14 вересня християнські спільноти, які в літургійному житті живуть за Юліанським календарем, відзначають не лише початок церковного року (індикт), але також і День Бога Творця. Цей день християни різних конфесій в цілому світі відзначають також як день молитви за збереження природного довкілля та всього створеного Богом світу.

Екологічна катастрофа з кожним роком наближається, стаючи головним викликом перед людством. Аналізуючи, як суспільство ставиться до цього, можна зауважити, що проблема забруднення навколишнього середовища поряд з економічними, політичними чи культурними кризами залишається у тіні нашого щоденного життя. Люди, навіть попри сучасну суспільно-політичну втому, швидше протестуватимуть з політичних чи соціально-економічних мотивів, аніж з причини брудної води, яку вони п’ють, загазованого повітря, яким дихають, чи плодів хімізованого ґрунту, які споживають.

Спостерігаємо парадоксальну ситуацію. Згідно з однією з головних рис українського менталітету, т. зв. «хатоскрайністю» – це, нібито, «нормально». Однак, за життєйською філософією української натури, кожен господар сільського обійстя чи квартири у міській багатоповерхівці мав би дбати, щоб зробити життя у своєму «подвір’ї», для своєї родини, комфортним і безпечним. Це значить берегти, відстоювати чистоту води, повітря і ґрунтів, розуміючи, що від цього реально залежить не лише наше здоров’я і тривалість життя, а й доля наших дітей і внуків, для кращого майбутнього яких всі без винятку працюють і про кращу долю яких мріють.

«Бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас,

щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей,

жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці».

(Тит 2, 11-12)

Непоміркованість – це один з головних гріхів, які загрожують вічному життю людини, згубно впливають на суспільну та природну дійсність і лежать в корені інших гріхів. Вже сам термін вказує, що мова йде порушення правильної міри, що перевертає з ніг на голову всю дійсність, створену Богом доброю, і перетворює добро на зло.

Екологія як наука – це доволі молода дисципліна в академічному середовищі. Природні стихії та кризи, зміни у кліматі, погіршення здоров’я людини сприяло тому, що людство доросло до творення окремої дисципліни, яка займається екологічними питанням. Щобільше, сучасні програми з екології не обмежуються біологічними дослідженнями – вони міждисциплінарні. А це дає змогу багатовекторно дослідити і представити екологічну проблему й запропонувати способи її вирішення. Церковні єрархи та богослови сьогодні також долучаються до цієї спільної праці збереження й охорони природи. І не дарма. Сучасні дослідники як природничих, так і гуманітарних наук відзначають, що в основі теперішньої екологічної кризи криється не лише споживацьке ставлення до природи, а й криза моральних засад та цінностей людства. Замість служіння й оберігання, воно послуговується споживацькими принципами у ставленні до природи. Якщо послуговуватися термінологією екологів, то проблема такого ставлення до довкілля закорінена у відсутності або низькому рівні екологічної свідомості.

    Чи можемо ми з нашими науково-природничими знаннями про виникнення світу вірити ще біблійній історії сотворення? Вона розповідає про сотворення світу та всіх живих істот протягом шести днів. Для нас сьогодні є незаперечним те, що виникнення нашого світу тривало мільйони років. Вік Землі становить від 5 до 10 мільярдів років. Люди на нашій планеті існують 400-500 тисяч років [1]. Дані окремих природознавців ще коливаються, але одне є точним: вік Землі та людства знаходяться у цьому вимірі. Що ж тоді з біблійною історію сотворення? 
    Блез Паскаль, французький філософ і природознавець XVII ст., каже: «Кінець речей та їхній початок остаточно заховані у недослідимій таємниці». Дійсність буття глибша, аніж природознавство могло б дійти до останньої, основної підстави. На питання: Звідки походить світ? – Куди йде світ?, природознавство не має відповіді і не може з цим впоратися. Нам слід звертатися з цим питанням до гуманітарних наук, філософії або богослов’я.

«Бо гнів людський не чинить правди Божої»

(Як 1, 20)

Гнів – один з головних гріхів, які лежать в основі інших гріхів і призводять до різноманітних згубних наслідків для людини, суспільства і всієї створеної Богом дійсності.

Гнів характеризують як специфічну психоемоційну реакцію на ситуацію, що суперечить власним уподобанням чи перешкоджає у задоволенні певної потреби, що виражається у почутті та вияві злоби стосовно свого оточення. Симптомами гніву, як правило, є нервове збудження, роздратування, підвищений тиск, а також відповідні зовнішні прояви агресії, що призводять до образи, розбрату, сварки, насильства, бійки, знищення матеріальних благ, завдання шкоди здоров’ю і навіть до вбивства. Однак все це лише деякі зовнішні прояви гніву, який є передусім глибокою внутрішньою гріховною дійсністю.

12 квітня 2014 року Божого по всій Україні пройде Всеукраїнська екологічна акція під назвою «Зробимо Україну чистою», яка вже четвертий рік поспіль проводитиметься в Україні.

Бюро УГКЦ з питань екології закликає вірних та всіх людей доброї волі долучитись до цієї акції, яка є чудовою нагодою цілісніше підготуватись до світлого празника Воскресіння Христового. В Екобюро переконані, що християни є тими, хто одні з перших повинні підтримати цю акцію не лише самі, але, по можливості, заохотити також й інших.

Воскресіння Христове – це свято радості цілого Божого створіння – природи, тому важко повірити, що ми готові до цього свята, навіть якщо і відбули передвеликодню сповідь, коли все навкруги свідчитиме про протилежне: засміченні річки й водойми, парки й сквери, двори, під’їзди та інші місця відпочинку. Стан природного нашого довкілля свідчить про стан душ тих, хто в ньому живе, тому, прибираючи його та з трепетом дбаючи про природу, також і наші душі стають чистішими.

Дар Розуму допомагає нам оцінювати все з надприродної перспективи

і робить нас учасниками Божої любові.

Продовжуючи цю захоплюючу подорож під назвою Великий Піст та тримаючи власний погляд зверненим на хрест Христовий, як доказ безмежної Божої любові до Свого Створіння, Святий Дух запрошує до ще глибшого пізнання глибин людського єства і тайни Божого сотворення. Дар мудрості дає змогу привідкрити таємницю Божого Творчого задуму і відчути присмак Вічності, закликає наш розум слідувати й надалі цією незвіданою дорогою, яка веде до Дому Отця, запевняючи нас у тому, що Господь щедро компенсує усі наші зусилля на шляху подвизання, показуючи «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало» (1 Кор 2, 9).

Всечесним отцям душпастирям,
преподобним монахам і монахиням,
дорогим братам-семінаристам та
всім вірним Івано-Франківської Митрополії УГКЦ

Возлюблені в Христі,

звертаюсь до Вас у часі Великого посту з особливим пастирським зверненням, яке має за мету допомогти як найкраще підготовитись до Пасхи, щоб животворну та спасаючу дійсність Христового Воскресіння могло вповні відчути не лише наше спрагле Бога серце, але й через нас також і наші ближні та увесь оточуючий світ.

Моє батьківське серце крається від болю, коли помічаю, що, доручені моїй пастирській опіці вірні – діти мальовничого Прикарпатського краю, батьки та діди яких завжди відзначались особливим трепетним ставленням до природи як Божого створіння, сьогодні ставляться до нього безвідповідально, поповнюючи гріхи проти свого Творця та Спасителя.

Мудрість – дар Святого Духа, який допомагає людині усвідомити необхідність покаяння і навернення до Бога і допомагає зробити перші впевнені кроки на цьому шляху

З-поміж семи дарів Святого Духа на першому місці стоїть дар Мудрості, як основа і фундамент для інших дарів. Цей дар Святого Духа дає нам змогу піднестись над усім земним і суєтним, щоб подивитись на історію Людства як на історію об’явлення безмежної Божої Любові до свого Створіння.

Кожен християнин, який має серйозний намір у часі Великого Посту ґрунтовно переглянути власне життя, переосмислити свою віру в Бога та навчитись жити повноцінним, істинним життям, повинен розуміти, що для цього слід докласти чималих зусиль. І все заради того, щоби, перебуваючи в посиленій молитві, постячи та чинячи діла милосердя, випросити в Бога ласку правдивого покаяння і навернення та стати у Христі «новим створінням».