Охоплена панівним страхом, не відчуваю під собою землі — це мить натхнення! Світ втрачає вагу, світло змінюється на темряву: сліпоглядна, виводжу думами первообраз власної душі, тієї душі, яку ніхто ніколи не бачив, і не вона єдина, не вона остання, яку намагались змалювати у поезії романтики, яку зображали талановиті художники, оглашали віртуози музики, а вона однаково засідає у мовчанці, виходячи у світло тільки після того, як засинає увесь світ. Її контури не вирвати ні правдою, ні підступом, та хоч би з зав’язаними очима, а все не та — це не вона широкоплеча простором, багата землею, світла сонцем чи різнобарвна веселкою — навіщо шукати невидиме серед видимих? Вона не каміння, який колір не додаси, однаково правдива брехня. Мільйонний сміливець хапає пензля, розводить фарби й тут таки ловить блазня. Вічні історії її автопортрету скінчаються розчаруваннями, з часом розчарування замінює любов — тільки вона, єдина, сута. Через любов душа всміхається наяву і один щасливець — один на мільйон — малює її усмішку; більш нічого не потрібно, та ж хто йому повірить?

Сьогодні ми є свідками загрозливої для людства глобальної ситуації: як усе щільніше й масштабніше диявольсько-апокаліптична «темрява землю вкриває, а морок – народи». Та попри все це біблійний погляд на перспективи реалізації Господнього плану спасіння світу наразі всіляко утішає й надихає різноконфесійний Божий люд. А надто в Україні, яка посідає унікальне й, перш за все, географічно-стратегічне місце в епіцентрі своєрідного світового духовно-релігійного і культурно-цивілізаційного «розламу» та зберігає й відроджує матеріальні та духовно-сакральні святині і скарби нашого золотоверхого ІІ Єрусалима – Києва, запевняючи його, що вже «сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється!» (Іс. 60, 2).

Камінь, як матеріал, інструмент для різних потреб і застосувань людиною. У людських руках, може бути будівничим так і руйнівним знаряддям. Для окремих художників – камінь був і продовжує ставати основою для малювання. Можливістю відобразити свої ідеї, почуття втілені в композиційному образі, перенесені, на здавалось би важкий і холодний матеріал – камінь.

 Цю дивовижну історію, яку свого часу друкували багато видань десятків країн світу (зокрема й деякі християнські України), розповіла відома діячка міжнародного християнського місіонерського руху голландка Коррі тен Боом. Під час нацистської окупації її сім’я – попри велику небезпеку для себе – переховувала у своєму домі переслідуваних євреїв від депортації в табори смерті. Але їх зрадили. Через донесення в гестапо вся родина потрапила в концтабір, де кілька її членів загинуло. Проте сама Коррі, чудом Божого Провидіння, врятувалася. У 1944 р., після тривалого перебування в Равенсбрюку, її несподівано звільнили.

      «Ныне, умерши для закона, которым были связаны, мы освободились от него,
чтобы нам служить Богу в обновлении духа, а не по ветхой букве» (Рим 7, 6).

     Идолопоклонство имеет очень много различных проявлений, и нарушение Первой заповеди — «Да не будет у тебя других богов» — для христиан вовсе не перестало быть актуальной проблемой. Отвергнув идолов внешне, перестав поклоняться тесаным чурбанам и иным богам, мы нередко лепим себе идолищ из всего, что только подвернется под руку, часто даже не сознавая, что вместо Бога мы почитаем пустоту (евр. haval). Сегодня я предлагаю поразмышлять об одном из таких недугов, поражающих христианскую душу — вирусе буквопоклонства.

Чи доречний Христос у нашому повсякденні, особливо, якщо наше життя комфортне? Чи може наша віра зростати й ставати зрілішою? Наскільки цінуємо Ісуса? Як усвідомити вартість своєї віри? Звичайно, ми не прокидаємось вранці з думкою припинити свої відносини з Богом, але все більше стаємо «земними», духовно пасивними і сплячими, бо часто йдемо на компроміси зі своєю совістю, бо відійшли від джерела всього доброго – Бога. І постійний компроміс між добром і злом нав’язує нам низькі особистісні стандарти.

У своїй Архиєрейській молитві, Ісус Христос висловив таке прохання до Отця: «… щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Ці слова наштовхують на висновок, що між людиною і Богом може існувати такий зв’язок, який існує між Христом і Отцем, а вони, разом із Святим Духом, настільки об’єднані, що будучи трьома особами, творять одного Бога. До такого висновку схиляють й інші слова Ісуса Христа: «Я виноградина, ви – гілки, − сказав він. − Хто перебуває в мені, а я в ньому – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5).

«Ось, Я стою під дверима та стукаю: хто почує Мій голос і відчинить двері, Я увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною.» (Одкр. 3:20)

Чи є у людини свобода, чи все визначено за неї наперед? Це одне з ключових питань християнства та філософії взагалі. І якщо свобода таки є, то в чому її сенс, для чого вона? Для чого взагалі людина живе на світі? Питання, звичайно, масштабні, але не варто боятись їх собі ставити. Той, хто не ставить собі цих питань, не отримає і відповіді на них.

«Знаю твої справи; ти не холодний, ані гарячий; о, якби ти був холодний, або гарячий!

Але, як ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх.
Бо ти кажеш: “Я багатий, і збагатів, і ні в чому не маю потреби”;
а не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий»
Апокаліпсис (Одкр.) 3, 15–17

«Сенс життя загубився в успіхах життя»
М. О. Бердяєв

Найважче випробування те, яке не виглядає як випробування. Це – ілюзія того, що все добре. Але чи на довго?

Царством звіра буде не суспільство, страшне ззовні, а суспільство, страшне, пусте, плоске і пошле всередині. Це не буде суспільство, що ставитиме за мету поневолити весь світ, винищити якусь расу чи народ, залити світ кров’ю. Воно прагнутиме побудувати щастя на землі без Бога. Побудувати щасливе суспільство на основі ліберальних, демократичних цінностей. Без жодних задніх думок (принаймні, спочатку).

Всі бо ви, що у Христа христилися, 
у Христа одягнулися

(Гал. 3, 27)

   Кожний християнин у своєму житті знайомиться з Христом, пізнає Його, приймає Сина Божого у своє життя. Але коли відбувається ця зустріч? Чи ми починаємо розмірковувати про Христа на курсі христології, чи, можливо, коли батьки вчать нас молитися? Звичайно, можна сказати, що в кожного це відбувається по-різному й у кожного своя дорога до Бога. Я хочу розповісти, як у мене відбулося це знайомство і яке місце Христос займає у моєму житті. Свою розповідь я поділив на 4 періоди і в кожному було щось головне у спілкуванні з Ним: були вчинки гідні називатися Христовим учнем і вчинки, які можна схарактеризувати, як зрадницькі щодо Ісуса. Для початок зазначу, що Христос не залишав мене навіть у часи моїх гріховних діянь, а закликав до покаяння, просто іноді я відвертався від Нього.