есей

Самітник. Занурюючись у своє серце, він підіймає його вгору. Так, несучи його, мов скарб, простує пустелею, крокує викривленими стежками, щоби блукати довше… Він живе за уставом Пимена Великого і знає, що кожен зрілий монах-самітник сам собі ігумен. Він знає, що недостойний честі ігумена. У глибині серця самітник піднімається вище до Світла, а тілом шукає розжарених пісків і колючого терня, щоб упокорити бодай свою плоть. Блукає по давно знаній дорозі, приглядаючись до своїх попередніх кроків пильніше – чи не було в них хиби? За ним крокують учні. Чуєте? Можливо, це їхні кроки у словах авви Ісаї. Пізнання, як і бажання науки, крокує вічність. І кожне наступне століття допомагає скинути зайві епітети, щоби слово стало чистим сенсом. Ті слова, які ви читатимете сьогодні, пройшли не менше шістнадцяти століть, що стесували непотрібний пил алмазу з прозорого діамату.

Детальніше...  

Хто він? Де і коли став іноком? Чому ступив на цей шлях, де його проходив і як закінчив? Про це нічого не відомо. Про цього вчителя лиш побіжно згадують Фотій та Діадох, повторюючи його повчання і переказуючи деякі глави.

Слова Йоана прості, не перенасичені академічним богослов’ям, але сповнені щирою любов’ю і лагідністю, спокоєм. Він говорить, як мудрий батько: не нав’язує, не повчає, не диктує правила життя. Через співчуття і співучасть у невдачах і слабкостях тих, що до нього звернулися, Йоан тихо викладає ті істини, які осягнув завдяки власному досвіду. Він залишає вибір за кожним: прислухатися і прийняти чи піти далі, несучи і збираючи свої печалі…

Детальніше...  

Він втратив батьків. Це 6 місяць 18-річного юнака без людей, які могли його розрадити, настановити, порадити, підтримати. Він задуманий, голова похилена, тіло втомлене. Заходить до прохолодного храму – запах кадила огортає невимовно рідно й тепло. Чує: «Якщо хочеш бути досконалим, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт. 19, 21).

Антоній знав, що Бог промовляє до нього. Був й так бідним, але віддав останнє, залишивши дещо для сестри. Подався до вчителя на край поселення, працював, молився безперестанно. Атаназій каже, що Писання не падало з його рук на землю, врешті «пам’ять замінила йому книжки».

Далі – пустеля. Він був одним із перших пустельників-анахоретів в Єгипті, нам відомих. І хоч із роду Антоній був простим, невченим, але бажання богопізнання привело його до того, що називають премудрістю Духа. Ум його просвітився, і він міг лиш словом лікувати людину. Укладач Добротолюбія оспівує стиль слова Антонія: «Яке ж бо знаходимо запевнення в цих главах! Яка з них витікає солодкість! І взагалі, який виявляється добрий звичай і досконалість євангельського життя! Відчують, звісно, цю солодкість ті, що скуштують цього меду мисленою гортанню ума».

Детальніше...  

Чому на світі існує зло і чи вартий майбутній рай сльозинки дитини? Це запитання ставив Іван Карамазов у творі Федора Достоєвського «Брати Карамазови». На нього можна відповідати в дусі книги Йова, що людина взагалі не повинна задавати таке запитання, бо вона перед Богом ніхто, нуль; Бог її створив і вона має цілком довіритись і вірити Йому, а не тільки в Нього. Й у цій вірі в Бога та вірі Богові людина має заспокоювати своє стремління розуму, обмеженого, земного, який апріорі не може осягнути задумів Бога, і смиренно сприймати все, що відбувається, довірившись Господові. І це було б абсолютно правильно.

Детальніше...  

Все те саме палюче сонце Малої Азії. Остання волога випаровується із землі, акварельно розмиваючи обрій. Найбільша спека – перед дощем. Отже, вже зовсім скоро цей клаптик пекла перетвориться на тимчасовий оазис раю, тимчасовий… Усе в очікуванні, в мовчазному передчутті…

Та ось з-за обрію долинають тихі псалмоспіви. Вони виходять із тої акварельної лінії і ширяться все більше, все голосніше. Чисті голоси піднімаються до неба. Чи то вони звідти і линуть? Це йдуть полонені османцями. Точніше, їх щойно викупили з полону лаодекійські християни, почувши ці божественні глибокі напіви. Ще мить – і кожен піде своїм шляхом. Але зараз вони востаннє заспівають разом Псалом 50.

«Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу…» – і впали життєдайні краплі пустельного дощу. Григорій обійняв своїх братів і пішов у бік Кіпру. Він передчував, що там прийме постриг, а потім піде на святу гору Синай та одержить велику схиму. Після цього його називатимуть Григорій Синаїт.

Детальніше...  

Це був кінець ІV ст. Учень Йоана Золотоустого, св. Марко Подвижник, або як його ще називали Марко Аскет чи Марко Пустельник, сидів на пекучому сухому піску єгипетської пустелі. Суховії намітали дюни позаду нього, сонце випалювало останню краплю на його тілі, а він лиш прислухався до цього дійства, тихо, смиренно. Йоан Ліствичник ще напише про сонце, що наче покора: сутність його ми визначити до кінця не здатні, та добре відчуваємо його дію, вплив на нас. Марко ж уже це відчуває – і сонце, і покору, і ще щось…

Детальніше...  

Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити
(2 Кр. 6, 16)


– Отче, я не можу контролювати своїх думок та емоцій, я ніби роздертий вулик, усе в мені кішить, біситься, я не маю спокою, постійно в усьому сумніваюся, вагаюся, не довіряю людям. Інколи все стає настільки осоружним і бридким (бридко зазвичай від самої себе), що хочеться позачиняти двері, вікна і сидіти в темряві, глушині. Та ж ні! Навіть у таких випадках думки важким табуном проносяться в голові. І, напевно, легше було б, якби вони були добрими, світлими, гарними… Де там!


Детальніше...  


«Перша людина – з землі, земна, друга Людина – із неба Господь»
(1 Кор. 15, 47)


Є багато місць для роздумів у христології Старого і Нового Завіту, які стосуються тлумачення гріхопадіння та його наслідків сьогодні: тління й розтління, інтерпретації смерті та смертності, означення її як початку, радості, свята або ж кінця, горя, біди; роздумування над сенсом Воплочення, Воскресіння й обоження, місцем відкуплення в житті християнина, аналізом сповнення повноти часу для Сходження Ісуса Христа у світ й низки інших визначальних і важливих питань, які християнин може й повинен ставити перед собою, Богом й людьми.

Детальніше...  

Notre-Dame de La Salette – санктуарій, собор, облюбоване місце паломників на честь об’явлення Діви Марії двом пастушкам із маленького містечка La Salette (Ля Салетт).

Високо-високо у французьких Альпах, поблизу Гренобля, на висоті 1 800 м над рівнем моря, трапилась одна неймовірна подія, котра змінила все подальше життя маловірного населення регіону. Мешканці Ля Салетту одної миті увірували в Бога. Непримітне гірське селище стало відомим у всьому світі завдяки об’явленню Діви Марії двом дітям 19 вересня 1846 р. «Красива Пані» – як її назвали Меланія і Максимін – плакала протягом всього часу об’явлення. Вона була одягнена, як місцеві жінки, однак у королівській величі й таємниці пасхалії Христа. У вогневій кулі, немов у вогні Святого Духу, в світлі, яке випромінювало розп’яття! На нагрудному хресті діти бачили страждаючого Христа, й одночасно воскреслого і хвалебного [за матеріалом: Місіонери Салетини – Україна]. Заплакана Богородиця до дітей промовляла, дарувала їм надію, просила про молитву і добрі вчинки. Цей факт і пізніші зцілення засвідчив єпископ Гренобля, а згодом визнала і Церква. На місці об’явлення, між двох гір, було зведено паломницький центр, санктуарій, споруджено величавий собор Notre-Dame de La Salette. Знаменне об’явлення стало місцем паломництва багатьох людей з навколишніх сіл, регіонів, а згодом – із цілого світу.

Детальніше...  

Існує загальна, але надзвичайно доцільна формула, або ж модель залучення кожного християнина до богослов’я і богомислення. Вона полягає в тому, що християнин повинен бути вправним богословом, а богослов - християнином. Адже богослов’я як шлях пізнання істини євангелької, і як досвід від такого пізнання (віровчення), включно з живими та методологічними вимірами становлять його єдину основу. Звідси, воно стає фундаментом для вирішення соціальних проблем. Однак це не завжди так, адже якщо би богослов’я постійно клалося в основу суспільних відносин, кожна людина у взаємозв’язку з іншими несла вагоміший, пріорітетно вищий і більш духовний багаж цінностей. Впевнено б крокувала до солідарності як єдності в гармонізації і співпраці кожного зі всіма. А її життя стало б прикладом повноти Любові.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla