Михайле Андрійовичу, чи можна проблему охорони довкілля вважати проблемою №1 людства? Що означає словосполучення «екологічні проблеми» сучасності для конкретної людини, українця? Як ці проблеми можна зіставити за шкалою драматичності з іншими проблемами: економічними, політичними, культурними?

Проблему довкілля сьогодні мусимо розглядати не з позиції вузького розуміння завдань охорони навколишнього середовища, а в цілому комплексі соціальних, політичних, економічних та духовних проблем. Вона в ряді нагайних проблем, пов’язаних із поняттям сталого розвитку. Світова громадськість, наукова думка, політики 179 країн у Ріо де Женейро 1992 р. прийняли фундаментальний документ «Програма дій. Порядок денний на ХХ ст.». Там особливо наголошено на тому, що ця проблематика має розглядати комплексно і системно питання охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров’я людини, здорової економіки для всіх людей на планеті. Тому, сьогодні питання охорони не можемо розглядати суто галузево, профільно, а в тісному зв’язку зі всім комплексом виробничої діяльності. На перше місце я б поставив питання свідомості, освіченості, культури і духовності. Як документи з питань охорони навколишнього середовища, так і праці відомих науковців, наприклад, Германа Дейлі, наголошують, що проблема довкілля спровокована значною мірою економістами, але не щоб її підняти, а щоб затушувати. Бо їхня перша мета – є прибуток, ефективність виробництва. Домінує думка, що ресурси планети невичерпні, що їх можна далі експлуатувати і вести політику економічного зростання, а не розвитку, який мав би передбачати раціональне використання ресурсів і повну їх переробку у виробництві, щоб не руйнувати навколишнє середовище.

Коли наприкінці 60-х років безпілотний космічний корабель покинув атмосферу Землі і здійснював політ навколо Місяця, він передавав на Землю знімки, які змусили людей здивуватись. Ці знімки не показували десь досі невідомий зворотній бік Місяця, ні, найбільш захоплюючі фотографії показують саму Землю: блакитну планету. Люди і не уявляли собі таку красу земної кулі, на якій вони живуть! Як блакитно-зелений смарагд Земля витала у Всесвіті. 

У той самий час у західних країнах посилено проявляється зворотній вплив масової індустріалізації останніх ста років на навколишнє середовище: забруднення повітря, мертві річки, смерть лісам, а у додаток до цього ще і такий фактор як енергетична криза середини 70-х років. Поступово зростало усвідомлення, що наші ресурси обмежені, що ми живемо в ОДНОМУ світі, що незвичайні явища у навколишньому середовищі не зупиняються на кордоні країни, що ми живемо в одній великій екологічній системі і наша діяльність може мати зворотній вплив на всю цілісність; навіть зростало усвідомлення, що варто зберегти нашу землю як особливе, мабуть, навіть неповторне творіння у Всесвіті та відповідально ставитись до основ життя у власних же інтересах. Лозунг «Глобально мислити, локально діяти» виражає цей глобальний зв'язок. 

ООН прийняла цю всесвітню проблематику з навколишнім середовищем на свій рахунок і у цілому ряді конференцій намагалась досягти всеосяжного консенсусу щодо деяких нагальних тем, таких як, наприклад, заборона фтор-хлор-вуглеводних для захисту озонового шару у стратосфері. Важливою віхою стала конференція у Ріо-де-Жанейро у 1992 році, зокрема, так звана «Агенда 21». Тут вперше на міжнародному форумі принцип сталості було названо головним критерієм розвитку.

Майже на самому початку І-ї книги Суми Теології, у відповідь на питання: «Чи Бог існує?», домініканський монах Тома з Аквіно [1] (1225-1274) розвиває п’ять раціональних аргументів на користь існування Бога, відомих зараз під загальною назвою «П’ять шляхів св. Томи Аквінського». Для нас зараз важливим є останній, «п’ятий шлях». Він звучить так:

Те ж проміння, яке християнська духовність, осмислена у всій своїй повноті, спрямовує на Хрест, щоб його вочоловічити (не затуляючи його), освічує матерію, щоб її одухотворити.

У своєму стремлінні до містичного життя люди часто піддаються ілюзії, коли різко протиставляють добро і зло, душу і тіло, дух і плоть. Незважаючи на деякі загальноприйняті уявлення, таку… тенденцію ніколи не схвалювала Церква. Нехай нам буде дозволено, … повернути права священній матерії і прославити її, бо, прийшовши на Землю, Господь забажав одягнутися в неї, спасти її та освятити.

З аскетичного, чи містичного, погляду, … матерія не є жодною з тих абстрактних сутностей, які означує цим словом наука чи філософія. Для нас це та ж конкретна реальність, … з тими ж головними властивостями множинності, чуттєвістю і взаємопов’язаності. Проте зараз беремо цю реальність у найширшому значенні, хочемо охопити всю її у цілісності, у всій її повноті і багатстві. Вона нас цікавить не лише як предмет наукових і філософських пошуків, але і як сфера нашої практичної діяльності. Матерія для нас – це сукупність тих речей, енергій, створінь, які довкола нас, у тій мірі, в якій сприймаємо їх як чуттєві, сприйнятливі і «природні». ... Це всеохопне, універсальне, чуттєве, нескінчено рухоме і різноманітне середовище, у надра якого занурене наше життя.

Екологія на шляху розвитку: від біологічної науки до філософії виживання

На грецькій oikos – дім, місце проживання i logos – слово, наука. Дослівно “екологія” мала б означати науку про дім, домівку, а також про умови та принципи життя.Екологія – порівняно молода наука. На початку вона формувалась як біологічна наука, і то лиш з середини ХІХ ст., коли остаточно стало зрозумілим, що біоорганізми неможливо вивчати, не беручи до уваги їх життєве середовище, з яким вони цілісно пов’язані, творячи певну екологічну систему.

Одне з основних завдань Вчительського уряду Церкви – тлумачення морального Одкровення про суспільний порядок у світі на мову, спосіб думання та ситуацію певного часу і проголошення цього вчення з відповідним ступенем зобов’язання. Соціальна доктрина Католицької Церкви (далі СДКЦ), яка включає сукупність орієнтирів для формування суспільного порядку, згідно з основними правдами віри, стоїть на службі виконання місії Церкви, тобто спасіння людини, що живе в конкретному часі та середовищі і стикається з конкретними суспільними проблемами, які суттєво впливають на її життя.

Згідно з ІІ Ватиканським собором Церква покликана «завжди розпізнавати знаки часу й пояснювати їх у світлі Євангелія». Одним із найбільш вражаючих знаків нашого часу – екологічна криза виражена в антропогенному виснаженні, забрудненні та руйнуванні довкілля у глобальних масштабах з катастрофічними наслідками для всього людства.

Хоча сьогодні ще не з’явилась довгоочікувана в середовищі богословів-моралістів екологічна енцикліка, все ж більшість соціальних документів римських архиєреїв та єрархії Католицької Церкви на локальному рівні останніх десятиліть заторкують окремі соціально-екологічні питання та пропонують свій погляд на причини їх виникнення та шляхи подолання.

У цій статті проаналізуємо основні документи СДКЦ на екологічну тематику з метою дослідити проблему відповідального ставлення до природного середовища як автентичного християнського покликання та важливого інструмента покращення екологічного становища планети.

Ісусе, тепер Ти, сховавшись за силами світу, правдиво і фізично став для мене всім, усім що довкола мене, всім, що в мені...
Господи! ... Виявом понадлюдської сили, що дало Тобі Воскресіння, Ти дозволяєш мені, Владико, прозрівати Тебе у всіх силах Землі, і я визнаю в Тобі мого Царя і з упованням віддаюсь Тобі.

... У центрі Твоїх грудей бачу лише полум’я, і чим більше я дивлюсь на це палаюче вогнище, тим більше мені здається, що контури Твого Тіла навкруги розчиняються, що вони збільшуються до неосяжних розмірів, і я не розрізняю більше в Тобі ніяких інших рис, окрім образу світу, що палає.

Сучасність демонструє гостроту і складність екологічних проблем, які вимагають негайного вирішення, адже будь-яке зволікання означає подальше загострення екологічної кризи з фатальними наслідками для навколишнього середовища, здоров’я людей та їхнього матеріального добробуту.

Оскільки екологічні проблеми глобального характеру, то зусилля спрямовані на їх вирішення, також мусять мати комплексний та глобальний характер, і, відповідно, провідною етично-політичною ідеєю ХХ ст. має стати концепція сталого розвитку. Будівля сталого розвитку – це складно збалансована конструкція, що тримається на кількох колонах: крім традиційних економічної, соціальної та екологічної складових, важливу роль відіграє також віра, духовність та християнські цінності.

Сучасні дослідження в екології вказують, що попри багатогранні чинники об’єктивної природи, прогрес кризи довкілля спричинений насамперед кризою людського духу, серед широкого спектру: деградація людської особистості в різних її виявах, етичний релятивізм, суспільний егоїзм, аморальність, легковажність, бездумність, жадоба до швидкої наживи та насолоди. Одночасно доводиться визнати, що значення християнської віри та моралі для збереження навколишнього середовища залишається в Україні поза увагою дослідників у сфері богословських та екологічних наук.

Всі сьогодні знають про економічну та екологічну кризу. Ми шукаємо причини і шляхи подолання цих криз, але, на жаль, поки що не знаходимо. Мало хто заперечує, що основна причина нинішньої екологічної кризи, деградації довкілля – це виробнича діяльність людини або, в ширшому контексті, економіка, яка функціонує всупереч екологічним імперативам. І це очевидно. Але мало хто також замислюється над глибинною сутністю причин антиекологічної діяльності людини.

У чому причина причин антиекологічної діяльності людини? На жаль, пошук причини причин виникнення цієї фундаментальної проблеми сучасності залишається поза належною увагою як науки, так і релігії. Це дуже малодосліджена тема. Тому саме у цій сфері необхідна співпраця як світської науки, так і богослов’я.

На питання про причини причин попередньо можна було б відповісти приблизно так: причиною погіршення якості довкілля є безмежні потреби людини, з одного боку, і обмежені природні ресурси та обмежена місткість природного життєвого довкілля, з іншого. Але, вочевидь, задовго до кризи екологічної та економічної виникла криза духовна, відбулася катастрофа у духовному світі, в системі духовних цінностей. Отже, щоб подолати екологічну кризу необхідно працювати над тим, як подолати кризу духовних цінностей. Ось над чим потрібно працювати сьогодні і Церкві, і науці, і освіті.