Якось мала нагоду в мережі Інтернету переглядати два рекламні ролики про пренатальну діагностику. Основний посил цих відео полягав у тому, що різні хвороби потрібно чимшвидше діагностувати у пренатальному періоді задля того, щоб можна було «легше» вирішити «проблему», якщо така трапиться. Не говорилося відверто про спосіб «вирішення проблеми», зате лікар-промовець одного з роликів, «випадково» назвавши дитину до народження «дитиною», відразу виправила себе, уточнюючи, що мова йшла про «плід», а не про «дитину». У відео також стверджувалося про нешкідливість діагностики, достовірність інформації, наданої лікарями-спеціалістами про стан здоров’я «плоду», та про потребу людей дбати про здорове потомство.

Толерантность, секуляризация, десекуляризация – термины, которые у всех на слуху, но понимание и различие которых зачастую стереотипное и узкое. Например, что на самом деле предлагает толерантность – взаимотерпение или взаимопринятие? Возможен ли диалог между секулярными и десекулярными группами общества, и каким он должен быть во избежание острых конфликтов? Всегда ли секуляризация несет в себе агрессивный характер по отношению к Церкви? Если да, то должны ли десекуляризационные методы быть такими же агрессивными? Как в этом контексте можно рассматривать недавний Pride-парад в Киеве? Действительно ли есть еще чем гордиться в Украине в плане (не)традиционных ценностей?

Об этом мы говорили с американским социологом русского происхождения Вячеславом Карповым, профессором факультета социологии Западного Мичиганского университета (Western Michigan University), который также занимается исследованиями в области сравнительной социологии религии.

Від часу о. Грегора Йоганна Менделя (1822-1884 рр.) і до нині не спадає інтерес до питання генетичної спадковості. Однак якщо о. Мендель прослідкував закони спадковості тих чи інших ознак від одного покоління до іншого, виявляючи тяглість генетичної даності, то сьогодні ми здатні втручатися у цю генетичну даність. У генетичну даність рослин, тварин і людей. Ми покращуємо існуючі і виводимо нові види рослин і тварин, і це зазвичай сприяє сільськогосподарському та економічному розвитку. Звісно, існують загрози такого покращення і «творення» (виведення, до прикладу, якихось небезпечних видів тварин), однак найбільше моральних питань виникають з намаганнями покращувати людину. Де межі втручання людини у геном іншої людини? Де є генна терапія, а де генна дискримінація?

Человеку свойственно спрашивать, поскольку познание есть катализатором развития. Конечно же, можно обходиться без вопросов и все равно развиваться интеллектуально. И конечно же, лучше отсутствие вопросов, чем их неосмысленное и бестактное множество. Но все же, мне кажется, что лучше один раз спросить у человека знающего, пусть и стыдясь своего детского вопроса, чем жить в заблуждениях и мнимых ответах.

Существуют такие вопросы, ответы на которые ты либо ищешь, либо сразу же получаешь, либо чувствуешь ответ всем нутром, но не способен выдать его «на-гора». Именно ответы последнего характера вертелись в сознании, когда я искала пути действия Евангелия в сферах, где напрямую, то есть в проповедническом тоне, о нем могут не говорить. Такими «сферами свидетельства» для меня остаются литература, искусство и музыка. Думаю, многие из читателей знают случаи, когда человек начинал осознанно верить в Бога потому, что к нему по-особенному прозвучало какое-то музыкальное произведение, или сердце тронули слова литературного героя. А может душа этого человека почувствовала присутствие Духа в движении, слиянии красок на холсте?

Механизмы действия Божьих энергий через культурные произведения для меня до сих пор неизвестны (и вряд ли будут), но они точно есть! Еще раз убедиться в этом мне помог разговор с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов. Ее ответы стали живым и звонким продолжением тех вопросов, которые для многих остаются немыми.

Как и почему в СССР молодежь приходила к вере? Действительно ли атеистическая литература открывала путь к христианскому богословию? Какой была религиозная жизнь Москвы в 1980-90-е? Каким образом на руинах атеистической империи нашла свою нишу журналистика, посвященная религии? И где граница между информационными СМИ о религиях и пропагандистскими ресурсами, которые сидят на коротком поводке у соответствующих органов политического режима Российской Федерации?

Наше третье интервью с Александром Солдатовым о его собственном пути к христианству и о принципах независимой религиозной журналистики.

Мы встретились в стенах Украинского католического университета во Львове, где сейчас Александр Солдатов преподает спецкурс на тему современного альтернативного православия в России. Альтернативное православие как церковная традиция и одновременно оппозиция официозу Российской Православной Церкви является предметом не только его научного интереса, но и реальностью христианина, а также - ежедневным дедлайном журналиста. Александр открыто поделился с нами особенностями профессиональной журналистики о религии в России, очертил рамки «традиционности» религий для федеративного госаппарата и поведал историю об обвинении в экстремизме собственного проекта религиозного СМИ - "Портал-Credo.Ru".

Для начала семантический вопрос: как правильно сказать на русском языке: «религийная» журналистика или «религиозная»? Почему-то у меня второй вариант вызывает противоречивые чувства.

Лучше вообще сказать «журналистика о религии», потому что сама журналистика несет в себе светский компонент, поэтому прилагательное «религиозный» лучше не употреблять по отношению к профессиональной журналистике. Наш «Портал-Credo.Ru» мы не называем религиозным, а независимым информационно-аналитическим изданием о религии.

Чи думали Ви колись про самогубство? Про вбивство? Як Ви боретеся зі стражданнями власними та чужими? Світ надлишку інформації і браку правдивої свободи схильний давати швидкі відповіді: навіщо терпіти і очікувати, якщо є легший шлях? А що би сказало наше серце, коли б ми дали йому заговорити? «Любов довготерпелива і многомилостива» і в кожному терпінні – наші перемога і визволення. Цього вчить життя багатьох мучеників і святих. А чому навчить життя, яке закінчиться евтаназією?

Про евтаназію і правдиву добру смерть ми поспілкувалися з доктором морального богослов’я с. Йосафатою (Дробик) ЗСМ, авторкою наукової праці «Паліативна допомога як протидія евтаназії».

Чому тема евтаназії актуальна сьогодні й дискусія довкола неї дедалі більше набуває розголосу в інформаційному просторі, адже, скажімо, буквально 10 років тому питання т. зв. «доброї смерті» не було таким неоднозначним для пересічного українця, та й взагалі темам біоетики не надавали такого важливого значення, як тепер?

Усі біоетичні питання справді загострилися протягом останніх 15 років. Досліджувати потреби закону про евтаназію в українському суспільстві почали приблизно у 2010 році, послуговуючись прикладами західноєвропейських країн, де легалізували цю практику. Безумовно, піком актуальності таких дискусій був червень 2015 року, коли були спроби просунути до Верховної Ради України законопроект, який би мав урегульовувати питання правомірності евтаназії в нашій державі. Тільки цікаво, що в назві цього законопроекту всіляко намагалися приховати справжню суть смерті за власним бажанням – «Проект закону про забезпечення прав людини на гідне закінчення життя». Документ подав Андрій Кожем’якін, народний депутат від фракції «Батьківщина», а теоретичну частину уклала Яна Триньова, адвокат, відома прихильниця проевтаназійного руху в Україні.

Минулого тижня, 17 грудня, в Одесі відкрили нову сертифікатну програму кафедри богослов’я УКУ «Християнин перед суспільними викликами часу». Учасниками цього проекту стали підприємці, фермери, працівники сфери культури й науки Одещини та Миколаївщини. У відкритті програми та в першому модулі взяли участь Віктор Жуковський, завідувач кафедри богослов’я УКУ, Тарас Дзюбанський, голова Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас», Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків, Петро Дарморіс, голова центру протидії корупції УГКЦ. З вітальним словом до організаторів та учасників звернувся о. д-р Андрій Танасійчук, канцлер Одеського екзархату.

У суботу, 28 січня, відбувся другий модуль сертифікатної програми «Християнин перед суспільними викликами часу». Головною темою чотирьох тренінгів була економіка України та особливості ведення чесного й водночас прибуткового бізнесу в державі. Спікером цього модуля був доктор соціальної економіки Зиновій Свереда, президент Українського кооперативного альянсу.

Сертифікатна програма УКУ «Християнин перед суспільними викликами» в Одесі триває, і днями відбувся третій модуль, який водночас був «екваторним» та «політичним». Протягом суботи учасники мали нагоду дискутувати на теми взаємозв’язку політики, демократії та християнських цінностей, обговорювали завдання релігії на етапі модернізації політичної системи України. Також частково звернулися до міжнародних відносин України з країнами Європи, а відтак - перейшли до теми міжрелігійного діалогу як інструменту побудови мирного суспільства. Головними спікерами цього модуля були о. Михайло Мельник, доктор суспільних наук, директор «Української соціальної академії», та Тарас Дзюбанський, доктор богослов’я, голова Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас». Гостьовим спікером був Кирилюк Федір Михайлович, доктор філософських наук, професор кафедри політології Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка.