«Бо гнів людський не чинить правди Божої»

(Як 1, 20)

Гнів – один з головних гріхів, які лежать в основі інших гріхів і призводять до різноманітних згубних наслідків для людини, суспільства і всієї створеної Богом дійсності.

Гнів характеризують як специфічну психоемоційну реакцію на ситуацію, що суперечить власним уподобанням чи перешкоджає у задоволенні певної потреби, що виражається у почутті та вияві злоби стосовно свого оточення. Симптомами гніву, як правило, є нервове збудження, роздратування, підвищений тиск, а також відповідні зовнішні прояви агресії, що призводять до образи, розбрату, сварки, насильства, бійки, знищення матеріальних благ, завдання шкоди здоров’ю і навіть до вбивства. Однак все це лише деякі зовнішні прояви гніву, який є передусім глибокою внутрішньою гріховною дійсністю.

Як би строкато не було поділене людство, на всіх п’яти континентах усе чіткіше виділяються дві групи: одна – за Христа, друга – проти Христа. Він є центром світової історії – й Кимось набагато більшим за це.

Питання, про яке тут ідеться, серйозніше від усіх інших: або вірити у Нього – безумство, або ж відмовитися вірити у Нього є найважчою провиною.

Чому ми віримо в Христа?

http://www.youtube.com/watch?v=KYQxslLwWhA

Він переконав свою дружину прийняти постриг. Був духовним учителем проповідника ісихазму Григорія Палами. Народився в Нікеї наприкінці ХІІІ ст., став монахом на Афоні, а згодом – єпископом Філадельфійської митрополії. Коли на територію, якою він опікувався, в 1310 р. напали турки, Теоліптові вдалося виграти поєдинок. Проте перемога була здобута не фізичним насиллям, а силою слова цього святого старця.

Якщо його слова зупинили одну ворожу облогу, то чи не послухати нам його зараз, щоб ослабити нашу чергову духовну боротьбу?

Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.

Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.
Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.
З Провалля Зради шепіт…

Богдан Ігор Антонич

Сутінки… Уже не день, але ще й не ніч. Сонце, відпрацювавши свою зміну, зникало за горизонтом, а місяць забарився для перейняття естафети. Впевнено, своїм, вічністю закладеним порядком звершувався стрімкий та водночас повільний перехід від світла і тепла, видимості і певності до темряви і холоду, непроглядності і розгубленості. Легко і боязко, ледь-ледь накрапуючи з химерних нічних хмар, які заполонили все вверху, шумить весняний дощ. Ці подорожні небесні привиди, неначе загіпнотизований безупинним бажанням і безсилим страхом юнак, який вперше занурюється в таїни коханої дівчини, дотикались своїми пестивими долонями до кожного, завжди іншого, шелесту зелені. Вологі руки неба лагідно проникають своєю настирливою ніжністю у всі закутки перевтомленого шаленим шумом і безжальним пилом теплого дня світу рослин.

В Юліанському календарі 21 листопада – свято Собору архистратига Михаїла та всіх небесних чинів і сил. Вперше про ангелів ми дізнаємося зі Книг Ісаї та Єзекиїла, де описані образи серафимів і херувимів, які перебувають найближче до Господа, та сили в образах ангела, лева, теля й орла з великою кількістю крил, стоп, очей, облич, що явилися Єзекиїлові. У Старому Завіті також читаємо про перше об’явлення людині Трійці у вигляді трьох ангелів, які завітали до дому Авраама і Сари. Та й Новий Завіт головно починається із благовісті, носієм якої, знову ж таки, є архангел Гавриїл.

Щодо природи та походження небесних сил, то богослови ставляться до цих питань досить обережно. Можна подискутувати про свободу вибору ангелів та їхню досконалість: про вищість чи НЕвищість від людини. Можна ще згадати про відхід і падіння ангелів, про ангелів-охоронців та людські забобони, стереотипи й спекуляції довкола них. Однак ми не робитимемо цього! Нехай дискусії і суперечки точаться серед експертів-богословів. Мені ж цікаво, як і вам, сподіваюся, трішки доторкнутися до ангельського. Просто хочу відпочити серед ангелів у цьому тексті.

Візантійська богослужбова традиція характерна розмаїтістю та багатством піснеспівів, серед яких окреме місце займає такий жанр поезії як Акафіст – хвалебно-поетичний гімн на честь Христа, Богородиці чи святих. Тематика Акафісту неодноразово була темою зацікавлень науковців,  не лише як різновиду літературного жанру, але як твору догматичного змісту. Недаремно сам текст за його поетичність, багатообразність та символізм називають словесною іконою. Найдавніший акафіст був написаний у VI ст. та присвячений Богоматері в подяку за врятування Константинополя перед ворогами. Згодом була запроваджена служба Акафіста у п’яту суботу Великого посту, а сам гімн співали перед іконою Богородиці. Автор тексту – невідомий. Авторство приписують Роману Солодкопівцю, Григорію Пісіду та ін.  Цей жанр поезії, зі складною структурою та формою, насиченістю та багатообразністю тексту, багатою богословською думкою, зайняв особливе місце у спільнотно-приватній набожності і за його зразком почали створювати інші акафісти: до св. Миколая, св. ап. Петра та Павла та ін.

с. Ліджі Пайяпілі – монахиня з Індії, яка перемогла туберкульоз кісток і заснувала монастир на Закарпатті

Її життя повне парадоксів. Вона народилася в індійській сім’ї католиків, тоді як в Індії домінує індуїзм. Вона приїхала в Київ розбудовувати монашу спільноту свого згромадження, не знаючи української мови, вперше виїжджаючи за кордон. Вона перемогла туберкульоз кісток тоді, коли вже майже рік не могла звестися з ліжка, а лікарі дивувалися, чому хвора досі жива… Зараз с. Ліджі живе на Закарпатті, в маленькому селі Павшино. Вона – настоятелька монастиря Св. Йосифа Згромадження де Сен-Марк, при якому діє будинок престарілих.

Зі сестрою ми розмовляли майже дві години. Наступного дня вона мала їхати на одну з львівських парафій, щоб читати молитви за зцілення. Люди це називають «даром цілительства», але монахиня наголошує, що справжній цілитель – сам Господь, усе й усі інші – тільки інструменти, які Він використовує з різних причин.

Парадоксів багато, але все це марнота марнот порівняно зі силою молитви та віри, які досі пізнає монахиня завдяки урокам і випробовуванням. Зрештою, далі сестра розкаже сама.

http://www.youtube.com/watch?v=KYQxslLwWhA&feature=youtu.be

Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші.

Тропар

Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Кондак

Про літургійно-богословський та історичний аспекти свята Покрови Пресвятої Богородиці спілкуємося з викладачами Українського католицького університету.