Легендарний для України 2001 р., коли поблагословити та об’єднати нашу націю приїжджав папа Йоан Павло ІІ, по-різному намагаються увіковічнити в пам’яті очевидців та нащадків. У Львові, на площі звідки промовляв Папа, поставили пам’ятник. Зведена у монументальній формі рука Понтифіка завжди дарує перехожим жест благословення. Однак постать із каменю не змогла б істотно відтворити дух Папи, його живої енергії, яка переповнювала надією. Саме тому того ж року у спільноти церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові, зародилася ідея: посадити парк і назвати його іменем Святішого Отця. Яким буде єдиний в Україні парк імені Папи, і коли люди зможуть його побачити, ми запитали у настоятеля храму о. Ореста Фредини.

Оберігати природу можна тільки тоді, коли любиш її. А щоб любити, треба вивчати, спостерігати, аналізувати. Цьому треба присвятити все життя, не жаліючи ні часу, ні сил. Винагородою буде справжнє духовне збагачення, неповторна насолода від споглядання земних красот.

Навчитися любити не так вже й важко. Спочатку треба навчитися милуватися тим, що довкола нас настільки, щоб відчути себе частинкою всього творіння. Як цього досягти? Не інакше, як ставши уважними до навколишнього середовища: навчитися слухати, щоб чути і дивитися, щоб бачити. Вийдіть в природу – у ліс чи на галявину. Прислухайтесь і ви почуєте справжній оркестр звуків, диригентом якого є Творець всього. Спів пташок і шелест листя, скрип дерев та цвірчання коників, – то вирує невидиме, на перший погляд, життя лісу. Кожна тваринка, найменша комашка невтомно трудиться на користь матінки-природи, беручи участь у великій гармонії буття. У цьому безмежному храмі краси та музики, який не може зрівнятися ні з яким рукотворним шедевром, переосмислюємо людські цінності, людина переображується до первозданного образу, коли вона перебувала в злагоді з довкіллям, була не завойовником, а співтворінням, яке поєднується з усім живим любов’ю. Жодна музика не може бути такою проникливою, як звучання природи. Жодне найвишуканіше житло не зрівняємо з недоторканою красою дикої природи…

Часто, їдучи автом, зауважую, як дороги обабіч горять та димлять. Що робиться? А! Це ж спалюють минулорічну траву, щоб нова могла вирости. У садах на приватних ділянках із потеплінням люди прибирають старе листя, обрізають сухі гілки і проріджують дерева, щоб отримати кращий врожай. Надіюсь, що також відбудеться акція «Чиста природа» або щось подібне, де ми візьмемо мішки для сміття і позбираємо «наслідки цивілізації», які залишились після святкувань та дружніх розмов у лісі чи на узбіччі.

Ув’язненого по-справжньому зможе відвідати лише той, хто здатний дозволити Богові звільнити його з тенет гріха і з-під влади диявола.
Отримане від Бога прощення робить здатними як образу із серця прощати,
так і просити прощення.

Для того, щоби по-справжньому могли стати місцем живої присутності Христа, християнські громади повинні розпізнати в ділах милосердя той шлях, яким Боже милосердя поширюється у світі й оновлює лик землі. Свята Церква, як любляча і турботлива Мати, втілюючи слова Спасителя і заклик до виконання заповідей, трансформує їх у конкретні діла милосердя, підтверджуючи цим, що вона пам’ятає про всіх улюблених дітей Божих, огортаючи особливою турботою й опікою тих, хто перебуває в складних життєвих ситуаціях чи опинився на маргінесах суспільного буття.

Недужому по-справжньому зможе послужити той,
хто побачить у ньому страждаючого Христа.
Кривду терпеливо зносити зуміє той, чий погляд буде зосереджений на Хресті Христовому – вияві безмежної милосердної Божої любові до свого створіння.

З кожним наступним ділом милосердя як щодо тіла, так і щодо душі Господь дозволяє ще більше зануритись у таємницю Його безмежної любові до свого створіння. У кожної зраненої тілом чи душею дитини Божої дуже загострюється відчуття справедливості, сприйняття світу і всього того, що діється навкруги. Саме тому здійснені з любові, співчуття та солідарності вчинки сприймаються як такі, що мають Божественне походження і тому сприймаються як правдиві та промовисті.

Кожна без винятку особа, – від Адама аж до останньої людини,
яка прийде у Богом створений світ, – має святе право
бути гідно прийнятою у спільний Дім-Землю.
Сумного по-справжньому зможе потішити лише той, хто на собі відчув
ніжний і люблячий доторк Отця Небесного.

Нагого по-справжньому зможе зігріти лише той, хто стане інструментом у руках Божих, через який Господь своїм Милосердям огорне, зігріє, розрадить і потішить кожного бідного і потребуючого.

Голодного зможе побачити і нагодували лише той,
хто, дивлячись на нього, побачить свого ближнього,
хто в природних ресурсах розпізнає Божі дари, призначені для всіх.
Навернути грішника зможе лише той, хто побачить в ньому дитину Божу, 
яка потребує Божого милосердя.

З початком Великого посту вже традиційно розпочинається ініціатива «Екологічне навернення для порятунку створіння», яка проводиться Бюро УГКЦ з питань екології.

Ініціатива має за мету допомогти глибше й повніше пережити процес покаяння і навернення до Бога, завдяки поглибленню свідомості щодо відповідальності за створений Богом світ та шляхів її здійснення у повсякденному житті кожної людини.

В контексті Ювілейного року Божого милосердя Великопосна екологічна ініціатива має за мету спричинитись до преображення людських сердець, щоб вони змогли приймати Божу милосердну любов і виявляти її до ближніх та всього створіння, а особливо тих, кому потрібна допомога.

Свята Чотиридесятниця – це час, у якому Господь чинить особливе диво заради порятунку всього створіння: своїм милосердям Отець небесний осяває кожну людину, вказуючи, що єдино правильним шляхом до Воскресіння є дорога любові, якою Його Син веде весь рід людський до Царства небесного, і на цьому шляху головними вказівниками є «діла милосердя».

Сьогодні для людства настає «Великий піст»: потреби необхідно обмежувати рамками доцільного, а ресурси довкілля якісно поліпшувати і розширювати. Результатом «Великого посту» людства у відношенню до споживання природних ресурсів та виробничого забруднення довкілля повинно стати очищення. Очищення у сенсі духовності і фізичного здоров’я.

Ю. Ю. Туниця

Юрію Юрійовичу, проблеми екології стають одними з найгостріших проблем суспільства, поряд з духовними, економічними, політичними проблемами. Ви є ініціатором пропозицій щодо концепції Екологічної Конституції Землі, які опрацьовуєте ще з 1992 р. Що спонукало Вас до цього? Того ж року відбулась міжнародна конференція в Ріо-де-Жанейро щодо екологічних проблем і проблем сталого розвитку. Що змінилося відтоді за 18 років?

Ідея створення Екологічної Конституції Землі (далі ЕКЗ) зародилась в мене десь 20 років тому, коли працював на географічному факультеті ЛНУ ім. І. Франка.