За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх

(Мт 7, 20; пор. 7, 16).

     Ці Христові слова, звернені в першу чергу проти лжепророків, можна теж співставити і з притчею про неплідну смоковницю з Євангелія від Луки (Лк 13,6-9), а також з емблиматичною подією, з євангелій від Матея (Мт 21,18-22) і Марка (Мр 11,12-14. 20-26), яка слідує відразу після месіанського входу Ісуса в Єрусалим. Ісус – каже Євангеліє – “зголоднів” і, “побачивши смоковницю, вкриту листям, приступив чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши, до неї, окрім листя, не знайшов нічого”. І, незважаючи на те, що “ще не була пора смоков”, промовив до смоковниці: “Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе”.

    Двадцять років після підпілля – це вже час, який більше не дозволяє нам виправдовуватися, що “ще не настала наша пора” і тому, думаю, буде справедливо подивитися не тільки на “розлоге і зелене дерево нашого богослов’я”, але саме на плоди того ж богослов’я (зокрема біблійного). Що за двадцять років зроблено? Що за цих два десятиліття ми перейняли, зберегли і звершили від того, що отримали від наших попередників, а що розпочали нового? Саме над відповіддю на ці питання хотів би і я застановитися у цій короткій доповіді. Тому не буду говорити про те, що не зроблено, чи про те, що потрібно зробити, а спробую подати короткий огляд “плодів біблійного богослов’я”.

Оскільки нами розглядаються світоглядні категорії, то виникає проблема розуміння світу в сучасній християнській соціальній філософії і, зокрема, в греко-католицькій християнській традиції. Світ, особливо для окремої людини, з точки зору ставлення до матеріальних благ, у просторовому вимірі є необмеженістю, зібраною в одну точку – власного добробуту і господарства. У новітній моральній катехизі УГКЦ спеціальний підрозділ присвячено християнському баченню світу, де, зокрема, зазначається, що „розуміння своєї місії у світі визначається ступенем розуміння християнина світу і людської активності у світі”. Це висловлювання дотичне і до економічної активності.

Специфікою християнської ментальності у сприйнятті матеріального світу є його спосіб взаємодії зі світом повсякденності. Сам світ культивує у собі цю реалістичність через матеріальні речі. Цінності сім’ї, добробуту та індивідуального успіху є основними і виступають тлом для розробок з християнської економічної етики, але цей світ може продукувати ці цінності, виходячи лише із внутрішніх засад моральності.

Світ матеріальних речей відтворює соціальну структуру через уречевлення суспільних взаємозв’язків, а час цього світу структурований (і знаходить свого роду матеріалізацію) за обрядово-літургійним зразком. Мірилом при такому відображенні матеріального світу слугує купівельна спроможність і споживацькі інтереси верств соціуму. Проте навіть світ належного, християнського ідеалу не живе своїм життям, паралельно до щоденного існування людей і незалежно від нього. Для розмежованих у просторі, відчужених від певних традиційних способів життя соціальних груп людей сучасного світу християнство стає одним із способів самовідтворення світу повсякденності - чи не основним. Можна висловити сумнів в тому, що в сучасному соціумі й далі існують у світі відокремлені один від одного “католицький”, “православний” та “протестантський” світи. Так, якщо дотримуватися таких схем, то, мабуть, ми дійсно “не маємо шансів” збудувати, наприклад, ринкову економіку (бо ж нам бракує доконечної умови – „протестантської етики”).

Істинне богослов’я, слово про Бога, повинно бути і словом, яке виходить від Бога
Григорій Богослов (IV ст.)
Немає нічого біднішого, ніж ум, який філософує про Божі речі, перебуваючи поза Богом
Діадох Фотікійський (V ст.)

    Становлення і розвиток богослов’я – це багатовимірний та комплексний процес, на який не можна дивитись, а тим паче оцінювати його через один фокус, який у той чи той кризовий період починає домінувати і загороджує інші, значно глибші, а відтак значиміші пласти. Оцінку становлення богослов’я можна розділити на декілька складових за певною пріоритетністю: від «найгрубших-бажаних» до «найтонших-необхідних і обов’язкових», без яких при всіх найсприятливіших обставинах богослов’я не відбудеться, або те, що називатимуть «богослов’ям», ним не буде за визначенням. Коротко окреслю значимість основних рис.

Ці положення стали загально визнаним підґрунтям економічної теорії. За думкою відомого економіста із США українського походження академіка НАН України (нар. 1929 р.) Івана-Святослава Коропецького, „згідно з загальноприйнятою дефініцією, економічна теорія досліджує те, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва вартісних продуктів та як розподіляє їх між людьми”. Тобто, за загальноприйнятою думкою, по-перше, ресурси, які суспільство використовує в економічній сфері, є обмеженими, а, по-друге, подібна обмеженість ресурсів є центральною проблемою економічної теорії.
На відміну від П. Самуельсона та інших економістів, які дотримуються подібних поглядів, Й. Гьофнер з позицій християнського суспільного вчення вважає, що слід вивчити інші проблеми, пов’язані з економікою: „Християнське суспільне вчення детально займається дослідженням, з морального (нормативного) й онтологічного погляду, трьох великих проблем: об’єктивної мети економіки, економічного устрою та процесу розподілу в економіці”. Далі П. Самуельсон відносить звичаї до чинників, які визначають виробництво лише в примітивних суспільствах: „За умов примітивної цивілізації поведінка людей може визначатися звичаями; і при розв’язанні питань: що, як, і для кого – можна вдаватися до традиційних методів ведення справ”. Ми бачимо, таким чином, що провідний американський економіст відкидає звичай, як регулятор поведінки у капіталістичному господарстві вільного підприємництва, де питання: що, як і для кого – розв’язується переважно за допомогою цін (через механізм ринків, прибутків і збитків). Проте, на наш погляд, якщо детальніше придивитися до сучасних так званих „розвинених країн”, то можна побачити, що звичаї та християнські традиції, як виразники духовної ментальності народу, прямо впливають на виробництво, одним із прикладів чого може слугувати передріздвяна торгівля.

«Якщо ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть,
тоді просіть, чого забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Йо. 15, 7).

     Мало відомий в Україні, зате добре знаний в діаспорі, зокрема в Торонто (Канада), вчений-гуманіст і визначний богослов о.-проф. Петро-Борис Біланюк народився 4 серпня 1932 р. у м. Заліщиках Тернопільської обл. у національно свідомій українській родині Терентія і Параскевії з дому Романко.

     В своїй праці «О квестії соціальній» (1904) митрополит Андрей наголосив, що Церква завжди переймалася проблемами вбогих і страждаючих. Сам засновник Церкви – Ісус Христос – прийняв людську неміч, народився у бідному вертепі. Господь, проповідуючи Царство Небесне, завжди був поряд із страждаючими. Однак проблема бідності в тому, що люди не приймають науки Христа, тому у світі існує нерівність та несправедливість. Владика наголосив, що Церква – аполітична установа. Її завдання – бути на сторожі моральних приписів і законів. Церква стоїть понад будь-якими партіями та політичними програмами. Шептицький закликає людей до послуху Церкві: «… обов’язують ті постанови, які відносяться до християнського життя соціального. Церква є, з Божої волі, одиноким сторожем і товмачем моральности, і тому вона судить про моральну вартість інституцій, актів, прав і обов’язків соціального життя. …Причиною часто повторюваних поучень є то, що усяка праця, яка має на меті поліпшення положення робітників і убогих, повинна спиратися на християнську релігію, без чого жодна суспільна акція буде безхосенна».

Те ж проміння, яке християнська духовність, осмислена у всій своїй повноті, спрямовує на Хрест, щоб його вочоловічити (не затуляючи його), освічує матерію, щоб її одухотворити.

У своєму стремлінні до містичного життя люди часто піддаються ілюзії, коли різко протиставляють добро і зло, душу і тіло, дух і плоть. Незважаючи на деякі загальноприйняті уявлення, таку… тенденцію ніколи не схвалювала Церква. Нехай нам буде дозволено, … повернути права священній матерії і прославити її, бо, прийшовши на Землю, Господь забажав одягнутися в неї, спасти її та освятити.

З аскетичного, чи містичного, погляду, … матерія не є жодною з тих абстрактних сутностей, які означує цим словом наука чи філософія. Для нас це та ж конкретна реальність, … з тими ж головними властивостями множинності, чуттєвістю і взаємопов’язаності. Проте зараз беремо цю реальність у найширшому значенні, хочемо охопити всю її у цілісності, у всій її повноті і багатстві. Вона нас цікавить не лише як предмет наукових і філософських пошуків, але і як сфера нашої практичної діяльності. Матерія для нас – це сукупність тих речей, енергій, створінь, які довкола нас, у тій мірі, в якій сприймаємо їх як чуттєві, сприйнятливі і «природні». ... Це всеохопне, універсальне, чуттєве, нескінчено рухоме і різноманітне середовище, у надра якого занурене наше життя.

Спробую повести мову про зв'язок влади та віри. Насамперед запитаю себе, що означають ці два слова. Відтак зупи­нюсь на оригінальному внескові християнства. Врешті поставлю запитан­ня, як нині християнин може й критикувати, і здійснювати владу?

*Статтю подано з деякими скороченнями та відповідно до вимог сучасної української мови за виданням о. Петро Біланюк. Триєдиний Бог як джерело краси і людина як митець / Божа істина, краса і любов. – Дрогобич: Відродження. 1995. – С.93-98.

Літопис Київської Руси року 6495 (тобто 987 по Р.Х.) виразно наголошує, що св. Володимир Великий і наші предки — київські русичі мали високорозвинений естетич­ний смак, а їхня релігійність опиралася, насамперед, на відчутті краси. Там же читаємо свідчення посланців св. Володимира, які досліджували різні релігії у різних країнах:
«Ми ходили до болгарів, і ми приглядались, як вони покло­няються у храмі, який зветься мечеттю, де вони стоять без пояса; (болгарин) поклониться і глядить сюди і туди, як біснуватий, і немає радості в них, а тільки смуток і сморід великий. Недобрий закон їх. І прийшли ми до німців, і бачили ми у храмах, як вони відправляли численні служби, але ми не бачили там жодної краси». І прийшли ми до греків, і завели нас туди, де вони служать своєму Богові, і ми не знали, чи ми були на небі чи на землі, бо на землі немає такого виду або такої краси, і ми не зуміємо того переповісти знаємо тільки те, що там Бог перебуває з людьми, і їх служба краща від всіх країн. Ми бо не можемо забути тої краси; кожний чоловік як спробує солодкого, то потім не сприймає гіркості, так і ми не можемо довше тут бути».

Статтю «Віра і культура» всесвітньовідомий православний богослов та історик церкви ХХ ст. Георгій Флоровський написав понад півстоліття тому, осмислюючи цивілізаційні виклики постмодерної культури, які на той час все гостріше поставали перед кожним християнином зокрема і Церквою загалом. Чи суперечить християнська благовість сучасним культурним феноменам? За якими критеріями християни повинні оцінювати нові віяння у культурному просторі ХХІ ст.? Наскільки віра визначає наше ставлення до мистецьких творів сучасності та їх інтерпретацію? Г. Флоровський, аналізуючи ці та інші складні питання, допомагає заглибитись у суть відповідей на них, стимулює до духовно-християнського розуміння культурно-цивілізаційних змін, які в нашому суспільстві інтенсивно відбуваються. Питання в тому, що є наслідком цих змін: суспільна деградація і культурно-цивілізаційний занепад чи, навпаки, духовно-творчий злет і культурне відродження?