Вчора, 15 січня, у столиці пройшов Круглий стіл під назвою «Богослов’я у присутності Майдану», який був присвячений релігійному аспекту протесту та різним кутам зору на нього. До заходу долучились представники різних християнських конфесій, окресливши свою точку зору на пройдешні та теперішні події.

Головним питанням зустрічі стало те, куди далі рухатись Церкві, чи мусить вона мінятись, зважаючи на соціальні обставини, і як вона взагалі буде діяти за нових умов, а саме після побудови нового суспільства на каркасі християнських цінностей, зазначив один з модераторів, кандидат філософських наук, завідувач кафедри богослов’я УКУ, гол. ред. журналу «Християнин і світ» Віктор Жуковський.

Чи не межує політичний розрахунок і по-людськи справедливий суд самодержавців із гріхом? Де проходить ця межа й чому руських князів Ольгу та Володимира зараховано до лику святих рівноапостольних, якщо за життя і владарювання вони були дітьми свого часу, жорстоких та складних політичних і соціальних обставин та викликів?

24 липня Церква відзначає День пам’яті блаженної княгині Ольги, а 28 – святого рівноапостольного князя Володимира Великого. Ким були ці правителі, яке їхнє місце у становленні християнства в Україні й у чому вони можуть бути взірцями для нас сьогодні спілкуємося з фахівцями й експертами кафедри богослов’я Українського католицького університету.

Божа влада
На початку своєї історії народ Ізраїлю вирізняється тим, що не має царя, бо визнає лише владу Ягве. Саме Бог втручається в долю Ізраїлю за посередництвом харизматичних осіб, як записано в книзі Суддів. Останнього з них – Самуїла, про­рока і суддю, народ попросить дати їм царя (пор. 1 Сам. 8, 5; 10, 18–19). Самуїл застерігає ізраїльтян перед наслідками деспотично­го царювання (пор. 1 Сам. 8, 11–18). Однак, царську владу можна сприймати також як дар Ягве, який Він посилає на допомогу своєму народові (пор. 1 Сам. 9, 16). Зрештою, Саул буде помазаним на царювання (пор. 1 Сам. 10, 1–2). Ці події змусили Ізраїль зрозу­міти царювання інакше, ніж його сусіди. Царя, обраного Ягве (пор. Вт. 17, 15; 1 Сам. 9, 16) і Ним помазаного (пор. 1 Сам. 16, 12–13), вважають сином Божим (пор. Пс. 2, 7) і він повинен зробити видимою велич Божої влади і задум Його спасіння (пор. Пс. 72). Тому цар мусить бути захисником найслабших і гарантувати народові спра­ведливість. Звинувачення пророків зосереджуються саме на неспроможності царів виконувати ці обов’язки (пор. 1 Цар. 21, Іс. 10, 1–4; Ам. 2, 6–8; 8, 4–8; Міх. 3, 1–4).

Напередодні Дня всіх святих українського народу, яке в нашій державі відзначають 28 червня, ми вирішили провести невелике дослідження, щоб з’ясувати, ким вважають таких найвідоміших святих Києво-Печерської лаври, як Агапита, Нестора Літописця, Антонія та Теодосія Печерських, а відтак розповісти читачам, які відомості дійшли до нас про їхній життєвий шлях.

Питання влади, харизматичного лідера завжди турбувало людство. Беззаперечними лідерами в історії Божого народу були Мойсей, Ісус Навин, згодом Судді. Проте на певному етапі перед Ізраїлем постають нові виклики пов’язані з новим політичним устроєм. Настає момент, коли Божий народ хоче бути як усі народи і вимагає, щоб пророк Самуїл настановив царя над ним.

Біблія передбачає майбутні труднощі нового політичного устрою і подає дві традиції в ставленні до монархічного устрою: прихильну (1 Сам. 9, 1–10, 16), яка вважає позитивним феномен царської влади та неприхильну до монархії традицію (1 Сам. 8; 10, 17–27; 12), за якою все було б добре, коли б єдиним царем був Господь. В будь-якому разі новий політичний устрій не скасовує основного принципу у стосунках людини з Богом – дотримання Заповідей та вірність союзові між Богом і людиною. До речі, спочатку сам цар має «ходити за Господом»: «Оце ж вам цар, що ви вибрали, що домагались, оце ж Господь наставив царя над вами. Якщо ви будете боятись Господа і йому служити; як будете йому послушні й не будете противитись його велінням, ходитимете за Господом, і ви самі, і цар, який царює над вами, (то буде вам добре.) А як не будете слухняні Господеві й будете противитись його велінням, то рука Господня буде проти вас, як і була проти ваших батьків» (1 Сам. 12, 13–15).

Розгляньмо питання пов’язані з владою, звертаючись до надзвичайно промовистих прикладів перших Царів Ізраїля – Саула, Давида і Соломона, описаних з 1 і 2 книги Самуїла та 1 книги Царів.

Старозавітні пророки, як посланці Бога, небесного Царя, мали завдання контролювати і перевіряти діяльність земних царів та їх адміністрацію, напоумлювати та вказувати на провини, радити і підтримувати у складних обставинах. Цей мандат пророки одержали від Бога, оскільки саме з діяльністю пророка Самуїла Біблія пов’язує створення монархії і помазання Саула та Давида першими царями. З перспективи століть, перехід до монархії був для Ізраїльського народу благом, у порівнянні з періодом анархії і безладдя, про які свідчить автор книги суддів: «Того часу не було в Ізраїлі царя й кожний чинив, що йому було до вподоби» (Суд. 17, 6; 21, 25). Господь через пророків вибирав царів і тому пророки мали забезпечувати, щоб царі чесно і справедливо виконували свої обов’язки.

У Львові одне з улюблених місць туристів – Личаківське кладовище – єдиний в Україні некрополь, де чи не кожен надгробний камінь – це витвір мистецтва від ХVІІІ ст. до сьогодні. Коли розпочинаєш тут екскурсію, то бачиш, що твої життєрадісні й гучні туристи раптом стишуються і ніби маліють перед обличчям смерті. Плакальниці, макові й трояндові вінки, ангели смерті, лакрімаріуми для сліз, вази для людського праху, розп’яття, застиглі у скульптурах чи фотографіях обличчя небіжчиків – усе це не може не викликати трепету і думки: «Те саме чекає і мене».

Смерть залишається для людини найбільшим таїнством протягом життя, бо ніхто не може стверджувати, що насправді нас очікує опісля. Культ почитання померлих – один із найдавніших. Він є в усіх віруваннях, вченнях та релігіях. І хоч остаточні відповіді ми одержимо після смерті, існує наука, яка займається вивченням т. зв. «останніх речей» – есхатологія. Джерела християнської есхатології, як і будь-якої іншої гілки богослов’я, – це Святе Письмо, об’явлення та передання. Цікаво, що в Біблії більше мовиться саме про останні речі, та й Ісус Христос проповідував постійно про прихід Царства Небесного. Основа проповідь – есхатологічна напруга «вже, і ще ні»: Царство Боже вже настало, але водночас ще ні, бо ми очікуємо його повноти; Царство Боже вже всередині нас, але ще не зреалізоване, бо ми очікуємо Другого Пришестя Ісуса Христа, Страшного суду. Оце очікування, передчуття є, фактично, основою християнської благовісті. До цієї думки також схиляється єромонах Пантелеймон Трофімов, який розповів в інтерв’ю для інтернет-видання «Християнин і світ» про напругу, підводні течії й особливості об’явлення останніх речей для християн.

Отець Пантелеймон Трофімов ЧСВВ, новий викладач кафедри богослов'я УКУ, нещодавно захистив докторат із догматичного богослов’я під назвою: «Дебати про вогонь чистилища на Ферраро-Флорентійському соборі (1438–1439) як кульмінація контраверсії про долю померлих між Сходом і Заходом». Наразі він один із найкращих фахівців з есхатології в УГКЦ.

Неділю про Закхея можна вважати першою неділею, яка заздалегідь починає готувати нас до відповідальної та важливої мандрівки – часу Великого Посту. Рівно ж, євангельська розповідь про митаря Закхея, яку читаємо на Літургії цього дня, є чудовим вступом до наших імпульсів для роздумів на тему відповідальності за створіння.

Свята Церква, через розповідь Святого Письма про багатого чоловіка Закхея, голову над митарями, допомагає відтворити цю сцену в людській уяві, щоб таким чином сучасна людина могла порівняти себе з біблійним персонажем, і в світлі Євангелії побачити правду про те, ким насправді є людина, в чому полягає зміст її життя та покликання у створеному Богом світі. Перш ніж приступити до подвигів у часі Великої Чотиридесятниці, кожному слід переосмислити своє християнське покликання і його цілісний характер, щоб зрозуміти заради чого і чому потрібно подвизатися.

«Хваліте Господа з землі, кити і всі морські
безодні!.. Звір дикий і скот усілякий, гад і птах
крилатий» (Пс. 148, 7, 10)

Упродовж всієї історії людства тварини завжди були об’єктом особливої уваги. Їх участь у різних сферах життя людини обумовлювались не лише набором побутових потреб, але й приналежним культурі і часу загальноприйнятим типом взаємин з «братами меншими». Люди, рівно ж як і соціальні, правові та релігійні норми, виражали по відношенню до цих істот прояви одночасно як піклування, так і суперництва: корисні в праці та господарюванні, необхідні для харчування та виробництва одягу, для забезпечення емоційно-чуттєвих потреб людини, приносились в жертву та ставали об’єктами релігійного культу, незамінні в процесі клінічних досліджень та біомедичних втручань. Тварини завжди сприймались як етичні чи релігійні суб’єкти, однак суперництво зі сторони людини часто призводило до деспотизму по відношенню до них та трактування їх як нерозумних, суто інстинктивних істот, нездатних страждати, відчувати та насолоджуватись прекрасним.

Що є метою господарської діяльності людини, малого підприємства чи великої компанії? Прибуток? Збагачення? Як сучасний християнин-підприємець має вирішити для себе складну проблему співвідношення між прагненням до Царства Божого та прагненням збагатитися, отримувати чимраз більший прибуток? На яких критеріях повинна базуватись духовно-моральна позиція бізнесмена сучасної України? Чи узгоджується християнське покликання до вічного життя з активною підприємницькою діяльністю, часто спрямованою лише до накопичення матеріальних благ. Допомогою у пошуку відповіді на ці та дотичні до них питання є Біблія – живе і завжди актуальне слово Боже.

Тема багатства і ставлення християн до матеріальних благ не може не хвилювати сучасну людину, особливо у наш час, коли матеріалістичні ідеології наскрізь пронизують наше існування, коли дилему «мати» чи «бути» так часто вирішують на користь першого.

Ми розглянемо тему багатства у її універсальному вимірі, поза рамками якоїсь конкретної нації чи країни, звертаючись до завжди актуальної Книги книг та шукаючи там відповіді на ряд запитань, що стосуються багатства. Що взагалі Біблія говорить про багатство? Воно є злом чи добром? Чи тотожними є поняття «багатство» та «щастя»? Які спокуси, небезпеки та ілюзії багатства? Чи, маючи все, людина здатна покладатися на Бога і християнські цінності? Чи, взагалі, християнин має прагнути здобувати багатство? Ці питання ми спробуємо з’ясувати у світлі Святого Письма.