богослов’я

Постать Богоматері займає чільне місце у християнській традиції. Однак досі немає вичерпного дослідження як про почитання Марії, матері Ісуса, у добу пізньої античності та і щодо розвитку її культу. Маємо лише згадки про окремі факти. Донедавна вважалося, що культ Богоматері «вибухнув як комета» саме після Ефеського собору 431 року, одного з Вселенських Соборів, на якому Марії було надано титул Theotokos (з грец. мови «та, яка породила того, хто є Богом»). Постать Богоматері досі розглядалася науковцями передусім в контексті розвитку христології, відповідно до її ролі у Божому плані спасіння. Однак в світлі останніх  наукових досліджень стало зрозумілим, що рішення Ефеського собору – це було не лише питання Діви Марії та її місця в християнському віровченні, а також церковною промоцією вже існуючих практик почитання матері Христа серед християн, та надання їм ортодоксійного характеру.

Наявні сьогоднішні докази відкривають нові перспективи щодо розуміння ролі Марії у ранній Церкві ще до першої половини V ст. [1.] Розглянемо основні мистецькі та літературні свідчення існування культу Богоматері у ранній Церкві ще до 431 р. хоча не всі аспекти та нюанси цього питання можна буде висвітлити в силу обмеженого формату статті і з огляду на те, що саме питання культу Богоматері у ранньому християнстві потребує додаткового дослідження та переосмислення.

Детальніше...  

Що є метою господарської діяльності людини, малого підприємства чи великої компанії? Прибуток? Збагачення? Як сучасний християнин-підприємець має вирішити для себе складну проблему співвідношення між прагненням до Царства Божого та прагненням збагатитися, отримувати чимраз більший прибуток? На яких критеріях повинна базуватись духовно-моральна позиція бізнесмена сучасної України? Чи узгоджується християнське покликання до вічного життя з активною підприємницькою діяльністю, часто спрямованою лише до накопичення матеріальних благ. Допомогою у пошуку відповіді на ці та дотичні до них питання є Біблія – живе і завжди актуальне слово Боже.

Тема багатства і ставлення християн до матеріальних благ не може не хвилювати сучасну людину, особливо у наш час, коли матеріалістичні ідеології наскрізь пронизують наше існування, коли дилему «мати» чи «бути» так часто вирішують на користь першого.

Ми розглянемо тему багатства у її універсальному вимірі, поза рамками якоїсь конкретної нації чи країни, звертаючись до завжди актуальної Книги книг та шукаючи там відповіді на ряд запитань, що стосуються багатства. Що взагалі Біблія говорить про багатство? Воно є злом чи добром? Чи тотожними є поняття «багатство» та «щастя»? Які спокуси, небезпеки та ілюзії багатства? Чи, маючи все, людина здатна покладатися на Бога і християнські цінності? Чи, взагалі, християнин має прагнути здобувати багатство? Ці питання ми спробуємо з’ясувати у світлі Святого Письма.

Детальніше...  

Сьогодні Церква відзначає один із найсвітліших і найрадісніших празників – Зіслання Святого Духа, або П’ятдесятниці. Цей день ще прийнято називати Днем народження Церкви. Чому так важливо пригадати собі про необхідність відваги, з якою маємо свідчити про своє життя у Христі? Що спільного й відмінного між старозавітною і новозавітною П’ятдесятницею? Що, будучи добрими християнами, маємо винести для себе з події Зішестя Святого Духа? Чому це свято називаємо ще Зеленими святами і прикрашаємо в ці дні свої домівки зеленню? Про це й інше спілкуємося з проповідниками Божого Слова та науковцями у сфері патристичного богослов’я і східних церковних наук.

Детальніше...  

У Львові одне з улюблених місць туристів – Личаківське кладовище – єдиний в Україні некрополь, де чи не кожен надгробний камінь – це витвір мистецтва від ХVІІІ ст. до сьогодні. Коли розпочинаєш тут екскурсію, то бачиш, що твої життєрадісні й гучні туристи раптом стишуються і ніби маліють перед обличчям смерті. Плакальниці, макові й трояндові вінки, ангели смерті, лакрімаріуми для сліз, вази для людського праху, розп’яття, застиглі у скульптурах чи фотографіях обличчя небіжчиків – усе це не може не викликати трепету і думки: «Те саме чекає і мене».

Смерть залишається для людини найбільшим таїнством протягом життя, бо ніхто не може стверджувати, що насправді нас очікує опісля. Культ почитання померлих – один із найдавніших. Він є в усіх віруваннях, вченнях та релігіях. І хоч остаточні відповіді ми одержимо після смерті, існує наука, яка займається вивченням т. зв. «останніх речей» – есхатологія. Джерела християнської есхатології, як і будь-якої іншої гілки богослов’я, – це Святе Письмо, об’явлення та передання. Цікаво, що в Біблії більше мовиться саме про останні речі, та й Ісус Христос проповідував постійно про прихід Царства Небесного. Основа проповідь – есхатологічна напруга «вже, і ще ні»: Царство Боже вже настало, але водночас ще ні, бо ми очікуємо його повноти; Царство Боже вже всередині нас, але ще не зреалізоване, бо ми очікуємо Другого Пришестя Ісуса Христа, Страшного суду. Оце очікування, передчуття є, фактично, основою християнської благовісті. До цієї думки також схиляється єромонах Пантелеймон Трофімов, який розповів в інтерв’ю для інтернет-видання «Християнин і світ» про напругу, підводні течії й особливості об’явлення останніх речей для християн.

Отець Пантелеймон Трофімов ЧСВВ, новий викладач кафедри богослов'я УКУ, нещодавно захистив докторат із догматичного богослов’я під назвою: «Дебати про вогонь чистилища на Ферраро-Флорентійському соборі (1438–1439) як кульмінація контраверсії про долю померлих між Сходом і Заходом». Наразі він один із найкращих фахівців з есхатології в УГКЦ.

Детальніше...  

Існує чимало моральних питань із біомедицини, продиктованих сучасним стрімким біотехнологічним розвитком, прямі відповіді на які важко знайти в біблійних чи в патристичних текстах з огляду на їх новизну. Проте питання аборту не є таким. Традиція Церкви завжди й однозначно засуджувала позбавлення від дитини перед її народженням, і надалі засуджує.

Детальніше...  

joomplu:13Отці Церкви у своїх творах часто торкаються теми земних благ та володіння ними. Висловлюючись на тему земних благ, вони мають на увазі все те, що становить складову маєтку людей: земельні володіння, господарство, гроші, а інколи своїх наступників – синів та онуків, і, навіть, людське здоров’я. У переконанні отців, земні блага становлять цінність, тому що вони походять від Бога. Отці підкреслюють, що Бог уділяє їх людині для належного використовування як засоби для заспокоєння життєвих потреб і для духовного вдосконалення, що має наблизити людину до Бога. Такі погляди знаходимо, між іншим, у творах Августина Іппонського та папи Римського Григорія Великого (540 – 604 рр.). Ці учителі Церкви підкреслюють, що земні дари, котрі людина отримує від Бога для належного користування, диявол через свої спокуси намагається використати так, щоб вони стали для людини джерелом неправедності. Неправедністю у цьому контексті – це насамперед постава прив’язаності до земних благ, любові до них, що проявляється, між іншим, у відчутті радості, викликаної їхнім володінням. Внаслідок цього людина підпорядковується прагненню земних благ і відвертається від устремління до Бога. Окрім того, володіння земними благами пов’язане з турботами про набування цих благ і розпоряджання ними. Ці турботи не дають людині змоги повністю зосередитися над духовною дійсністю і здатні відвернути її від набуття духовних благ. Отже, в ученні отців земні блага, попри те, що становлять цінність, можуть також становити загрозу для духовного життя людини.

Детальніше...  

На питання «Що таке ІКОНА?» - відповіді дуже різні, оскільки це феномен, в якому переплелося дуже багато різних аспектів як результат багатовікових мистецьких, богословських та інтелектуальних пошуків. Попри те, що про ікону, як невід’ємну частину східнохристиянської традиції було написано чимало наукових та науково-популярних праць, однак, здається, що феномен ікони (зокрема її духовна цінність) і надалі залишається не до кінця зрозумілим для християн православної традиції загалом.

У грецькій мові термін eikon має декілька значень, зокрема „зображення”, „образ”, „мислений образ”, „бачення”, “уподібнення”. Грецькою мовою слово „ікона” означало і матеріальне (зображення), і духовне (мислений образ) у їх нероздільному взаємозв’язку.[1] У святоотцівській традиції – ВСЕ ІКОНА – ВСЕ ІКОНІЧНЕ (БОГООБРАЗНЕ): весь світ – ікона Божа, витвір досконалого художника. В. Лєпахін говорить, що «слово eikon (іконообраз) змогло передати надзвичайно важливу богословську ідею: ікона – це не просто зображення (почитання якого було б просто ідолопоклонством), а це і зображення, і мислений образ, єдність яких богослов’я ікони трактує як невидиму, проте цілком реальну „присутність” у зображенні його оригіналу, у зображенні святого – самого святого, у зображенні Христа – самого Христа.[2]

Детальніше...  

Відповідь дає невідомий християнин ІІ-ІІІ століття
автор праці Послання до Діогнета


Християни не мають ані окремої країни, ані мови, ані життєвих звичаїв. Вони не заселяють якихось особливих міст, не вживають якоїсь незвичайної мови і живуть, нічим не відрізняючись від інших людей. Тільки їхнє вчення не є плодом думки чи винаходом людей, які шукають новизни. Вони віддані не якомусь людському вченню, як інші. Але живучи ... де кому випало жити і дотримуючись місцевих звичаїв у одязі, в їжі та в усьому іншому, вони демонструють дивовижний і справді неймовірний спосіб життя. Живуть вони у своїй вітчизні, але як прибульці; беруть участь у всьому, як громадяни, але все терплять, як чужинці. Для них кожна чужа країна є батьківщиною, і кожна батьківщина – чужа країна.

Детальніше...  

8 травня минулого року мій близький друг Чукума Акпуокве, нігерієць за походженням, римо-католик за віросповіданням, взяв шлюб в одній із церков Лагосу. По якомусь часі в інтернеті було виставлено понад 120 знимок, відзнятих у церкві і на весільному святкуванні. Переглядаючи ті знимки і читаючи коментарі до них, я почала роздумувати над тим, наскільки все-таки рідкісними є такі шлюби... уся церковна спільнота знає обох молодят, хоча вони з різних міст; шлюб відбувається в контексті літургії; молода читає Апостола; члени спільноти висловлюють свої побажання; подружжя вперше переживає таїнство Євхаристії в одній спільноті вже як одне ціле; старші члени церкви діляться своїм шлюбним досвідом; нарешті, пресвітер будує проповідь навколо значення здійснюваного Таїнства для їхньої маленької церкви і для Вселенської Церкви Христової. Знимки мого друга так вразили мене саме тому, що в світлі його шлюбу ясніше почав бути видимим занепад спільнотно-євхаристійного виміру шлюбу у пересічному українському греко-католицькому храмі. Ані передшлюбні науки, ані часто-густо формальне хрещення у немовляцькому віці, ані настанови батьків здійснити обряд шлюбу як данину суспільній традиції, ані бажання урочистої помпези в присутності друзів і родини, ані все разом узяте, здається, не здатні вирвати акцію сучасного шлюбу з конвейєру церковних „послуг”. Спостерігаємо радше спроби окремих парохів повернути таїнство шлюбу до Церкви, до Тіла Христового, до Євхаристії, до спільноти дітей Божих. Той факт, що спроби є поодинокими, свідчить про іншу, сильнішу і домінуючу тенденцію. Звідки вона? Завдання цього невеличкого есею полягає у спробі знайти відповідь на це питання. Інтуїція підказує, що істинний глибинний вимір таїнства шлюбу мусить бути збережений бодай залишково в сучасному візантійському обряді шлюбу, і лише зворотня хронологія його розвитку може пролити світло на теперішній стан речей. Почнімо здалека.

Детальніше...  

Отці Церкви... Передання... Традиція… Ці поняття відсилають нас до головних, поряд зі Святим Писанням (Біблією), джерел віри для кожного християнина. Ким є Отці для сучасного члена Церкви Христової? Чому наша віра – це віра Отців? Чим є Передання, у якому треба «стояти» і яке нас закликає берегти апостол Павло (пор.: 2 Сол. 2, 15)? Чи Церква живе лише минулою «золотою» епохою християнства, коли Отці, на основі Євангелія, сформулювали головні істини віри, якими повинен жити кожен член Церкви Христової? Можливо, Церква не має що сказати чи не знає, як відповісти на різноманітні сучасні проблеми і виклики постмодерного суспільства, і тому ховається за «ідеалістичні» і «пафосні» образи минулого? Чи Отцівське Передання – «законсервований» музейний експонат з минулих століть, до якого не має відношення християнин XXI століття і який може зацікавити лише вузьке коло науковців? Ці та подібні питання будуть головними у нашій рубриці Передання про, яка представлятиме погляд Церковного Передання на різноманітні сфери суспільного життя.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla