В другій главі Діянь Апостолів читаємо про Зіслання Святого Духа на апостолів, яке відбувається в день юдейського свята П’ятидесятниці (Ді 2,1-13). Далі йдеться про те, як Петро виголошує свою першу проповідь (Ді 2,14-41), пояснюючи присутнім зміст того, що відбулося та цитуючи Старозавітні тексти. На завершення другої глави маємо розповідь про першу християнську спільноту (Ді 2,42-47), яка назавжди залишиться прикладом досконалої спільноти, яка побудована на принципах євхаристійної єдності, любові, спільності благ і постійно перебуває в апостольській науці.

Оскільки ключовою подією цієї глави є Зіслання Святого Духа, то для початку зазначимо кілька її особливостей, а згодом перейдемо до детальнішого розгляду 2 глави книги Діянь, звертаючи більше уваги на Старозавітні тексти та ідеї, які Лука, автор Діянь, так майстерно вкомпоновує у цю розповідь.

Образ та богослов'я

Празник Різдва Христового – це святкування поєднання божественного і людського, початку нового сотворіння і повернення втраченого раю для заблуканих овець, як говорять Отці Церкви.

Бог, непізнаваний, незбагненний, завжди сущий, стає людиною, зачинається в лоні земної жінки і народжується в темряві печери, щоб принести людині спасіння (пор. Ів. 3,16; Фил. 2,7). Бог «применшує себе самого» з невимовної любові до власного сотворіння. Народження в тілі – це безцінний дарунок Бога людині (пор. Еф. 2, 8-9),  це свого роду відповідь Бога на запитання до людини: «Де Ти?», яке звучало впродовж історії, на яке людина не відповідала. Це парадокс Воплочення і кенозис Воплоченого Слова:  «Як людина прийшла би до Бога, якби Бог не прийшов до людини? Як людина звільнилася би від смертного народження, якби не відродилась у Богові новим, чудесним і несподіваним народженням, даним на знак спасіння від Діви через віру?» (І. Ліонський, Проти єресей, IV, 33,4) [1] Яким чином ця містерія відновлення людини у Христі, незбагненна для людського розуму, ці «відвідини Слова», як говорить Максим Ісповідник, представлені в іконографії?

Витривалість, стійкість і тверда надія на Господа є найнадійнішим захистом і водночас найпотужнішою зброєю у часі війни. Саме у Псалмах можемо віднайти невичерпне джерело духовної сили. Молимося за Україну і віримо у нашу перемогу. З нами Бог!

http://www.youtube.com/watch?v=InZ-AVG2AzE

На честь 20-ліття виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, а також у відповідь на постанови Синоду Єпископів УГКЦ (5-10 вересня 2011р., м. Куритиба, Бразилія) та схвалену Синодом Стратегію розвитку УГКЦ на період до 2020 р. богослови шести навчальних закладів зібралися, щоб обговорити актуальний стан богослов'я в УГКЦ у біблійному, догматично-патристичному, літургійному й моральному напрямках. 

Основні питання, дискутовані на конференції

1. Місце і роль Святого Письма, святоотцівської спадщини й літургії як джерела богослов’я та значення біблістики, патристики і літургіки у розвитку богослов’я УГКЦ.
2. Осмислення еклезіального виміру богословського процесу в УГКЦ.
3. Критерії оцінки розвитку сучасного богослов’я в УГКЦ.
4. Співвідношення між духовним досвідом і його словесним вираженням у богослов’ї.
5. Керигматично-місійний вимір богослов’я та його науково-популярна складова.
6. Місце і значення новопроголошеного Катехизму УГКЦ «Христос – Наша Пасха» в подальшій богословській науково-освітній діяльності.
7. Співпраця між богословськими навчальними закладами (стажування, обмін викладачами, введення спецкурсів, праця над спільними уніфікованими програмами і колективними підручниками).
8. Запровадження літургійної катехизи на парафіях УГКЦ для пізнання й розуміння вірними сенсу і значення церковних богослужінь.
9. Роль Українського богословського наукового товариства (УБНТ) у координації спільних зусиль богословів різних спеціалізацій у науково-освітніх процесах богословських закладів.
10. Написання, переклад і підготування до друку підручників, посібників і додаткових матеріалів з богословських предметів.
11. Застосування біблійних, догматично-патристичних, літургійних, моральних досліджень у душпастирському служінні.

Зараз, коли Україна переживає чи не найбільше випробування з часу здобуття незалежності, молитовний фронт є не менш важливим. Ісусова молитва - звертання до Господа з проханням про помилування нас грішних - здавна є сильною зброєю у духовній боротьбі. Її можна промовляти на самоті та спільно, у храмі та сховищі, десять разів, сотню, триста чи безперервно. Єднаймося в молитві у цей непростий час! Молімо про сили для наших воїнів, правління, волонтерів та всіх, хто долучається до перемоги! Молімося за тих, кого любимо! Молімося за навернення Росії! Пам’ятаймо, що Господь є Правдою, Істиною і Життям, звертаймося до нього в безперервній молитві! З Ним ми переможемо!

http://www.youtube.com/watch?v=rznsTdquqlQ

Слово «передання» досить часто з’являється у повсякденному життєвому досвіді кожного християнина. Ми бачимо його як про своєрідний «бекграунд» текстів Писання, додаток – те, що не записане, коли дивимося на ікону Вознесіння, де серед апостолів є присутньою Богородиця. Ми чуємо про нього як про джерело християнської «міфології», коли читаємо про життя святих. Саме тому, іноді, «передання» розуміється, або як щось другорядне і аморфне, або, навпаки – як щось дефінітивне і зашкарубле. Ми – християни, навіть не замислюємося над тим, чим воно є насправді? Яка його роль у нашому житті? Як ми маємо жити за Переданням?

http://www.youtube.com/watch?fbclid=IwAR1VfdItxbKa6MoyE7qyK8GaJoqYF8hyIj5B63MZfDhZBVKCH8ZztU-KF1U&v=qYp0Q6hZjnM&feature=youtu.be

Як би строкато не було поділене людство, на всіх п’яти континентах усе чіткіше виділяються дві групи: одна – за Христа, друга – проти Христа. Він є центром світової історії – й Кимось набагато більшим за це.

Питання, про яке тут ідеться, серйозніше від усіх інших: або вірити у Нього – безумство, або ж відмовитися вірити у Нього є найважчою провиною.

Чому ми віримо в Христа?

Бог – це таємниця, яку у повноті людина пізнати не може. Він – неописаний, безмежний, завжди є, неосяжний, непізнаваний, однак воплотившись в Христі, Бог стає тим, якого можна описати, зображати, бачити. «Бог у Христі прийшов шукати людство, цю “заблукалу вівцю” аж до “земних глибин”».[1] Незриме стало видимим. Бог пропонує себе людині, не нав’язує, терпеливо чекає на відповідь. Людина, будучи образом Бога, покликана стати Його подобою, а це, водночас, зустріч та участь у житті Пресвятої Трійці. Один із способів зустрічі для кожного з нас є зустріч з Христом через Його образ. Чи здатна людина в сучасному божевільному темпі життя, пронизаного перенасиченістю візуального зображення, знайти час на зустріч Богом? Що може змінитися від такої зустрічі? Про що нам говорить образ (лик) Христа? У цих роздумах спробуємо відповісти на ці запитання.

Введення Марії у храм, або Представлення, можна назвати богородичним святом-предтечею. Це стається до Благовіщення, з якого починається Новий Завіт; це так нагадує Стрітення, де Старий і Новий Завіти об’єдналися; це вводить в очікування Різдва, що увінчує Воплочення. Введення не описане в чотирьох Євангеліях, його святкування не було головним, а лиш «малим богородичним». Центральні образи в іконі празника – батьки Анна і Йоаким, пророк Захарія, діви зі свічками та сама Марія. Як сьогодні можуть до нас промовити вчинок Анни і Йоакима, посвята Марії? Поговоримо про це з іконою.