд» текстів Писання, додаток – те, що не записане, коли дивимося на ікону Вознесіння, де серед апостолів є присутньою Богородиця. Ми чуємо про нього як про джерело християнської «міфології», коли читаємо про життя святих. Саме тому, іноді, «передання» розуміється, або як щось другорядне і аморфне, або, навпаки – як щось дефінітивне і зашкарубле. Ми – християни, навіть не замислюємося над тим, чим воно є насправді? Яка його роль у нашому житті? Як ми маємо жити за Переданням?

Щодня люди роблять моральні вибори, десятки чи сотні цих виборів. Питання «Що робити?» та «Як робити?» виринають в людському розумі регулярно. Серед рутинних та не рутинних виборів, які здійснюють люди, є морально добрі, морально злі та морально нейтральні. Сутнісним завданням етики є власне оцінити, які вчинки, зроблені на основі цих виборів, можна вважати добрими, які поганими, а які не можна назвати ні одними, ні другими.