богослов’я

Християнство – це спілкування з Богом, спрямоване на те, щоб перерости в абсолютну спільність життя людини і Бога, сопричастя з Творцем. Тому важливо зрозуміти, що крім чотирьох аспектів молитви й культу, які характеризують кожну релігію – подиву і прослави, прохання в потребах, вдячності за отримане і спокути за прогрішення – у християнстві є п’ятий аспект, який є основою всіх попередніх: пізнання Божої любові й відповідь на неї. Християнська молитва і культ – це перебування в любові зі своїм Творцем і Батьком, який у незбагненний спосіб уможливлює для нас приєднання й входження до вічного обміну любові між Отцем, Сином і Святим Духом. Християнство – це не пошук Невідомого Бога, щоб, можливо, здобути собі Його прихильність, а відповідь Богові, який зі своєї ініціативи відкрився людині й запрошує її до Себе. Це настільки відрізняється від основного поняття «природної релігії», що, на думку деяких богословів, християнство – не релігія, ба навіть більше – воно призвело до кінця «релігії».

Детальніше...  

Статтю «Віра і культура» всесвітньовідомий православний богослов та історик церкви ХХ ст. Георгій Флоровський написав понад півстоліття тому, осмислюючи цивілізаційні виклики постмодерної культури, які на той час все гостріше поставали перед кожним християнином зокрема і Церквою загалом. Чи суперечить християнська благовість сучасним культурним феноменам? За якими критеріями християни повинні оцінювати нові віяння у культурному просторі ХХІ ст.? Наскільки віра визначає наше ставлення до мистецьких творів сучасності та їх інтерпретацію? Г. Флоровський, аналізуючи ці та інші складні питання, допомагає заглибитись у суть відповідей на них, стимулює до духовно-християнського розуміння культурно-цивілізаційних змін, які в нашому суспільстві інтенсивно відбуваються. Питання в тому, що є наслідком цих змін: суспільна деградація і культурно-цивілізаційний занепад чи, навпаки, духовно-творчий злет і культурне відродження?

Детальніше...  

Патріарх Йосиф Сліпий і о.Петро БіланюкМоя тема настільки широка, що про неї можна б написати кілька томів, а то й цілу бібліотеку. Нелегко загально описати духовність, бо це надзвичайно складна дійсність. Духовність – це комплекс понять, практик, обрядів і законів якогось релігійного світогляду, а понад усе – це прив’язаність до певних релігійних вартостей. Це теж стан, або якість духовного життя одиниці чи релігійної спільноти. Мова тут про внутрішнє релігійне життя людини, що має безпосереднє відношення до самого Бога. Тому це в першу чергу життя у благодаті, що проявляється назовні різними чеснотами, дарами і плодами духовного характеру. Духовність ‑ це вершина кожної розвиненої культури, що зуміла витворити скристалізований релігійний світогляд, релігійну систему, а за цим теж зовнішнє релігійне мистецтво й літературу.

Детальніше...  

Краса загадкова, і вона єдина або майже єдина здатна сьогодні пробуджувати людей. Ранячи душу, краса робить її вразливою і для пекла, і для раю. Або просто для чудової і крихкої радості буття ...
Співвідношення краси і віри двозначні. У вузькому розумінні монотеїзму красу можна розуміти як ідолопоклонство: юдаїзм, іслам, Реформація остерігаються образотворчих мистецтв, Православ’я вилучає зі своїх образів і уявне, і зовнішнє. Але коли віра звільняється від будь-якого моралізму, вона здатна поважати у будь-якій красі, хоч би якою «конвульсивною» та не видавалася, спробу «заглиблення в буття». Віра здатна також преображати саму красу: у священних текстах, у каліграфії, в іконі, в хоровому співі, в очищаючій порожнечі мечетей, в багатстві храмового мистецтва ... Біблія сприймає мистецтво як дар. Для ісламу краса – одне з божественних імен.
Всюди Творця і Його творіння зустрічаємо в красі не володіння, а сопричастя. У всій Літургії є первинне відчуття глобального мистецтва, де естетика стає спогляданням. Краса перетворює світ в «океан символів», а ритми тіла – в похвалу. Рай відкривається знову, і остання межа передчувається в цих оазах, де без будь-яких домовленостей із сумлінням ми можемо подати один одному склянку води.

Детальніше...  

Одне з основних завдань Вчительського уряду Церкви – тлумачення морального Одкровення про суспільний порядок у світі на мову, спосіб думання та ситуацію певного часу і проголошення цього вчення з відповідним ступенем зобов’язання. Соціальна доктрина Католицької Церкви (далі СДКЦ), яка включає сукупність орієнтирів для формування суспільного порядку, згідно з основними правдами віри, стоїть на службі виконання місії Церкви, тобто спасіння людини, що живе в конкретному часі та середовищі і стикається з конкретними суспільними проблемами, які суттєво впливають на її життя.

Згідно з ІІ Ватиканським собором Церква покликана «завжди розпізнавати знаки часу й пояснювати їх у світлі Євангелія». Одним із найбільш вражаючих знаків нашого часу – екологічна криза виражена в антропогенному виснаженні, забрудненні та руйнуванні довкілля у глобальних масштабах з катастрофічними наслідками для всього людства.

Хоча сьогодні ще не з’явилась довгоочікувана в середовищі богословів-моралістів екологічна енцикліка, все ж більшість соціальних документів римських архиєреїв та єрархії Католицької Церкви на локальному рівні останніх десятиліть заторкують окремі соціально-екологічні питання та пропонують свій погляд на причини їх виникнення та шляхи подолання.

У цій статті проаналізуємо основні документи СДКЦ на екологічну тематику з метою дослідити проблему відповідального ставлення до природного середовища як автентичного християнського покликання та важливого інструмента покращення екологічного становища планети.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla