духовність

У Львові триває 9-денний літній англомовний християнський табір на базі Василіанського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського (УГКЦ). У таборі беруть участь 60 дітей з різних куточків України. Учасники не тільки вивчають іноземну з носіями мови, але й мають заняття з християнської духовності з викладачами Українського католицького університету.

Цей англомовний табір організовують вже вдруге за ініціативою школи іноземних мов «Language Step» та завдяки співпраці з чоловічим василіанським монастирем св. Йосифа Обручника, що в смт. Брюховичі біля Львова. У таборі беруть участь діти від 8 років до 18. Усі вони поділені на декілька груп не тільки за віковими категоріями, але й за рівнем знання мови.

Детальніше...  

Один юнак ніс на продаж кілька диких голубів. Св. Франциск з природи своєї дуже любив звірят, птахів. Коли зустрів цього хлопця, приглядався до птахів, вкінець умилосердився над ними, і каже до власника:

Детальніше...  

Це був кінець ІV ст. Учень Йоана Золотоустого, св. Марко Подвижник, або як його ще називали Марко Аскет чи Марко Пустельник, сидів на пекучому сухому піску єгипетської пустелі. Суховії намітали дюни позаду нього, сонце випалювало останню краплю на його тілі, а він лиш прислухався до цього дійства, тихо, смиренно. Йоан Ліствичник ще напише про сонце, що наче покора: сутність його ми визначити до кінця не здатні, та добре відчуваємо його дію, вплив на нас. Марко ж уже це відчуває – і сонце, і покору, і ще щось…

Детальніше...  

Він справді був «інакший» і часто цю свою «інакшість» не любив, страждав від неї. Він настільки був нещадний у критиці до себе, що, напевно, сам встановив би собі покуту, якби дізнався, що його причислили до лику святих. Він завжди був на одинці із самим собою, хоч і не завжди вдавалося бути справді самотнім. На його плечі припала левова частка розбудови Греко-Католицької Церкви в Росії, адже йому вдавалося притягувати і примирювати протилежні полюси богословів Заходу і Сходу. Хоча, як він сам казав, його справжнім покликом ще з дитинства було чернецтво, він мусив працювати «в миру» задля єдності Церкви.

Детальніше...  

Господь наш Ісус Христос бажав, щоб святість його слуги, св. Антонія, засіяла у всьому блиску та хотів показати людям, як це набожно треба слухати його проповідей і йти за  вказівками. До цього долучив нерозумних сотворінь, себто риб, щоб так засоромити єретиків за їх фальшиву мудрість. Подібно вчинив і Бог ще у Старому Завіті, за участю вола, щоб засоромити глупоту Валаама. У тому часі м. Ріміні було повне різних єретиків. Св. Антоній задумав привести їх до світла Божого і дати нагоду пізнати правдиву віру і навернути на дорогу чесноти; через кілька днів пояснював їм правди святої віри та Письма Святого.

Однак вони, закаменілі в своїх блудах, зовсім не дались переконати словами святого і взагалі не хотіли слухати його проповідей. Натхненний Божим об’явленням, звернувся святий до устя річки, близько моря і закликав: «О, риби моря і річки, слухайте слів науки Божої, яку ці бідні єретики не хочуть знати». На ці слова багато риб малих і великих наблизились до св. Антонія, кількість риб була такою великою, що чогось подібного ніхто у цій околиці не бачив. Всі риби виставляли голови з води звертаючись до проповідника у найбільшому порядку. Найменші були близько берега, за ними – більші, а великі – далі на морі. Коли вже всі були на своїм місці, св. Антоній промовив до них урочисто:

Детальніше...  

Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити
(2 Кр. 6, 16)


– Отче, я не можу контролювати своїх думок та емоцій, я ніби роздертий вулик, усе в мені кішить, біситься, я не маю спокою, постійно в усьому сумніваюся, вагаюся, не довіряю людям. Інколи все стає настільки осоружним і бридким (бридко зазвичай від самої себе), що хочеться позачиняти двері, вікна і сидіти в темряві, глушині. Та ж ні! Навіть у таких випадках думки важким табуном проносяться в голові. І, напевно, легше було б, якби вони були добрими, світлими, гарними… Де там!


Детальніше...  


В основі літургійного року стоїть празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Натомість, розпочинають і завершують цикл найбільших дванадцяти християнських празників не Господські, а Богородичні свята – Її Різдво та Успення. Народження Непорочної Діви Марії є початком сповнення ключового біблійного пророцтва, про зміст та радість якого нам сьогодні розкажуть викладачі кафедри богослов’я Українського католицького університету.


Детальніше...  

Слава Тобі, Всевишній і Всемогучий Боже наш!
Честь, поклін і благодарення від всієї тварі Тобі,
І від мене найменшого брата, найбільшого грішника,
Бідакá з Асижу, слава Тобі!
Ніхто з людей не в силі достойно благословити Тебе,
Тому з глибини нашої нічевості співаємо Тобі:

Слава Тобі Господи, за всі сотворіння Твої, 
За це сонце, що мов благородний брат наш,
У любові день нам і ніч об’являє, Тебе ж прославляє.
О як гарний він, як славний у Твоєму блиску, Боже Святий,
Твій він нам образ, Превеликий Пане, і Твоя нам слава.

Детальніше...  

Празник Успення Пресвятої Діви Марії – це не лише привід для роздумів про таїнство смерті Богородиці, а й велика нагода пригадати ким є Богоматір в очах Господа і для кожного християнина. Як часто в подячних піснях Акафісту до Богородиці чуємо: «Радуйся, започаткування чудес Христових», «Радуйся, бо через Тебе пекло опустіло», «Радуйся, ключе, що райські двері відмикає». А у стихирах Молебню до Пресвятої Богоматері всі парафіяни разом із церковним хором суголосно найменують Непереможну Владичицю «скитальців потіхою», «горою, тінню сповитою». Як спричинилася Пречиста Діва Марія до того, щоби бути уславленою такими словами?

Про літургійно-богословський та іконографічний виміри Успення спілкуємося з викладачами Українського католицького університету.


Детальніше...  

Воно холодне, але, коли торкається людини, їй стає радісно та легко. Інколи можна побачити на устах усопших ледь помітну, але промовисту, усмішку, яка невидимим світлом випромінює радість. Радість чого: смерті та забуття?! Напевно, ні. Усміхнений усопший радше досвідчує нам іншу грань радості – ту, яку спізнали від доторку нетварного світла на Таворі апостоли Іван, Яків і Петро: «Господи, добре нам тут бути», – бо Царство Небесне на мить прийшло на землю й торкнулося їхнього лику та душ. Тоді, на горі, темрява невідання стала світлішою від природного світла, а зрозумілі нашому розуму й осягнені людською логікою земні закони існування – темнішими від темряви ночі. А потім… а потім світло божественної енергії знову померкло для нашого зору, а природне світло світу стало нашими очима – чи ні?


Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla