богослов’я

Ким же є людина? Яким є її покликання? Що є сенсом її існування? Яке завдання має суспільство? Як регулюється сфера взаємовідносин між людиною і суспільством?

З погляду християнської антропології, кожна людина – незрівняний і неповторний Божий задум. Кожна людина має тіло і душу, до того ж батьки при зачатті дитини підготовляють матерію, яка складається з яйцеклітини та сперматозоїда; Бог же дає розумну душу, яка створюється з нічого. Це означає, що в цьому світі з часом, зазвичай, перетворюється лише матерія – з уроків хімії знаємо експеримент із ковпаком для сиру, де щось спалюється, але вага не змінюється, хоча видимо предмет розчиняється. Атоми тільки по-іншому згрупувались, але вони ж не зникли – тут виникає існування ще одного атома у світі.

Детальніше...  

Патріарх Йосиф Сліпий і о.Петро БіланюкМоя тема настільки широка, що про неї можна б написати кілька томів, а то й цілу бібліотеку. Нелегко загально описати духовність, бо це надзвичайно складна дійсність. Духовність – це комплекс понять, практик, обрядів і законів якогось релігійного світогляду, а понад усе – це прив’язаність до певних релігійних вартостей. Це теж стан, або якість духовного життя одиниці чи релігійної спільноти. Мова тут про внутрішнє релігійне життя людини, що має безпосереднє відношення до самого Бога. Тому це в першу чергу життя у благодаті, що проявляється назовні різними чеснотами, дарами і плодами духовного характеру. Духовність ‑ це вершина кожної розвиненої культури, що зуміла витворити скристалізований релігійний світогляд, релігійну систему, а за цим теж зовнішнє релігійне мистецтво й літературу.

Детальніше...  

Якщо ми відкриємо будь-який трохи об’ємніший греко-католицький молитвослов (візьмімо для прикладу – Прийдіте, поклонімося [1]), то знайдемо там розділ під назвою «Катихизмові правди», а в ньому – класичний поділ на «Божі» (точніше мало би бути – богословські: віра, надія, любов) чесноти та «моральні» чесноти, часто звані також «кардинальними», тобто головними:  мудрість, справедливість, мужність і здержливість [2]. Цей поділ за своїм походженням римо-католицький, його (як і весь розділ «Катихизмові правди») взято зі знаменитого Катехизму Папи св. Пія Х [3], однак добре, що він є в греко-католицьких молитвословах, тому що це – один з дуже небагатьох текстів, де взагалі згадується чеснота мужності. (Наприклад, у Православному молитвослові [4] чогось такого, як «моральні чесноти», і разом з ними – чесноти мужності – взагалі немає).

Детальніше...  

Догмат "Filioque", тобто вчення про сходження Святого Духа від Отця і Сина є найбільш оспорюваним, він  став каменем спотикання в екуменічному діалозі між Західною та Східною Церквами. Дуже часто цей догмат відкидають, не маючи належного розуміння, про що саме у ньому йдеться. І майже у всіх богословських дискусіях на цю тему залишають поза увагою повний текст Нікейського Символа Віри. А у його другому члені читаємо:

"І в  єдиного Господа  Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, — світло від світла,  Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного  з Отцем, що через Нього все сталося" [1].


Детальніше...  

В середині ХІХ століття німецький фізик і фізіолог Герман Фердінанд Гельмгольц (Helmholtz, 1821-1894), ще будучи молодим науковцем, разом з двома іншими колегами (Е. Брюке [Brücke] та Е. ДюБуа-Реймондом [DuBois-Reymond]) склав «матеріалістичну клятву»: поширювати «матеріалістичну правду» про те, що в людському організмі не діють жодні інші сили, окрім хіміко-фізичних. Всі троє залишилися вірними цій клятві протягом усього життя [10, c. 83 і далі]. Щодо самого факту складання такої «матеріалістичної клятви» Йозеф Зайферт (Seifert) слушно зауважує, що всі троє, склавши її та залишившись їй вірними, спростували свою власну матеріалістичну позицію.

Адже якщо в людському організмі не діють жодні інші сили, окрім хіміко-фізичних, то все, що діється в духовній та психічній сфері людини, включно з клятвами, обіцянками та вольовими рішеннями, є наслідком чи проявом («епіфеноменом») цих хіміко-фізичних процесів. Відповідно, якщо ці процеси йдуть певним чином, то людина конче вестиме себе теж відповідним чином: у такому випадку не потрібно складати клятву чи обіцяти. Якщо ж під дією якихось фізичних чи хімічних факторів (наприклад, опромінення чи токсичних речовин) ці процеси змінилися б, то у такому випадку людина конче не могла б виконати того, в чому поклялася, чи що пообіцяла. Отож, якщо зміст згаданої «матеріалістичної клятви» був би правдивим, то сама клятва чи обіцянка втратили б сенс. Адже коли людина у чомусь клянеться, чи щось обіцяє, то вона знає, що може виконати обіцяний зміст, а може й не виконати: це залежить від її свобідного рішення, яке походить з її свобідного особового центру, що, в свою чергу, не може бути матеріальним та не може бути наслідком чи проявом хіміко-фізичних процесів. Отож, сам факт клятви чи обіцянки та її свобідне дотримання або недотримання засвідчує існування нематеріальної душі.

Детальніше...  

«Чисте мислення», «чисте мистецтво», навіть «чиста релігія» і «етика чистої волі»… — так, одна за одною, всі творчі сили культури очистились від дотичності з реальністю, відійшли від неї, горді своєю безвідповідальною свободою» [1, c. 148].

Динамічність Бога і простота людини, добра воля і бунтівна свобода, занебесні явлінння втілені у земному — нерозуміння правди та недооцінка вищості істинного веде до кризи людськості, до війн, як крайності земного розладу. І все ж людська воля отримує коріння від божественної. Що ж є людська воля, а що — Божа, де межа, а де спільність?

Детальніше...  

Свідомість. Суспільна та масова свідомість. Свідомість, в тому числі етико-економічна свідомість, має розглядатися в контексті господарювання, що розуміється як активність людини, спрямована на економічне перетворення світу. Свідома активність, з точки зору християнської економічної етики, може розглядатися як така, що спрямована, передусім, на вдосконалення людини, в тому числі через виконання нею економічних обов’язків. З теологічної точки зору, досконалість, до якої всі зобов’язані, – це „розвій і вишкіл усіх найкращих наших умових і моральних здатностей, щоб ушляхетнити в собі Божий образ, на який люди були сотворені” (детальніше про християнське розуміння інтенціональності та свідомості, див., наприклад розробку сучасного християнського американського і українського філософа Дам’яна Федорики). Таким чином, категорії християнської економічної етики через свідомість людини впливають на реальні господарські процеси, що дозволяє виокремити головні категорії християнської економічної етики, до яких, зокрема, належать багатство та бідність, праця та інші, пов’язані з господарською активністю людини.

Детальніше...  

Оскільки нами розглядаються світоглядні категорії, то виникає проблема розуміння світу в сучасній християнській соціальній філософії і, зокрема, в греко-католицькій християнській традиції. Світ, особливо для окремої людини, з точки зору ставлення до матеріальних благ, у просторовому вимірі є необмеженістю, зібраною в одну точку – власного добробуту і господарства. У новітній моральній катехизі УГКЦ спеціальний підрозділ присвячено християнському баченню світу, де, зокрема, зазначається, що „розуміння своєї місії у світі визначається ступенем розуміння християнина світу і людської активності у світі”. Це висловлювання дотичне і до економічної активності.

Специфікою християнської ментальності у сприйнятті матеріального світу є його спосіб взаємодії зі світом повсякденності. Сам світ культивує у собі цю реалістичність через матеріальні речі. Цінності сім’ї, добробуту та індивідуального успіху є основними і виступають тлом для розробок з християнської економічної етики, але цей світ може продукувати ці цінності, виходячи лише із внутрішніх засад моральності.

Світ матеріальних речей відтворює соціальну структуру через уречевлення суспільних взаємозв’язків, а час цього світу структурований (і знаходить свого роду матеріалізацію) за обрядово-літургійним зразком. Мірилом при такому відображенні матеріального світу слугує купівельна спроможність і споживацькі інтереси верств соціуму. Проте навіть світ належного, християнського ідеалу не живе своїм життям, паралельно до щоденного існування людей і незалежно від нього. Для розмежованих у просторі, відчужених від певних традиційних способів життя соціальних груп людей сучасного світу християнство стає одним із способів самовідтворення світу повсякденності - чи не основним. Можна висловити сумнів в тому, що в сучасному соціумі й далі існують у світі відокремлені один від одного “католицький”, “православний” та “протестантський” світи. Так, якщо дотримуватися таких схем, то, мабуть, ми дійсно “не маємо шансів” збудувати, наприклад, ринкову економіку (бо ж нам бракує доконечної умови – „протестантської етики”).

Детальніше...  

      Над усім височить монументальне переконання раціоналіста про організаційний характер історії, якій слід принагідно сприяти, але яку не слід ніколи спрямовувати, та про самодостатню стабільність окремого індивіда. … За втратою відчуття видимої спільноти у Христі слідуватиме втрата відчуття невидимого. Занепад спільноти в сучасному світі має своїм неминучим релігійним наслідком витворення мас безпомічних, спантеличених індивідуумів, нездатних знайти розраду у Християнстві, яке розглядають лише як набір вірувань.

                      Роберт Нісбет. Пошук спільноти (The Quest for Community).

      Спільнота є нішею суспільства, у якій індивід може відчувати впевненість у сприйнятті чесних понять, та може підтримувати тривале спілкування з іншими – тими, чия близькість приносить підтримку. Спільнота забезпечує пристановище для духа. Бо спільнота є обмеженням, яке приносить визволення… Сучасний світ позбавив більшість американців спільноти.
                  Річард. А. Ґудвін. Американські умови (The American Condition).

Детальніше...  

Ці положення стали загально визнаним підґрунтям економічної теорії. За думкою відомого економіста із США українського походження академіка НАН України (нар. 1929 р.) Івана-Святослава Коропецького, „згідно з загальноприйнятою дефініцією, економічна теорія досліджує те, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва вартісних продуктів та як розподіляє їх між людьми”. Тобто, за загальноприйнятою думкою, по-перше, ресурси, які суспільство використовує в економічній сфері, є обмеженими, а, по-друге, подібна обмеженість ресурсів є центральною проблемою економічної теорії.
На відміну від П. Самуельсона та інших економістів, які дотримуються подібних поглядів, Й. Гьофнер з позицій християнського суспільного вчення вважає, що слід вивчити інші проблеми, пов’язані з економікою: „Християнське суспільне вчення детально займається дослідженням, з морального (нормативного) й онтологічного погляду, трьох великих проблем: об’єктивної мети економіки, економічного устрою та процесу розподілу в економіці”. Далі П. Самуельсон відносить звичаї до чинників, які визначають виробництво лише в примітивних суспільствах: „За умов примітивної цивілізації поведінка людей може визначатися звичаями; і при розв’язанні питань: що, як, і для кого – можна вдаватися до традиційних методів ведення справ”. Ми бачимо, таким чином, що провідний американський економіст відкидає звичай, як регулятор поведінки у капіталістичному господарстві вільного підприємництва, де питання: що, як і для кого – розв’язується переважно за допомогою цін (через механізм ринків, прибутків і збитків). Проте, на наш погляд, якщо детальніше придивитися до сучасних так званих „розвинених країн”, то можна побачити, що звичаї та християнські традиції, як виразники духовної ментальності народу, прямо впливають на виробництво, одним із прикладів чого може слугувати передріздвяна торгівля.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla