духовність

Сонцевидні помисли… Чи чули ви колись про них? Вони живуть у нас від народження, зі сходом сонця і появою першої зірки. Вони тримають нашу душу за руку, коли ми хитаємося над величезною темною прірвою, коли над головою кружляють стерв’ятники. Ще міцніше вони обіймають наше серце, коли ці стерв’ятники народжуються в нашій душі. Сонцевидні помисли – тихі, життєрадісні, сяйні, наповнювальні… Про них дізнався від Святого Духа Ісихій, пресвітер Єрусалимський.

Молодий монах навчався тверезості ума у св. Григорія Богослова. Він вийшов із рідного Єрусалима і поволі попрямував до Константинополя, щоби здобути й осягнути, бодай трішки, заповітне вчення. Ісихій дихав розпеченим повітрям пустель, розглядав у міражах та порожнечах чудне Боже творіння – світ, який учив його смиренності, чистоти, розкривав широкі та всеохопні обійми неймовірної гармонії світоустрою, Всесвіту, в якому немає зайвих, тільки – незамінно потрібні речі…

Й ось уже в 430 р. старенький пресвітер Єрусалимський вкотре виходить проповідувати. Тепер замість людини говорив Святий Дух, тож усе в церкві завмирало. Ісихій славився глибокими та натхненними проповідями. Старець говорив про духовні тверезіння і пильність, про безустанну Ісусову молитву, що годує духовне тіло, про любомудріє й смиренномудріє. Та останнє його слово незмінно було про сонцевидні помисли, які без примусу, а природно і тихо породжують усі попередні чесноти, зцілюють зранене серце та напувають його Животворящим…

Детальніше...  

14 вересня християнські спільноти, які в літургійному житті живуть за Юліанським календарем, відзначають не лише початок церковного року (індикт), але також і День Бога Творця. Цей день християни різних конфесій в цілому світі відзначають також як день молитви за збереження природного довкілля та всього створеного Богом світу.

Детальніше...  

Від початку існування Церква провадить вірних дорогою духовного вдосконалення, навчаючи у чому полягає це вдосконалення і як його осягнути. Безсумнівно, правдивими майстрами у вказуванні тієї дороги у перших віках християнства були Отці Церкви, наука яких залишається незмінно актуальною[1], а їхні здобутки і погляди у цій галузі належать до скарбниці богослов’я духовності. Великим вчителем духовності, на чиї думки покликаємося у нашому опрацюванні, є папа Григорій Великий (540-604), непересічна особистість, чиє учення акумулює досягнення патристичної доби[2]. Мета даної статті полягає у представленні поглядів Григорія Великого на тему духовної досконалості людини.

Завантажити


[1] Пор. Instrukcja Kongregacji ds. Wychowania Katolickiego. O studium Ojców Kościoła w formacji kapłańskiej // Vox Patrum 10 (1990) 18, 20; Jan Paweł II. List Apostolski „Patres Ecclesiae” // Vox Patrum 2 (1980) 3, 247-248; L. Małunowiczówna. Aktualność Ojców Kościoła // Z zagadnień kultury chrześcijańskiej // red. K. Wojtyła. Lublin 1973, c. 137-146; M. Pellegrino/ Czy Ojcowie Kościoła mają coś do powiedzenia współczesnemu człowiekowi? // Vox Patrum 9 (1989) 16, 111-120.

[2] Пор. B. Częsz. Święty Grzegorz Wielki – wzór człowieka i pasterza // Teologia patrystyczna 2 (2005) 8-9. На тему актуальності думки Григорія Великого див. J. Leclercq. Actualité de Grégoire le Grand // Grégoire le Grand. Colloques internationaux du Centre National de la Recherche Scientifique // ed. J. Fontaine, R. Gillet, S. Pellistrandi. Paris 1986, c. 681-684.

Статтю взято з вебсайту кафедри богослов'я Українського католицького університету (theologia.ucu.edu.ua)

 

Народився преподобний Іван Касіян на берегах Дунаю у другій половині ІV ст. Ще молодим подався в паломництво до Палестини, де й почав чернечий шлях. Пізніше прибув до Константинополя, познайомився з Йоаном Золотоустим. Там же ж прийняв сан диякона і був скерований до Рима, де на той час папою був Інокентій І.

Авва Касіян влаштував у Галії дві кеновії – чоловічу та жіночу – по уставу східних обителей. Уклав 12 книг «Про влаштування кеновій», 10 бесід з отцями-пустельниками, написав твір проти Несторія, де висунув напротивагу єресі думки й духовний досвід східних і західних вчителів, монахів.

До «Добротолюбія» увійшли кілька праць преподобного отця. Сьогодні ми спробуємо зануритися лише в одну з них. Перед тим, як сісти в цей ковчег, згадаємо слова св. Йоана Ліствичника, який писав, що «великий Касіян мислить чудово і піднесено». Спробуємо стати простішими в серці й знімемо якір, відштовхуючись від берегів цього тексту…

Детальніше...  

Преображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

Детальніше...  


Слово «передання» досить часто з’являється у повсякденному життєвому досвіді кожного християнина. Ми бачимо його як про своєрідний «бекграунд» текстів Писання, додаток – те, що не записане, коли дивимося на ікону Вознесіння, де серед апостолів є присутньою Богородиця. Ми чуємо про нього як про джерело християнської «міфології», коли читаємо про життя святих. Саме тому, іноді, «передання» розуміється, або як щось другорядне і аморфне, або, навпаки – як щось дефінітивне і зашкарубле. Ми – християни, навіть не замислюємося над тим, чим воно є насправді? Яка його роль у нашому житті? Як ми маємо жити за Переданням?


Детальніше...  

«Бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас,

щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей,

жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці».

(Тит 2, 11-12)

Непоміркованість – це один з головних гріхів, які загрожують вічному життю людини, згубно впливають на суспільну та природну дійсність і лежать в корені інших гріхів. Вже сам термін вказує, що мова йде порушення правильної міри, що перевертає з ніг на голову всю дійсність, створену Богом доброю, і перетворює добро на зло.

Детальніше...  

1. Смирення – Бог-Отець

Перший крок до Бога – це смирення. На цьому етапі Бог виступає як Бог-Отець, який дає людям Закон. Закон передбачає заповіді, що обмежують свободу людини. За їх порушення встановлене покарання. Бог-Отець – це Бог, що карає. Він закликає людину «обрізати» серце, усмирити гординю, довіриться Йому, бути Йому вірним.

Детальніше...  

«Бо гнів людський не чинить правди Божої»

(Як 1, 20)

Гнів – один з головних гріхів, які лежать в основі інших гріхів і призводять до різноманітних згубних наслідків для людини, суспільства і всієї створеної Богом дійсності.

Гнів характеризують як специфічну психоемоційну реакцію на ситуацію, що суперечить власним уподобанням чи перешкоджає у задоволенні певної потреби, що виражається у почутті та вияві злоби стосовно свого оточення. Симптомами гніву, як правило, є нервове збудження, роздратування, підвищений тиск, а також відповідні зовнішні прояви агресії, що призводять до образи, розбрату, сварки, насильства, бійки, знищення матеріальних благ, завдання шкоди здоров’ю і навіть до вбивства. Однак все це лише деякі зовнішні прояви гніву, який є передусім глибокою внутрішньою гріховною дійсністю.

Детальніше...  

Самітник. Занурюючись у своє серце, він підіймає його вгору. Так, несучи його, мов скарб, простує пустелею, крокує викривленими стежками, щоби блукати довше… Він живе за уставом Пимена Великого і знає, що кожен зрілий монах-самітник сам собі ігумен. Він знає, що недостойний честі ігумена. У глибині серця самітник піднімається вище до Світла, а тілом шукає розжарених пісків і колючого терня, щоб упокорити бодай свою плоть. Блукає по давно знаній дорозі, приглядаючись до своїх попередніх кроків пильніше – чи не було в них хиби? За ним крокують учні. Чуєте? Можливо, це їхні кроки у словах авви Ісаї. Пізнання, як і бажання науки, крокує вічність. І кожне наступне століття допомагає скинути зайві епітети, щоби слово стало чистим сенсом. Ті слова, які ви читатимете сьогодні, пройшли не менше шістнадцяти століть, що стесували непотрібний пил алмазу з прозорого діамату.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla