На Святій Горі Афон (Греція) є унікальна ікона Богородиці «Економісса», яку Бог тисячу років тому дав зневіреному монахові для порятунку його монастиря від безгрошів’я та голоду. Нині перед нею падають ниць мільйонери, каючись в гріхах і шукаючи захисту від світової фінансової кризи, шукаючи найоптимальнішого рішення у кризовій ситуації чи благаючи порятунку свого бізнесу. І Богородиця допомагає. Адже кожне банкрутство тягне за собою не лише неприємності для господаря і його сім’ї, але й звільнення персоналу, а отже, лихо для багатьох людей.
Афонська ікона «Економісса» стала надзвичайно популярною під час кризи – її копії розходяться по всьому світі. Молільники просять Богородицю Економіссу, щоб вона допомогла налагодити бізнес, подолати фінансові негаразди, врятувати від безгрошів’я. Мільярдер Арістотель Онассіс, який у ХХ столітті вважався одним з найбагатших у світі, трепетно почитав цей образ. Прикластися до «Економісси» у грецький монастир Велика Лавра на Афон приїжджають з багатьох охоплених кризою країн, причому представники всіх конфесій. Навіть британський принц Чарльз, що належить до англіканської Церкви, декілька разів побував на Афоні. Лише жінок не пускають на Афон.З початком світової економічної кризи афонських монахів неодноразово просили відпустити ікону Економісси за межі монастиря, щоб провезти її православними країнами. Але кожного разу монахи відмовляли, оскільки «Економісса» вважається правителькою Афонської Гори.

Ми живемо в часі швидких змін, які заторкують різні сфери життя людини. Кожний старається не відставати. І в цій гонитві людина втрачає внутрішній спокій, рівновагу Духа. І це впливає на душевний стан людини: різні переживання, незадоволення, роздратування. Тривале перебування в такому стані може привести навіть до психологічних зривів та захворювань. Як запобігти цьому, як у цьому вирі сучасного життя не втратити голову та зберегти душевну рівновагу? Дехто шукає порятунок у психолога, інші в різних медитаціях, але ці заходи не дають тривкого результату. При цьому забуваючи про давню християнську традицію духовного життя, яка вносить гармонію в душу людини через дію Божої благодаті.

Є різні християнські духовні школи. Одна з них – ісихазм (з грец. – спокій, душевний мир, безмовність). Відомим представником цієї школи є св. Григорій Палама (1296–1359) архиєпископ Тессалонік. Опирається ісихазм на давній монашій традиції безперервної молитви. Саме через молитву, якою звертаємось до Господа, Божа благодать звільняє серце людини від злих думок, бажань чи пристрастей. І одночасно стає немовби оборонною стіною, яка не допускає до душі злі помисли, неспокій чи страх. Духовні отці називають таку молитву – молитвою серця, яка є даром Божим, але також і нагородою за великі старання та зусилля, щоб осягнути цю молитву. Св. Григорій, говорячи про безперервну молитву, вказує, що допомагає її осягнути. Перша вимога – усамітнення.

Християнство – це спілкування з Богом, спрямоване на те, щоб перерости в абсолютну спільність життя людини і Бога, сопричастя з Творцем. Тому важливо зрозуміти, що крім чотирьох аспектів молитви й культу, які характеризують кожну релігію – подиву і прослави, прохання в потребах, вдячності за отримане і спокути за прогрішення – у християнстві є п’ятий аспект, який є основою всіх попередніх: пізнання Божої любові й відповідь на неї. Християнська молитва і культ – це перебування в любові зі своїм Творцем і Батьком, який у незбагненний спосіб уможливлює для нас приєднання й входження до вічного обміну любові між Отцем, Сином і Святим Духом. Християнство – це не пошук Невідомого Бога, щоб, можливо, здобути собі Його прихильність, а відповідь Богові, який зі своєї ініціативи відкрився людині й запрошує її до Себе. Це настільки відрізняється від основного поняття «природної релігії», що, на думку деяких богословів, християнство – не релігія, ба навіть більше – воно призвело до кінця «релігії».

Моя тема настільки широка, що про неї можна б написати кілька томів, а то й цілу бібліотеку. Нелегко загально описати духовність, бо це надзвичайно складна дійсність. Духовність – це комплекс понять, практик, обрядів і законів якогось релігійного світогляду, а понад усе – це прив’язаність до певних релігійних вартостей. Це теж стан, або якість духовного життя одиниці чи релігійної спільноти. Мова тут про внутрішнє релігійне життя людини, що має безпосереднє відношення до самого Бога. Тому це в першу чергу життя у благодаті, що проявляється назовні різними чеснотами, дарами і плодами духовного характеру. Духовність ‑ це вершина кожної розвиненої культури, що зуміла витворити скристалізований релігійний світогляд, релігійну систему, а за цим теж зовнішнє релігійне мистецтво й літературу.

«Знаю твої справи; ти не холодний, ані гарячий; о, якби ти був холодний, або гарячий!

Але, як ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх.
Бо ти кажеш: “Я багатий, і збагатів, і ні в чому не маю потреби”;
а не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий»
Апокаліпсис (Одкр.) 3, 15–17

«Сенс життя загубився в успіхах життя»
М. О. Бердяєв

Найважче випробування те, яке не виглядає як випробування. Це – ілюзія того, що все добре. Але чи на довго?

Царством звіра буде не суспільство, страшне ззовні, а суспільство, страшне, пусте, плоске і пошле всередині. Це не буде суспільство, що ставитиме за мету поневолити весь світ, винищити якусь расу чи народ, залити світ кров’ю. Воно прагнутиме побудувати щастя на землі без Бога. Побудувати щасливе суспільство на основі ліберальних, демократичних цінностей. Без жодних задніх думок (принаймні, спочатку).

Він справді був «інакший» і часто цю свою «інакшість» не любив, страждав від неї. Він настільки був нещадний у критиці до себе, що, напевно, сам встановив би собі покуту, якби дізнався, що його причислили до лику святих. Він завжди був на одинці із самим собою, хоч і не завжди вдавалося бути справді самотнім. На його плечі припала левова частка розбудови Греко-Католицької Церкви в Росії, адже йому вдавалося притягувати і примирювати протилежні полюси богословів Заходу і Сходу. Хоча, як він сам казав, його справжнім покликом ще з дитинства було чернецтво, він мусив працювати «в миру» задля єдності Церкви.

***
А деякі фарисеї з народу сказали до Нього:
«Учителю, заборони Своїм учням!»
А Він їм промовив у відповідь: «Кажу вам,
що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!»
(Лк. 19, 39–40)

Час до часу в людини виникає відчуття: «Навіщо всі ці складні ритуали та повтори у східних християнських літургіях та молитвах? Я знаю, що Бог є, бо відчуваю Його, коли слухаю прекрасну музику або насолоджуюся заходом сонця. Натомість Літургія видається такою нереальною». Дехто навіть запитує, чи варто користуватися східнохристиянським проголошенням «Слава Ісусу Христу!» щоразу, коли вірні вітають один одного?

У певному розумінні такий емоційний досвід сприйняття Бога у природі може бути правдивим… або, принаймні, може видаватися таким. Коли особистий досвід порівняється із формалізмом Літургії, людина може подумати, що вона замінює щось реальне (свій суб’єктивний досвід спілкування з Богом) на щось менш реальне (повторювану ритуальність літургійного життя). Таке відчуття «опущення на землю» (що, можливо, породжує сумніви у важливості Літургії) подібне до розчарування при читанні карти Карпат порівняно з реальним походом у гори. Така карта є, зрештою, лише кольоровим папером із детальним маркуванням, а не реальною річчю.

Ісусе, тепер Ти, сховавшись за силами світу, правдиво і фізично став для мене всім, усім що довкола мене, всім, що в мені...
Господи! ... Виявом понадлюдської сили, що дало Тобі Воскресіння, Ти дозволяєш мені, Владико, прозрівати Тебе у всіх силах Землі, і я визнаю в Тобі мого Царя і з упованням віддаюсь Тобі.

... У центрі Твоїх грудей бачу лише полум’я, і чим більше я дивлюсь на це палаюче вогнище, тим більше мені здається, що контури Твого Тіла навкруги розчиняються, що вони збільшуються до неосяжних розмірів, і я не розрізняю більше в Тобі ніяких інших рис, окрім образу світу, що палає.