дискусія

Чи має таку ж душу, як і усі інші діти, дитина, зачата штучно? Чи є гріхом народження такої дитини? Чи можна таку дитину хрестити? Ці та подібні питання можна почути у християнському середовищі.

Щодо методів штучного зачаття або допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) в християнському суспільстві нерідко побутує одна з двох протилежних по суті думок: 1) народження дитини – благо, тому методи штучного зачаття попри свою «штучність» ведуть до доброї мети, а, отже, є оправданими; 2) Церква різко забороняє все, що штучне в дітородженні, тому всі методи штучного зачаття є гріховними. Насправді ні перша, ні друга позиція не відображає морального вчення Церкви у цьому питанні. Так, дійсно, народження дитини є благом, але замало лише благої мети, аби вчинок людини назвати благом. Іншими словами, залишається абсолютно чинним принцип «Мета не оправдовує засобів». З іншого боку, не є правдою те, що християнство відкидає цінність людського технічного і біомедичного прогресу, тому все штучне, що творить людина, вважає морально злим. Правда у тому, що Церква з трепетом і благоговінням ставиться до кожного людського життя на всіх його етапах, а тому радикально протистоїть різним маніпуляціям, пов’язаним з  життям людини. Так-от, чи є ДРТ одним із видів маніпуляції людським життям на його перших етапах, чи є радше терапією неплідності? Чи всі методи штучного зачаття заслуговують на одну і ту ж моральну оцінку?

Детальніше...  

Нерідко можна побачити на кладовищах віддалені місця поховань, де спочивають самогубці. Також загально знаним є те, що самогубців хоронять без літургійних почестей, а в деяких церковних спільнотах взагалі відмовляються їх літургійно поминати у дев’ятий, сороковий дні та роковини по смерті. Виняток, щоправда, встановлений для тих осіб, які закінчили життя самогубством у стані тої чи іншої психічної недуги, адже у такому разі не може йти мова про достатньо свідомий вибір вбити себе. Чому у християнському середовищі таке ставлення до самогубців? Невже самогубство – справді найбільший гріх і лише самогубців слід супроводжувати в інший світ без звичного Чину християнського похорону?

Детальніше...  

У сучасності мабуть частіше, ніж в інші епохи люди схильні підмінювати одні поняття іншими або ж вживати евфемізми. У площині моралі це означає спробу підмінити морально добре морально неприйнятним. Перше усувається другим, тобто морально добре стає заміненим морально неприйнятним, яке замасковується під «добро» або бодай «нейтралітет». Прикладом такого маскування є вираз «переривання вагітності», який нерідко зумисне використовують на позначення аборту. Слово «аборт» (від лат. aboriorпомерти до народження) не звучить так нейтрально як «переривання вагітності». А ще менш нейтрально звучить «вбивство в лоні» – вираз, який настільки вражає слух сучасної людини, що вона не бажає його чути. Але правда залишається одною: зумисне переривання вагітності = аборт = вбивство ненародженої дитини. А й саме слово «дитина» у випадку ненароджених майже не вживається. Ненароджених дітей називають зазвичай більш «нейтральними» словами: «зигота», «ембріон», «плід». Такі слова не викликають тих же емоцій, що «ненароджена дитина» чи «ненароджена людина». Але правда знову ж таки залишається одною: зигота, ембріон, плід людського роду = ненароджена дитина = ненароджена людина.

Детальніше...  

Нещодавно світові засоби масової інформації сколихнула звістка про факт випробування нової вакцини від короновірусу серед мешканців нетрів одного із міст Індії. Людям запропонували пройти імунізацію і за це отримати 750 рупій (це приблизно 10 доларів США). При цьому співробітники народної лікарні м. Бхопал не пояснили зрозумілою мовою своїм краянам, що ті беруть участь у ІІІ фазі клінічного експерименту нової вакцини Covaxin. Ця подія знову привернула увагу громадськості до питання етичних критеріїв експериментування на людині. Здавалося б, жорстокі випробовування на в’язнях нацистських, радянських та японських таборів вже давно позаду, існує немала кількість різного роду нормативно-правових актів, котрі регулюють порядок здійснення експериментів на людині, а все ж зловживання у цій сфері не припиняються.

Детальніше...  

Поняття гідності людини, як і багато суміжних понять, як от особовості людини, моральної суб’єктності, рівності, є поняттями філософськими, тобто тими, що підпадають під наукове зацікавлення та наукову методологію саме філософських дисциплін. Це важливо розуміти з огляду на те, що ці та інші поняття нерідко використовуються невластивим чином у сучасному суспільному та навіть академічному дискурсі. Така ситуація стосується не лише філософії, чиї поняття запозичуються науковцями з інших галузей та невластиво ними використовуються, однак її стосується все ж чи не найбільше. Наприклад, медичний працівник може настійливо запевняти жінку в неособовості її ненародженої дитини, так начебто особовість була видна під апаратами пренатальної діагностики. Фізик може заперечувати існування Бога, так начебто Абсолютне Буття було матеріальним. Біолог може стверджувати моральну суб’єктність тварин, так начебто свобода вибору була видима під мікроскопами і т.д. Усе це свідчить про так званий «епістемологічний стрибок» (стрибок в пізнанні; в цьому випадку в негативному значенні), коли науковці, використовуючи методологію власних наук, роблять висновки в чужих їм ділянках знання. Ситуацію ускладнює те, що сучасний світ з легкістю сприймає плюралізм думок, роблячи саме з плюралізму, а не з істини найвищу цінність.

Детальніше...  

Якось мала нагоду в мережі Інтернету переглядати два рекламні ролики про пренатальну діагностику. Основний посил цих відео полягав у тому, що різні хвороби потрібно чимшвидше діагностувати у пренатальному періоді задля того, щоб можна було «легше» вирішити «проблему», якщо така трапиться. Не говорилося відверто про спосіб «вирішення проблеми», зате лікар-промовець одного з роликів, «випадково» назвавши дитину до народження «дитиною», відразу виправила себе, уточнюючи, що мова йшла про «плід», а не про «дитину». У відео також стверджувалося про нешкідливість діагностики, достовірність інформації, наданої лікарями-спеціалістами про стан здоров’я «плоду», та про потребу людей дбати про здорове потомство.

Детальніше...  

Від часу о. Грегора Йоганна Менделя (1822-1884 рр.) і до нині не спадає інтерес до питання генетичної спадковості. Однак якщо о. Мендель прослідкував закони спадковості тих чи інших ознак від одного покоління до іншого, виявляючи тяглість генетичної даності, то сьогодні ми здатні втручатися у цю генетичну даність. У генетичну даність рослин, тварин і людей. Ми покращуємо існуючі і виводимо нові види рослин і тварин, і це зазвичай сприяє сільськогосподарському та економічному розвитку. Звісно, існують загрози такого покращення і «творення» (виведення, до прикладу, якихось небезпечних видів тварин), однак найбільше моральних питань виникають з намаганнями покращувати людину. Де межі втручання людини у геном іншої людини? Де є генна терапія, а де генна дискримінація?

Детальніше...  

У сучасному світі, зокрема в розвинених країнах чи країнах на шляху розвитку, можна спостерігати більше чи менше стрімку лібералізацію законодавства та суспільної свідомості щодо різних питань біоетичного характеру. Мова йде про аборти, експерименти на ембріонах, евтаназію тощо. Те, що в минулих століттях вважалось недопустимим, сьогодні толерується, а то й схвалюється (наприклад, якщо хтось вибирає аборт або евтаназію, то це намагаються інтерпретувати як суспільну відповідальність). Попри лібералізацію законодавства і суспільної свідомості в розвинених країнах, вартує сказати, що все ж цей процес має свої межі. Наприклад, переконлива більшість розвинених країн не дозволятиме комерційне сурогатне материнство. Попри те, що часто у цих країнах законодавство і суспільна свідомість дозволяють вбивати ненароджених дітей чи хворих та літніх людей, продавати-купляти новонароджених вважається злочином. Тут виникає закономірне питання: чому ж в Україні вважається нормою і предметом гордощів те, що за кордоном, навіть в доволі ліберальних країнах, вважається злочином?

Ця стаття не має на меті охопити ввесь спектр проблем, пов’язаних з сурогатним материнством (юридичних, медичних), а лише окреслити головні моральні проблеми. Також тут не йтиме мова виключно про комерційне сурогатне материнство, але й про альтруїстичне, оскільки відсутність комерційної складової не позбавляє практику сурогатного материнства моральних труднощів.

Детальніше...  

Сортування… Яку асоціацію викликає це слово? Ті кому небайдужа екологічна тематика, мабуть подумають про розподіл сміття у різні урни. Аграрії можуть згадати про калібрування овочів чи фруктів в залежності від їхнього розміру та форми. Іншим цей термін асоціюватиметься із упорядкуванням тих чи інших даних, речей і т.д. А що ж таке медичне сортування?

Думаю, до поширення COVID-19, переважна більшість населення планети навіть не замислювалась про можливість «сортування пацієнтів» в медицині. Проте шокуючі вістки про колапс медичних систем різних країн (зокрема Італії) через величезний наплив пацієнтів, інфікованих коронавірусом, спричинилися до «оголення» проблеми із браком ресурсів для допомоги всім потребуючим. Сьогодні, суспільство певною мірою пристосувалося до життя в нових умовах, нас все менше хвилює це нове вірусне захворювання (якщо звичайно ми ще безпосередньо не стикнулися із ним). Проте, втома людей «від коронавірусу» не означає, що проблеми не існує, або що вона вирішилася. Незважаючи на те, що кілька компаній вже пропонують вакцини проти COVID-19, наявних ресурсів може бути не достатньо для задоволення потреб у вакцинуванні усім охочим. Окрім того, поки немає достовірних даних про ефективність застосування цих вакцин проти нових штамів коронавірусу (до того ж, ці нові штами вірусу можуть поширюватися швидше ніж попередній). Тому медичні працівники і надалі можуть стикатися з величезним напливом пацієнтів та браком ресурсів, щоб врятувати життя кожному. В такому разі медики змушені вдаватися до тріажу (медичного оцінювання пацієнтів, котре здійснюється для того, щоб встановити пріоритети у лікуванні). Тріаж (або медичне сортування) фактично застосовується з метою ефективного використання обмежених ресурсів для допомоги якомога більшій кількості постраждалих.

Детальніше...  

Чи думали Ви колись про самогубство? Про вбивство? Як Ви боретеся зі стражданнями власними та чужими? Світ надлишку інформації і браку правдивої свободи схильний давати швидкі відповіді: навіщо терпіти і очікувати, якщо є легший шлях? А що би сказало наше серце, коли б ми дали йому заговорити? «Любов довготерпелива і многомилостива» і в кожному терпінні – наші перемога і визволення. Цього вчить життя багатьох мучеників і святих. А чому навчить життя, яке закінчиться евтаназією?

Про евтаназію і правдиву добру смерть ми поспілкувалися з доктором морального богослов’я с. Йосафатою (Дробик) ЗСМ, авторкою наукової праці «Паліативна допомога як протидія евтаназії».

Чому тема евтаназії актуальна сьогодні й дискусія довкола неї дедалі більше набуває розголосу в інформаційному просторі, адже, скажімо, буквально 10 років тому питання т. зв. «доброї смерті» не було таким неоднозначним для пересічного українця, та й взагалі темам біоетики не надавали такого важливого значення, як тепер?

Усі біоетичні питання справді загострилися протягом останніх 15 років. Досліджувати потреби закону про евтаназію в українському суспільстві почали приблизно у 2010 році, послуговуючись прикладами західноєвропейських країн, де легалізували цю практику. Безумовно, піком актуальності таких дискусій був червень 2015 року, коли були спроби просунути до Верховної Ради України законопроект, який би мав урегульовувати питання правомірності евтаназії в нашій державі. Тільки цікаво, що в назві цього законопроекту всіляко намагалися приховати справжню суть смерті за власним бажанням – «Проект закону про забезпечення прав людини на гідне закінчення життя». Документ подав Андрій Кожем’якін, народний депутат від фракції «Батьківщина», а теоретичну частину уклала Яна Триньова, адвокат, відома прихильниця проевтаназійного руху в Україні.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla