богослов’я

Цього року минає 1000-річчя від часу смерті Бориса та Гліба. Брати були синами хрестителя Русі Володимира Великого, правнуками першої хрещеної з руських «порфірородних» княгині Ольги. Вони стали першими святими, яких за 5 років після смерті канонізувала Руська Церква. До слова, канонізації особливо добивався їх рідний брат Ярослав Новгородський, згодом – Мудрий.

Якщо ж Борис і Гліб були зі знатної родини Рюриковичів, якщо їх змалку оточував усталений та сильний ореол християнства, то чому вони зовсім юними стають мучениками? Чому два улюблені сини могутнього Володимира Великого в один час прийняли таку, на перший погляд, безглузду смерть, ще й від родичів-християн? Чим і для кого вони були небезпечними?

Детальніше...  

Неділю про Закхея можна вважати першою неділею, яка заздалегідь починає готувати нас до відповідальної та важливої мандрівки – часу Великого Посту. Рівно ж, євангельська розповідь про митаря Закхея, яку читаємо на Літургії цього дня, є чудовим вступом до наших імпульсів для роздумів на тему відповідальності за створіння.

Свята Церква, через розповідь Святого Письма про багатого чоловіка Закхея, голову над митарями, допомагає відтворити цю сцену в людській уяві, щоб таким чином сучасна людина могла порівняти себе з біблійним персонажем, і в світлі Євангелії побачити правду про те, ким насправді є людина, в чому полягає зміст її життя та покликання у створеному Богом світі. Перш ніж приступити до подвигів у часі Великої Чотиридесятниці, кожному слід переосмислити своє християнське покликання і його цілісний характер, щоб зрозуміти заради чого і чому потрібно подвизатися.

Детальніше...  


Чи не межує політичний розрахунок і по-людськи справедливий суд самодержавців із гріхом? Де проходить ця межа й чому руських князів Ольгу та Володимира зараховано до лику святих рівноапостольних, якщо за життя і владарювання вони були дітьми свого часу, жорстоких та складних політичних і соціальних обставин та викликів?

24 липня Церква відзначає День пам’яті блаженної княгині Ольги, а 28 – святого рівноапостольного князя Володимира Великого. Ким були ці правителі, яке їхнє місце у становленні християнства в Україні й у чому вони можуть бути взірцями для нас сьогодні спілкуємося з фахівцями й експертами кафедри богослов’я Українського католицького університету.

Детальніше...  

Напередодні Дня всіх святих українського народу, яке в нашій державі відзначають 28 червня, ми вирішили провести невелике дослідження, щоб з’ясувати, ким вважають таких найвідоміших святих Києво-Печерської лаври, як Агапита, Нестора Літописця, Антонія та Теодосія Печерських, а відтак розповісти читачам, які відомості дійшли до нас про їхній життєвий шлях.

Детальніше...  

У Львові одне з улюблених місць туристів – Личаківське кладовище – єдиний в Україні некрополь, де чи не кожен надгробний камінь – це витвір мистецтва від ХVІІІ ст. до сьогодні. Коли розпочинаєш тут екскурсію, то бачиш, що твої життєрадісні й гучні туристи раптом стишуються і ніби маліють перед обличчям смерті. Плакальниці, макові й трояндові вінки, ангели смерті, лакрімаріуми для сліз, вази для людського праху, розп’яття, застиглі у скульптурах чи фотографіях обличчя небіжчиків – усе це не може не викликати трепету і думки: «Те саме чекає і мене».

Смерть залишається для людини найбільшим таїнством протягом життя, бо ніхто не може стверджувати, що насправді нас очікує опісля. Культ почитання померлих – один із найдавніших. Він є в усіх віруваннях, вченнях та релігіях. І хоч остаточні відповіді ми одержимо після смерті, існує наука, яка займається вивченням т. зв. «останніх речей» – есхатологія. Джерела християнської есхатології, як і будь-якої іншої гілки богослов’я, – це Святе Письмо, об’явлення та передання. Цікаво, що в Біблії більше мовиться саме про останні речі, та й Ісус Христос проповідував постійно про прихід Царства Небесного. Основа проповідь – есхатологічна напруга «вже, і ще ні»: Царство Боже вже настало, але водночас ще ні, бо ми очікуємо його повноти; Царство Боже вже всередині нас, але ще не зреалізоване, бо ми очікуємо Другого Пришестя Ісуса Христа, Страшного суду. Оце очікування, передчуття є, фактично, основою християнської благовісті. До цієї думки також схиляється єромонах Пантелеймон Трофімов, який розповів в інтерв’ю для інтернет-видання «Християнин і світ» про напругу, підводні течії й особливості об’явлення останніх речей для християн.

Отець Пантелеймон Трофімов ЧСВВ, новий викладач кафедри богослов'я УКУ, нещодавно захистив докторат із догматичного богослов’я під назвою: «Дебати про вогонь чистилища на Ферраро-Флорентійському соборі (1438–1439) як кульмінація контраверсії про долю померлих між Сходом і Заходом». Наразі він один із найкращих фахівців з есхатології в УГКЦ.

Детальніше...  

Ким же є людина? Яким є її покликання? Що є сенсом її існування? Яке завдання має суспільство? Як регулюється сфера взаємовідносин між людиною і суспільством?

З погляду християнської антропології, кожна людина – незрівняний і неповторний Божий задум. Кожна людина має тіло і душу, до того ж батьки при зачатті дитини підготовляють матерію, яка складається з яйцеклітини та сперматозоїда; Бог же дає розумну душу, яка створюється з нічого. Це означає, що в цьому світі з часом, зазвичай, перетворюється лише матерія – з уроків хімії знаємо експеримент із ковпаком для сиру, де щось спалюється, але вага не змінюється, хоча видимо предмет розчиняється. Атоми тільки по-іншому згрупувались, але вони ж не зникли – тут виникає існування ще одного атома у світі.

Детальніше...  

Сьогодні Церква відзначає один із найсвітліших і найрадісніших празників – Зіслання Святого Духа, або П’ятдесятниці. Цей день ще прийнято називати Днем народження Церкви. Чому так важливо пригадати собі про необхідність відваги, з якою маємо свідчити про своє життя у Христі? Що спільного й відмінного між старозавітною і новозавітною П’ятдесятницею? Що, будучи добрими християнами, маємо винести для себе з події Зішестя Святого Духа? Чому це свято називаємо ще Зеленими святами і прикрашаємо в ці дні свої домівки зеленню? Про це й інше спілкуємося з проповідниками Божого Слова та науковцями у сфері патристичного богослов’я і східних церковних наук.

Детальніше...  

8 травня минулого року мій близький друг Чукума Акпуокве, нігерієць за походженням, римо-католик за віросповіданням, взяв шлюб в одній із церков Лагосу. По якомусь часі в інтернеті було виставлено понад 120 знимок, відзнятих у церкві і на весільному святкуванні. Переглядаючи ті знимки і читаючи коментарі до них, я почала роздумувати над тим, наскільки все-таки рідкісними є такі шлюби... уся церковна спільнота знає обох молодят, хоча вони з різних міст; шлюб відбувається в контексті літургії; молода читає Апостола; члени спільноти висловлюють свої побажання; подружжя вперше переживає таїнство Євхаристії в одній спільноті вже як одне ціле; старші члени церкви діляться своїм шлюбним досвідом; нарешті, пресвітер будує проповідь навколо значення здійснюваного Таїнства для їхньої маленької церкви і для Вселенської Церкви Христової. Знимки мого друга так вразили мене саме тому, що в світлі його шлюбу ясніше почав бути видимим занепад спільнотно-євхаристійного виміру шлюбу у пересічному українському греко-католицькому храмі. Ані передшлюбні науки, ані часто-густо формальне хрещення у немовляцькому віці, ані настанови батьків здійснити обряд шлюбу як данину суспільній традиції, ані бажання урочистої помпези в присутності друзів і родини, ані все разом узяте, здається, не здатні вирвати акцію сучасного шлюбу з конвейєру церковних „послуг”. Спостерігаємо радше спроби окремих парохів повернути таїнство шлюбу до Церкви, до Тіла Христового, до Євхаристії, до спільноти дітей Божих. Той факт, що спроби є поодинокими, свідчить про іншу, сильнішу і домінуючу тенденцію. Звідки вона? Завдання цього невеличкого есею полягає у спробі знайти відповідь на це питання. Інтуїція підказує, що істинний глибинний вимір таїнства шлюбу мусить бути збережений бодай залишково в сучасному візантійському обряді шлюбу, і лише зворотня хронологія його розвитку може пролити світло на теперішній стан речей. Почнімо здалека.

Детальніше...  

joomplu:13Отці Церкви у своїх творах часто торкаються теми земних благ та володіння ними. Висловлюючись на тему земних благ, вони мають на увазі все те, що становить складову маєтку людей: земельні володіння, господарство, гроші, а інколи своїх наступників – синів та онуків, і, навіть, людське здоров’я. У переконанні отців, земні блага становлять цінність, тому що вони походять від Бога. Отці підкреслюють, що Бог уділяє їх людині для належного використовування як засоби для заспокоєння життєвих потреб і для духовного вдосконалення, що має наблизити людину до Бога. Такі погляди знаходимо, між іншим, у творах Августина Іппонського та папи Римського Григорія Великого (540 – 604 рр.). Ці учителі Церкви підкреслюють, що земні дари, котрі людина отримує від Бога для належного користування, диявол через свої спокуси намагається використати так, щоб вони стали для людини джерелом неправедності. Неправедністю у цьому контексті – це насамперед постава прив’язаності до земних благ, любові до них, що проявляється, між іншим, у відчутті радості, викликаної їхнім володінням. Внаслідок цього людина підпорядковується прагненню земних благ і відвертається від устремління до Бога. Окрім того, володіння земними благами пов’язане з турботами про набування цих благ і розпоряджання ними. Ці турботи не дають людині змоги повністю зосередитися над духовною дійсністю і здатні відвернути її від набуття духовних благ. Отже, в ученні отців земні блага, попри те, що становлять цінність, можуть також становити загрозу для духовного життя людини.

Детальніше...  

Щороку в четвер сорокового дня після Воскресіння Христового християни поспішають до церкви, щоби відзначити День Вознесіння Господнього. Як саме виникло це свято? Яке значення має для християн? До чого спонукає вірних Церкви Христової? Якщо запитати пересічного християнина, який сенс Вознесіння Господнього, то чи зможе він сказати більше, ніж те, що Ісус піднявся на небо? Рідко. Проте сенс будь-якого релігійного свята не вичерпується фактом, а має вести нас до осягнення суті події, почути звернення Бога до кожного з нас. Саме тому так важливо зануритися у зміст того, що відбулося. Про богословський і літургійний вимір Вознесіння Господнього ми поспілкувалися з викладачами кафедри богослов’я Українського католицького університету: доктором літургійного богослов’я Петром Сабатом, доктором патристичного богослов’я о. Олегом Кіндієм та завідувачем кафедри богослов’я Віктором Жуковським.


Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla