«… Сьогодні ми славимо святе ім'я Бога, Який дав людству дар природи, яку він оберігає і підтримує як найбільш підходяще середовище для розвитку людського тіла і духу. Водночас, ми не можемо мовчати про те, що людство неправильно використовує цей божественний дар – руйнує навколишнє середовище внаслідок жадібності та інших корисливих амбіцій», – йдеться у посланні Константинопольського патріарха Варфоломея І з нагоди всесвітнього дня молитви за природне навколишнє середовище, яке численні християнські церкви відмічають 1 вересня (14 вересня за юліанським календарем).

    Чи можемо ми з нашими науково-природничими знаннями про виникнення світу вірити ще біблійній історії сотворення? Вона розповідає про сотворення світу та всіх живих істот протягом шести днів. Для нас сьогодні є незаперечним те, що виникнення нашого світу тривало мільйони років. Вік Землі становить від 5 до 10 мільярдів років. Люди на нашій планеті існують 400-500 тисяч років [1]. Дані окремих природознавців ще коливаються, але одне є точним: вік Землі та людства знаходяться у цьому вимірі. Що ж тоді з біблійною історію сотворення? 
    Блез Паскаль, французький філософ і природознавець XVII ст., каже: «Кінець речей та їхній початок остаточно заховані у недослідимій таємниці». Дійсність буття глибша, аніж природознавство могло б дійти до останньої, основної підстави. На питання: Звідки походить світ? – Куди йде світ?, природознавство не має відповіді і не може з цим впоратися. Нам слід звертатися з цим питанням до гуманітарних наук, філософії або богослов’я.

Св. Франциска Ассізького часто зображають як середньовічну постать, що сентиментально любила природу, розмовляла з птахами, проповідувала Євангеліє рибкам, рятувала життя черв’яку, який заповз серед дороги. Проте, Францискове сприйняття сотвореного світу – це не просто романтизм і сентименталізм. Радше, він сприймає весь світ через призму стосунків Бога і Його творіння. У цих стосунках центральну роль відіграє те, що Франциск і францисканська традиція називають «приматом Христа», згідно з яким Божий Син воплотився не лише для того, щоб врятувати людину від гріха, а тому, що світ був задуманий ще перед актом творіння як такий, який мав стати вмістилищем Бога. З іншого боку, оскільки Бог є спільнотою вічного спілкування Отця і Сина і Святого Духа, весь світ є відображенням Його стосунків свободи, любові, взаємодарування і турботи. З цих стосунків Бога і творіння також випливає Францискова екологічна етика.

Один юнак ніс на продаж кілька диких голубів. Св. Франциск з природи своєї дуже любив звірят, птахів. Коли зустрів цього хлопця, приглядався до птахів, вкінець умилосердився над ними, і каже до власника:

Дорогі брати і сестри!
В черговий раз звертаємось до Вас із закликом відмовитись від шкідливої звички підпалів сухої трави, листя та інших рослинних залишків, адже кожен підпал завдає шкоди довкіллю, знищує живу природу і спричинює негативні наслідки для людей.

Православна Церква, що усвідомлює свою відповідальність за долю світу, глибоко стурбована проблемами, які породила сучасна цивілізація. Важливе місце серед них займають екологічні проблеми. Сьогодні вигляд Землі спотворений в планетарних масштабах.Вражені надра, ґрунт, вода, повітря, тваринний і рослинний світ. Природа, що довкола нас, практично повністю залучена у життєзабезпечення людини, яку вже не задовольняє різноманіття її дарів, але нестримно експлуатує цілі екосистеми.Діяльність людини, що досягла масштабів, співмірних з біосферними процесами, постійно зростає завдяки прискоренню темпів розвитку науки і техніки. Повсюдне забруднення природного середовища промисловими відходами, неправильна агротехніка, знищення лісів і ґрунтового покриву призводять до пригнічення біологічної активності, до неухильного згортання генетичного різноманіття життя. Виснажуються невідновні мінеральні ресурси надр, скорочуються запаси чистої води.Виникло безліч шкідливих речовин, багато з яких не проходить природного кругообігу і накопичуються в біосфері. Екологічну рівновагу порушено; людина поставлена перед фактом виникнення незворотних згубних процесів у природі, до яких входить підрив її природних відтворювальних сил.

З великим занепокоєнням спостерігає Вселенський патріархат, захисник і проповідник прадавньої святотцівської традиції та вірний інтерпретатор євхаристійного і літургійного досвіду Православної Церкви, немилосердне поневолення і руйнування природного середовища сьогоднішнім людством, що несе великі загрози для майбутнього всього створеного Богом світу природи.

Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його
в Едемському саду порати його й доглядати його
Бут. 2, 15

Дорогі у Христі!

Упродовж останніх років ми спостерігаємо великі зміни у порах року: немає прекрасної, лагідної, запашної весни; літо стало нестерпно спекотним, а осінь та зима такі нестабільні, що годі передбачити, коли буде тепло, а коли – холодно. Вчені стверджують, що це не випадково і спричинено поганим ставленням людства до свого довкілля. Стан нашого середовища такий загрозливий, що вже щонайменше 20 років вірні дедалі частіше замислюються над своїм поводженням із природою, яку Господь Бог сотворив і передав людям, щоб вони з неї користали. А задуматися є над чим: забруднене повітря, яким дихаємо, отруєна різними шкідливими речовинами вода і їжа, яку ми вживаємо, – наслідок  нашого безглуздого, недбалого і гріховного ставлення до тих дарів, що ними нас наділив наш Творець. За цю гріховність вже сьогодні платимо велику ціну і ще не відомо, які лиха завтра спіткають людський рід.

Живий досвід божественної присутності в історії – основа віри народу Божого: «Рабами були ми в фараона в Єгипті, та Господь вивів нас потужною рукою з Єгипту» (Втор. 6, 21). Розмірковуючи над історією, можемо збагнути минуле і побачити Божу дію від початку: «Блукаючим арамієм був мій батько» (Втор. 26, 5); а Своєму народові Бог каже: «Я взяв батька вашого Авраама з краї­ни, що по той бік ріки» (Іс. Нав. 24, 3). Це дає нам надію на майбутнє, завдяки Божій обітниці та завіту, що його постійно оновлює Господь.

Бюро Києво-Галицького Верховного Архієпископства УГКЦ із питань екології закликає відмовитись від шкідливої практики – прикрашання гробів померлих пластиковими квітами та вінками, що зокрема набирає широкомасштабного виміру напередодні свята Воскресіння Христового.
В цей час вірні, бажаючи віддати шану померлим родичам та знайомим, приносять на цвинтарі тони різнокольорового пластику, як правило не задумуючись про те, що ця практика не тільки позбавлена смаку і логіки, але і є дуже шкідливою для природного довкілля, й небезпечною для здоров’я і життя людей. Пластик заполонює кладовища. Здебільшого, щоб хоч якось дати собі раду, його спалюють, при чому в довкілля виділяються шкідливі сполуки, в тому числі й діоксини, які мають канцерогенну дію і, відповідно, спричиняються до розвитку онкологічних захворювань.