богослов’я

Якщо ми відкриємо будь-який трохи об’ємніший греко-католицький молитвослов (візьмімо для прикладу – Прийдіте, поклонімося [1]), то знайдемо там розділ під назвою «Катихизмові правди», а в ньому – класичний поділ на «Божі» (точніше мало би бути – богословські: віра, надія, любов) чесноти та «моральні» чесноти, часто звані також «кардинальними», тобто головними:  мудрість, справедливість, мужність і здержливість [2]. Цей поділ за своїм походженням римо-католицький, його (як і весь розділ «Катихизмові правди») взято зі знаменитого Катехизму Папи св. Пія Х [3], однак добре, що він є в греко-католицьких молитвословах, тому що це – один з дуже небагатьох текстів, де взагалі згадується чеснота мужності. (Наприклад, у Православному молитвослові [4] чогось такого, як «моральні чесноти», і разом з ними – чесноти мужності – взагалі немає).

Детальніше...  

Відповідь дає невідомий християнин ІІ-ІІІ століття
автор праці Послання до Діогнета


Християни не мають ані окремої країни, ані мови, ані життєвих звичаїв. Вони не заселяють якихось особливих міст, не вживають якоїсь незвичайної мови і живуть, нічим не відрізняючись від інших людей. Тільки їхнє вчення не є плодом думки чи винаходом людей, які шукають новизни. Вони віддані не якомусь людському вченню, як інші. Але живучи ... де кому випало жити і дотримуючись місцевих звичаїв у одязі, в їжі та в усьому іншому, вони демонструють дивовижний і справді неймовірний спосіб життя. Живуть вони у своїй вітчизні, але як прибульці; беруть участь у всьому, як громадяни, але все терплять, як чужинці. Для них кожна чужа країна є батьківщиною, і кожна батьківщина – чужа країна.

Детальніше...  

 З наближенням свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, що його Церкви Візантійської традиції особливо врочисто відзначають 25 березня (себто, 7 квітня за Григоріянським календарем) у багатьох християн інших віровизнань, зокрема в наших братів-протестантів може виникнути запитання: а які ж підстави такого виняткового вшанування Марії, матері Ісуса, на відміну від вшанування праматері Єви – «матері всіх живих», а також від інших жінок, які теж є персонажами Біблії: Анни, матері Самуїла, Юдити, Естери, врешті – новозавтніх Анни-пророчиці та Єлизавети, матері Івана Хрестителя? Чому саме Марія вдостоїлася такої честі? Полишивши глибші богословські міркування про єдність двох природ – Божої і людської – в одній особі Ісуса Христа, а отже – про той факт, що Марія, на противагу до інших біблійних жінок, породила Богочоловіка, Відкупителя й тим поклала основу нашого спасіння, я хотів би звернутися до іншого, а саме – морального аспекту цього питання. Справа у тому, що Марія вперше в історії, якраз на відміну від праматері Єви й усіх її дочок, вперше в історії виявила автономну моральну поведінку. Роз’яснити це допоможуть такі міркування з царини етики:

Детальніше...  

Догмат "Filioque", тобто вчення про сходження Святого Духа від Отця і Сина є найбільш оспорюваним, він  став каменем спотикання в екуменічному діалозі між Західною та Східною Церквами. Дуже часто цей догмат відкидають, не маючи належного розуміння, про що саме у ньому йдеться. І майже у всіх богословських дискусіях на цю тему залишають поза увагою повний текст Нікейського Символа Віри. А у його другому члені читаємо:

"І в  єдиного Господа  Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, — світло від світла,  Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного  з Отцем, що через Нього все сталося" [1].


Детальніше...  

Отці Церкви... Передання... Традиція… Ці поняття відсилають нас до головних, поряд зі Святим Писанням (Біблією), джерел віри для кожного християнина. Ким є Отці для сучасного члена Церкви Христової? Чому наша віра – це віра Отців? Чим є Передання, у якому треба «стояти» і яке нас закликає берегти апостол Павло (пор.: 2 Сол. 2, 15)? Чи Церква живе лише минулою «золотою» епохою християнства, коли Отці, на основі Євангелія, сформулювали головні істини віри, якими повинен жити кожен член Церкви Христової? Можливо, Церква не має що сказати чи не знає, як відповісти на різноманітні сучасні проблеми і виклики постмодерного суспільства, і тому ховається за «ідеалістичні» і «пафосні» образи минулого? Чи Отцівське Передання – «законсервований» музейний експонат з минулих століть, до якого не має відношення християнин XXI століття і який може зацікавити лише вузьке коло науковців? Ці та подібні питання будуть головними у нашій рубриці Передання про, яка представлятиме погляд Церковного Передання на різноманітні сфери суспільного життя.

Детальніше...  

«Чисте мислення», «чисте мистецтво», навіть «чиста релігія» і «етика чистої волі»… — так, одна за одною, всі творчі сили культури очистились від дотичності з реальністю, відійшли від неї, горді своєю безвідповідальною свободою» [1, c. 148].

Динамічність Бога і простота людини, добра воля і бунтівна свобода, занебесні явлінння втілені у земному — нерозуміння правди та недооцінка вищості істинного веде до кризи людськості, до війн, як крайності земного розладу. І все ж людська воля отримує коріння від божественної. Що ж є людська воля, а що — Божа, де межа, а де спільність?

Детальніше...  

Я в моїм серці сховав Твоє слово, щоб не згрішити проти Тебе
(Пс 119. 11)

Дорогі брати і сестри у Христі!

В людині є внутрішній голос, який заохочує її до певних дій і способів поведінки, або ж застерігає її: «Це ти повинен робити, а це – ні», а після здійснення вчинку хвалить, або ж докоряє їй: «Це ти зробив правильно, а це ти не повинен був робити». Цей голос – голос сумління.

Ми не можемо заглянути всередину людини, і все ж ми знаємо, що цей внутрішній голос реагує у кожній людині не з однаковою силою й не однаковим чином. Є люди з чутливим сумлінням, і такі, в кого сумління огрубіло. Сумління може бути надміру лякливим, навіть хворобливим, або ж – явно «без скрупулів». Хтось може також діяти помиляючись, думаючи, що те, що він чинить – добре, хоча воно насправді зле.

Детальніше...  

В період між проголошенням свящ. Йосафата Кунцевича блаженним (у 1643 році) і його канонізацією (в 1867 році) пройшло 224 роки, і весь цей час його культ був обмежений в рамках помісної Українсько-Білоруської Церкви Київської митрополії. Культ свящ. Йосафата розвивався та входив у практику беручи до уваги загальну історію Церкви, переходячи при цьому різні етапи своєї інтенсивності. Це було спричинено тим, що на поширення почитання пам’яті блаженного свящ. Йосафата впливали також політичні обставини у Східній Європі в XVIII – XIX століттях [1]. Однак, він не занепав, а все ж розвивався та поширювався завдяки активній праці Василіянського Чину та єпископату УГКЦ. Завдяки їм його почитання поширилося на усю Католицьку Церкву.

[1] Див.: М. Соловій, Г. Великий. Святий Йосафат Кунцевич: Його життя і доба, с. 356.

Ігор Яким'як

Завантажити статтю 

 

Свідомість. Суспільна та масова свідомість. Свідомість, в тому числі етико-економічна свідомість, має розглядатися в контексті господарювання, що розуміється як активність людини, спрямована на економічне перетворення світу. Свідома активність, з точки зору християнської економічної етики, може розглядатися як така, що спрямована, передусім, на вдосконалення людини, в тому числі через виконання нею економічних обов’язків. З теологічної точки зору, досконалість, до якої всі зобов’язані, – це „розвій і вишкіл усіх найкращих наших умових і моральних здатностей, щоб ушляхетнити в собі Божий образ, на який люди були сотворені” (детальніше про християнське розуміння інтенціональності та свідомості, див., наприклад розробку сучасного християнського американського і українського філософа Дам’яна Федорики). Таким чином, категорії християнської економічної етики через свідомість людини впливають на реальні господарські процеси, що дозволяє виокремити головні категорії християнської економічної етики, до яких, зокрема, належать багатство та бідність, праця та інші, пов’язані з господарською активністю людини.

Детальніше...  

Оскільки нами розглядаються світоглядні категорії, то виникає проблема розуміння світу в сучасній християнській соціальній філософії і, зокрема, в греко-католицькій християнській традиції. Світ, особливо для окремої людини, з точки зору ставлення до матеріальних благ, у просторовому вимірі є необмеженістю, зібраною в одну точку – власного добробуту і господарства. У новітній моральній катехизі УГКЦ спеціальний підрозділ присвячено християнському баченню світу, де, зокрема, зазначається, що „розуміння своєї місії у світі визначається ступенем розуміння християнина світу і людської активності у світі”. Це висловлювання дотичне і до економічної активності.

Специфікою християнської ментальності у сприйнятті матеріального світу є його спосіб взаємодії зі світом повсякденності. Сам світ культивує у собі цю реалістичність через матеріальні речі. Цінності сім’ї, добробуту та індивідуального успіху є основними і виступають тлом для розробок з християнської економічної етики, але цей світ може продукувати ці цінності, виходячи лише із внутрішніх засад моральності.

Світ матеріальних речей відтворює соціальну структуру через уречевлення суспільних взаємозв’язків, а час цього світу структурований (і знаходить свого роду матеріалізацію) за обрядово-літургійним зразком. Мірилом при такому відображенні матеріального світу слугує купівельна спроможність і споживацькі інтереси верств соціуму. Проте навіть світ належного, християнського ідеалу не живе своїм життям, паралельно до щоденного існування людей і незалежно від нього. Для розмежованих у просторі, відчужених від певних традиційних способів життя соціальних груп людей сучасного світу християнство стає одним із способів самовідтворення світу повсякденності - чи не основним. Можна висловити сумнів в тому, що в сучасному соціумі й далі існують у світі відокремлені один від одного “католицький”, “православний” та “протестантський” світи. Так, якщо дотримуватися таких схем, то, мабуть, ми дійсно “не маємо шансів” збудувати, наприклад, ринкову економіку (бо ж нам бракує доконечної умови – „протестантської етики”).

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla