Важко починати писати про щось абстрактне, ще недокінця тобою відчуте, про те, що змушувало губитися в здогадках не одне покоління як вчене, так і звичайне, емпіричне. Важко ставити крапку у молитві, коли знаєш, що тою крапкою ти не припинеш молитися, а навпаки - пізнаєш, що ти недоказав, недовідчув, недозбагнув, недоподякував... Важко усвідомити, прийняти, що ти маленька соломинка у копі сіна, яку навіть ніхто не шукає, не зауважує, від якої нічого не залежить, адже тебе в будь-який момент може підхопити вітер, а копа залишиться на місці; хоча так само важко збагнути, що тої ж копи враз не стане без мільйонів, мільярдів таких самих соломинок, як ти... Отже, в усьому єдиному є якась закономірність і гармонія, але це все важко сповна осягнути, описати, бо ти є частиною, а не цілісністю. Важко, але неможливо не спробувати, щоб нехай і ненадовго, нехай із сумнівами, але доєднатися до тої копи попередників і відчути, як зіщулюється самотність і прозріває далеке розуміння.
Ким же є людина? Яким є її покликання? Що є сенсом її існування? Яке завдання має суспільство? Як регулюється сфера взаємовідносин між людиною і суспільством? З погляду християнської антропології, кожна людина – незрівняний і неповторний Божий задум. Кожна людина має тіло і душу, до того ж батьки при зачатті дитини підготовляють матерію, яка складається з яйцеклітини та сперматозоїда; Бог же дає розумну душу, яка створюється з нічого. Це означає, що в цьому світі з часом, зазвичай, перетворюється лише матерія – з уроків хімії знаємо експеримент із ковпаком для сиру, де щось спалюється, але вага не змінюється, хоча видимо предмет розчиняється. Атоми тільки по-іншому згрупувались, але вони ж не зникли – тут виникає існування ще одного атома у світі. Якщо ми відкриємо будь-який трохи об’ємніший греко-католицький молитвослов (візьмімо для прикладу – Прийдіте, поклонімося [1]), то знайдемо там розділ під назвою «Катихизмові правди», а в ньому – класичний поділ на «Божі» (точніше мало би бути – богословські: віра, надія, любов) чесноти та «моральні» чесноти, часто звані також «кардинальними», тобто головними: мудрість, справедливість, мужність і здержливість [2]. Цей поділ за своїм походженням римо-католицький, його (як і весь розділ «Катихизмові правди») взято зі знаменитого Катехизму Папи св. Пія Х [3], однак добре, що він є в греко-католицьких молитвословах, тому що це – один з дуже небагатьох текстів, де взагалі згадується чеснота мужності. (Наприклад, у Православному молитвослові [4] чогось такого, як «моральні чесноти», і разом з ними – чесноти мужності – взагалі немає). В середині ХІХ століття німецький фізик і фізіолог Герман Фердінанд Гельмгольц (Helmholtz, 1821-1894), ще будучи молодим науковцем, разом з двома іншими колегами (Е. Брюке [Brücke] та Е. ДюБуа-Реймондом [DuBois-Reymond]) склав «матеріалістичну клятву»: поширювати «матеріалістичну правду» про те, що в людському організмі не діють жодні інші сили, окрім хіміко-фізичних. Всі троє залишилися вірними цій клятві протягом усього життя [10, c. 83 і далі]. Щодо самого факту складання такої «матеріалістичної клятви» Йозеф Зайферт (Seifert) слушно зауважує, що всі троє, склавши її та залишившись їй вірними, спростували свою власну матеріалістичну позицію. Догмат "Filioque", тобто вчення про сходження Святого Духа від Отця і Сина є найбільш оспорюваним, він став каменем спотикання в екуменічному діалозі між Західною та Східною Церквами. Дуже часто цей догмат відкидають, не маючи належного розуміння, про що саме у ньому йдеться. І майже у всіх богословських дискусіях на цю тему залишають поза увагою повний текст Нікейського Символа Віри. А у його другому члені читаємо: "І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, — світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося" [1]. «Чисте мислення», «чисте мистецтво», навіть «чиста релігія» і «етика чистої волі»… — так, одна за одною, всі творчі сили культури очистились від дотичності з реальністю, відійшли від неї, горді своєю безвідповідальною свободою» [1, c. 148]. Свідомість. Суспільна та масова свідомість. Свідомість, в тому числі етико-економічна свідомість, має розглядатися в контексті господарювання, що розуміється як активність людини, спрямована на економічне перетворення світу. Свідома активність, з точки зору християнської економічної етики, може розглядатися як така, що спрямована, передусім, на вдосконалення людини, в тому числі через виконання нею економічних обов’язків. З теологічної точки зору, досконалість, до якої всі зобов’язані, – це „розвій і вишкіл усіх найкращих наших умових і моральних здатностей, щоб ушляхетнити в собі Божий образ, на який люди були сотворені” (детальніше про християнське розуміння інтенціональності та свідомості, див., наприклад розробку сучасного християнського американського і українського філософа Дам’яна Федорики). Таким чином, категорії християнської економічної етики через свідомість людини впливають на реальні господарські процеси, що дозволяє виокремити головні категорії християнської економічної етики, до яких, зокрема, належать багатство та бідність, праця та інші, пов’язані з господарською активністю людини. Оскільки нами розглядаються світоглядні категорії, то виникає проблема розуміння світу в сучасній християнській соціальній філософії і, зокрема, в греко-католицькій християнській традиції. Світ, особливо для окремої людини, з точки зору ставлення до матеріальних благ, у просторовому вимірі є необмеженістю, зібраною в одну точку – власного добробуту і господарства. У новітній моральній катехизі УГКЦ спеціальний підрозділ присвячено християнському баченню світу, де, зокрема, зазначається, що „розуміння своєї місії у світі визначається ступенем розуміння християнина світу і людської активності у світі”. Це висловлювання дотичне і до економічної активності. Над усім височить монументальне переконання раціоналіста про організаційний характер історії, якій слід принагідно сприяти, але яку не слід ніколи спрямовувати, та про самодостатню стабільність окремого індивіда. … За втратою відчуття видимої спільноти у Христі слідуватиме втрата відчуття невидимого. Занепад спільноти в сучасному світі має своїм неминучим релігійним наслідком витворення мас безпомічних, спантеличених індивідуумів, нездатних знайти розраду у Християнстві, яке розглядають лише як набір вірувань. Роберт Нісбет. Пошук спільноти (The Quest for Community). Спільнота є нішею суспільства, у якій індивід може відчувати впевненість у сприйнятті чесних понять, та може підтримувати тривале спілкування з іншими – тими, чия близькість приносить підтримку. Спільнота забезпечує пристановище для духа. Бо спільнота є обмеженням, яке приносить визволення… Сучасний світ позбавив більшість американців спільноти. За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх (Мт 7, 20; пор. 7, 16). Ці Христові слова, звернені в першу чергу проти лжепророків, можна теж співставити і з притчею про неплідну смоковницю з Євангелія від Луки (Лк 13,6-9), а також з емблиматичною подією, з євангелій від Матея (Мт 21,18-22) і Марка (Мр 11,12-14. 20-26), яка слідує відразу після месіанського входу Ісуса в Єрусалим. Ісус – каже Євангеліє – “зголоднів” і, “побачивши смоковницю, вкриту листям, приступив чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши, до неї, окрім листя, не знайшов нічого”. І, незважаючи на те, що “ще не була пора смоков”, промовив до смоковниці: “Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе”. Двадцять років після підпілля – це вже час, який більше не дозволяє нам виправдовуватися, що “ще не настала наша пора” і тому, думаю, буде справедливо подивитися не тільки на “розлоге і зелене дерево нашого богослов’я”, але саме на плоди того ж богослов’я (зокрема біблійного). Що за двадцять років зроблено? Що за цих два десятиліття ми перейняли, зберегли і звершили від того, що отримали від наших попередників, а що розпочали нового? Саме над відповіддю на ці питання хотів би і я застановитися у цій короткій доповіді. Тому не буду говорити про те, що не зроблено, чи про те, що потрібно зробити, а спробую подати короткий огляд “плодів біблійного богослов’я”. |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео