Самітник. Занурюючись у своє серце, він підіймає його вгору. Так, несучи його, мов скарб, простує пустелею, крокує викривленими стежками, щоби блукати довше… Він живе за уставом Пимена Великого і знає, що кожен зрілий монах-самітник сам собі ігумен. Він знає, що недостойний честі ігумена. У глибині серця самітник піднімається вище до Світла, а тілом шукає розжарених пісків і колючого терня, щоб упокорити бодай свою плоть. Блукає по давно знаній дорозі, приглядаючись до своїх попередніх кроків пильніше – чи не було в них хиби? За ним крокують учні. Чуєте? Можливо, це їхні кроки у словах авви Ісаї. Пізнання, як і бажання науки, крокує вічність. І кожне наступне століття допомагає скинути зайві епітети, щоби слово стало чистим сенсом. Ті слова, які ви читатимете сьогодні, пройшли не менше шістнадцяти століть, що стесували непотрібний пил алмазу з прозорого діамату.
Слова Йоана прості, не перенасичені академічним богослов’ям, але сповнені щирою любов’ю і лагідністю, спокоєм. Він говорить, як мудрий батько: не нав’язує, не повчає, не диктує правила життя. Через співчуття і співучасть у невдачах і слабкостях тих, що до нього звернулися, Йоан тихо викладає ті істини, які осягнув завдяки власному досвіду. Він залишає вибір за кожним: прислухатися і прийняти чи піти далі, несучи і збираючи свої печалі…
Антоній знав, що Бог промовляє до нього. Був й так бідним, але віддав останнє, залишивши дещо для сестри. Подався до вчителя на край поселення, працював, молився безперестанно. Атаназій каже, що Писання не падало з його рук на землю, врешті «пам’ять замінила йому книжки». Далі – пустеля. Він був одним із перших пустельників-анахоретів в Єгипті, нам відомих. І хоч із роду Антоній був простим, невченим, але бажання богопізнання привело його до того, що називають премудрістю Духа. Ум його просвітився, і він міг лиш словом лікувати людину. Укладач Добротолюбія оспівує стиль слова Антонія: «Яке ж бо знаходимо запевнення в цих главах! Яка з них витікає солодкість! І взагалі, який виявляється добрий звичай і досконалість євангельського життя! Відчують, звісно, цю солодкість ті, що скуштують цього меду мисленою гортанню ума».
Та ось з-за обрію долинають тихі псалмоспіви. Вони виходять із тої акварельної лінії і ширяться все більше, все голосніше. Чисті голоси піднімаються до неба. Чи то вони звідти і линуть? Це йдуть полонені османцями. Точніше, їх щойно викупили з полону лаодекійські християни, почувши ці божественні глибокі напіви. Ще мить – і кожен піде своїм шляхом. Але зараз вони востаннє заспівають разом Псалом 50. «Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу…» – і впали життєдайні краплі пустельного дощу. Григорій обійняв своїх братів і пішов у бік Кіпру. Він передчував, що там прийме постриг, а потім піде на святу гору Синай та одержить велику схиму. Після цього його називатимуть Григорій Синаїт.
– Отче, я не можу контролювати своїх думок та емоцій, я ніби роздертий вулик, усе в мені кішить, біситься, я не маю спокою, постійно в усьому сумніваюся, вагаюся, не довіряю людям. Інколи все стає настільки осоружним і бридким (бридко зазвичай від самої себе), що хочеться позачиняти двері, вікна і сидіти в темряві, глушині. Та ж ні! Навіть у таких випадках думки важким табуном проносяться в голові. І, напевно, легше було б, якби вони були добрими, світлими, гарними… Де там! «Перша людина – з землі, земна, друга Людина – із неба Господь» |
-
Архів
-
Рубрики
2022 (17)
2021 (36)
2020 (6)
2019 (1)
2018 (4)
2017 (20)
2016 (38)
2015 (65)
2014 (35)
2013 (60)
2012 (36)
2011 (57)
2010 (62)
2009 (19)
Роздуми
-
Людське життя – фундаментальна цінність. Це один із постулатів персоналістичної біоетики та, зрештою, самозрозуміле твердження. В умовах сьогоднішньої великої війни в Україні бачимо, як людське життя нещадно руйнується, і то не десятками, а тисячами. Руйнується свідомо, цілеспрямовано, жорстоко. Ворог прийшов в Україну руйнувати…
Шляхом святих
-
Детальніше...
XX століття стало для Української Греко-Католицької Церкви періодом випробувань та зміцнення віри серед жорстоких переслідувань і тортур. Церква мужньо вистояла та збагатилася новими мучениками, що різними способами засвідчили перед Богом і людьми вірність Христові. Серед тих, хто постраждав за віру в тоталітарний період, – як відомі постаті блаженних, так і майже незнані для загалу особистості. Одним зі свідків Божого милосердя та любові є Марія Шведа (1954–1982 рр.), яка 29 вересня 1982 р. прославила Господа своєю мученицькою смертю*.
-
Теги
-
Фото
-
Відео