Толерантность, секуляризация, десекуляризация – термины, которые у всех на слуху, но понимание и различие которых зачастую стереотипное и узкое. Например, что на самом деле предлагает толерантность – взаимотерпение или взаимопринятие? Возможен ли диалог между секулярными и десекулярными группами общества, и каким он должен быть во избежание острых конфликтов? Всегда ли секуляризация несет в себе агрессивный характер по отношению к Церкви? Если да, то должны ли десекуляризационные методы быть такими же агрессивными? Как в этом контексте можно рассматривать недавний Pride-парад в Киеве? Действительно ли есть еще чем гордиться в Украине в плане (не)традиционных ценностей?

Об этом мы говорили с американским социологом русского происхождения Вячеславом Карповым, профессором факультета социологии Западного Мичиганского университета (Western Michigan University), который также занимается исследованиями в области сравнительной социологии религии.

У сучасному світі, зокрема в розвинених країнах чи країнах на шляху розвитку, можна спостерігати більше чи менше стрімку лібералізацію законодавства та суспільної свідомості щодо різних питань біоетичного характеру. Мова йде про аборти, експерименти на ембріонах, евтаназію тощо. Те, що в минулих століттях вважалось недопустимим, сьогодні толерується, а то й схвалюється (наприклад, якщо хтось вибирає аборт або евтаназію, то це намагаються інтерпретувати як суспільну відповідальність). Попри лібералізацію законодавства і суспільної свідомості в розвинених країнах, вартує сказати, що все ж цей процес має свої межі. Наприклад, переконлива більшість розвинених країн не дозволятиме комерційне сурогатне материнство. Попри те, що часто у цих країнах законодавство і суспільна свідомість дозволяють вбивати ненароджених дітей чи хворих та літніх людей, продавати-купляти новонароджених вважається злочином. Тут виникає закономірне питання: чому ж в Україні вважається нормою і предметом гордощів те, що за кордоном, навіть в доволі ліберальних країнах, вважається злочином?

Ця стаття не має на меті охопити ввесь спектр проблем, пов’язаних з сурогатним материнством (юридичних, медичних), а лише окреслити головні моральні проблеми. Також тут не йтиме мова виключно про комерційне сурогатне материнство, але й про альтруїстичне, оскільки відсутність комерційної складової не позбавляє практику сурогатного материнства моральних труднощів.

Человеку свойственно спрашивать, поскольку познание есть катализатором развития. Конечно же, можно обходиться без вопросов и все равно развиваться интеллектуально. И конечно же, лучше отсутствие вопросов, чем их неосмысленное и бестактное множество. Но все же, мне кажется, что лучше один раз спросить у человека знающего, пусть и стыдясь своего детского вопроса, чем жить в заблуждениях и мнимых ответах.

Существуют такие вопросы, ответы на которые ты либо ищешь, либо сразу же получаешь, либо чувствуешь ответ всем нутром, но не способен выдать его «на-гора». Именно ответы последнего характера вертелись в сознании, когда я искала пути действия Евангелия в сферах, где напрямую, то есть в проповедническом тоне, о нем могут не говорить. Такими «сферами свидетельства» для меня остаются литература, искусство и музыка. Думаю, многие из читателей знают случаи, когда человек начинал осознанно верить в Бога потому, что к нему по-особенному прозвучало какое-то музыкальное произведение, или сердце тронули слова литературного героя. А может душа этого человека почувствовала присутствие Духа в движении, слиянии красок на холсте?

Механизмы действия Божьих энергий через культурные произведения для меня до сих пор неизвестны (и вряд ли будут), но они точно есть! Еще раз убедиться в этом мне помог разговор с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов. Ее ответы стали живым и звонким продолжением тех вопросов, которые для многих остаются немыми.

Как и почему в СССР молодежь приходила к вере? Действительно ли атеистическая литература открывала путь к христианскому богословию? Какой была религиозная жизнь Москвы в 1980-90-е? Каким образом на руинах атеистической империи нашла свою нишу журналистика, посвященная религии? И где граница между информационными СМИ о религиях и пропагандистскими ресурсами, которые сидят на коротком поводке у соответствующих органов политического режима Российской Федерации?

Наше третье интервью с Александром Солдатовым о его собственном пути к христианству и о принципах независимой религиозной журналистики.

Чи має таку ж душу, як і усі інші діти, дитина, зачата штучно? Чи є гріхом народження такої дитини? Чи можна таку дитину хрестити? Ці та подібні питання можна почути у християнському середовищі.

Щодо методів штучного зачаття або допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) в християнському суспільстві нерідко побутує одна з двох протилежних по суті думок: 1) народження дитини – благо, тому методи штучного зачаття попри свою «штучність» ведуть до доброї мети, а, отже, є оправданими; 2) Церква різко забороняє все, що штучне в дітородженні, тому всі методи штучного зачаття є гріховними. Насправді ні перша, ні друга позиція не відображає морального вчення Церкви у цьому питанні. Так, дійсно, народження дитини є благом, але замало лише благої мети, аби вчинок людини назвати благом. Іншими словами, залишається абсолютно чинним принцип «Мета не оправдовує засобів». З іншого боку, не є правдою те, що християнство відкидає цінність людського технічного і біомедичного прогресу, тому все штучне, що творить людина, вважає морально злим. Правда у тому, що Церква з трепетом і благоговінням ставиться до кожного людського життя на всіх його етапах, а тому радикально протистоїть різним маніпуляціям, пов’язаним з  життям людини. Так-от, чи є ДРТ одним із видів маніпуляції людським життям на його перших етапах, чи є радше терапією неплідності? Чи всі методи штучного зачаття заслуговують на одну і ту ж моральну оцінку?

У сучасності мабуть частіше, ніж в інші епохи люди схильні підмінювати одні поняття іншими або ж вживати евфемізми. У площині моралі це означає спробу підмінити морально добре морально неприйнятним. Перше усувається другим, тобто морально добре стає заміненим морально неприйнятним, яке замасковується під «добро» або бодай «нейтралітет». Прикладом такого маскування є вираз «переривання вагітності», який нерідко зумисне використовують на позначення аборту. Слово «аборт» (від лат. aborior – померти до народження) не звучить так нейтрально як «переривання вагітності». А ще менш нейтрально звучить «вбивство в лоні» – вираз, який настільки вражає слух сучасної людини, що вона не бажає його чути. Але правда залишається одною: зумисне переривання вагітності = аборт = вбивство ненародженої дитини. А й саме слово «дитина» у випадку ненароджених майже не вживається. Ненароджених дітей називають зазвичай більш «нейтральними» словами: «зигота», «ембріон», «плід». Такі слова не викликають тих же емоцій, що «ненароджена дитина» чи «ненароджена людина». Але правда знову ж таки залишається одною: зигота, ембріон, плід людського роду = ненароджена дитина = ненароджена людина.

Сортування… Яку асоціацію викликає це слово? Ті кому небайдужа екологічна тематика, мабуть подумають про розподіл сміття у різні урни. Аграрії можуть згадати про калібрування овочів чи фруктів в залежності від їхнього розміру та форми. Іншим цей термін асоціюватиметься із упорядкуванням тих чи інших даних, речей і т.д. А що ж таке медичне сортування?

Думаю, до поширення COVID-19, переважна більшість населення планети навіть не замислювалась про можливість «сортування пацієнтів» в медицині. Проте шокуючі вістки про колапс медичних систем різних країн (зокрема Італії) через величезний наплив пацієнтів, інфікованих коронавірусом, спричинилися до «оголення» проблеми із браком ресурсів для допомоги всім потребуючим. Сьогодні, суспільство певною мірою пристосувалося до життя в нових умовах, нас все менше хвилює це нове вірусне захворювання (якщо звичайно ми ще безпосередньо не стикнулися із ним). Проте, втома людей «від коронавірусу» не означає, що проблеми не існує, або що вона вирішилася. Незважаючи на те, що кілька компаній вже пропонують вакцини проти COVID-19, наявних ресурсів може бути не достатньо для задоволення потреб у вакцинуванні усім охочим. Окрім того, поки немає достовірних даних про ефективність застосування цих вакцин проти нових штамів коронавірусу (до того ж, ці нові штами вірусу можуть поширюватися швидше ніж попередній). Тому медичні працівники і надалі можуть стикатися з величезним напливом пацієнтів та браком ресурсів, щоб врятувати життя кожному. В такому разі медики змушені вдаватися до тріажу (медичного оцінювання пацієнтів, котре здійснюється для того, щоб встановити пріоритети у лікуванні). Тріаж (або медичне сортування) фактично застосовується з метою ефективного використання обмежених ресурсів для допомоги якомога більшій кількості постраждалих.

Мы встретились в стенах Украинского католического университета во Львове, где сейчас Александр Солдатов преподает спецкурс на тему современного альтернативного православия в России. Альтернативное православие как церковная традиция и одновременно оппозиция официозу Российской Православной Церкви является предметом не только его научного интереса, но и реальностью христианина, а также - ежедневным дедлайном журналиста. Александр открыто поделился с нами особенностями профессиональной журналистики о религии в России, очертил рамки «традиционности» религий для федеративного госаппарата и поведал историю об обвинении в экстремизме собственного проекта религиозного СМИ - "Портал-Credo.Ru".

Для начала семантический вопрос: как правильно сказать на русском языке: «религийная» журналистика или «религиозная»? Почему-то у меня второй вариант вызывает противоречивые чувства.

Лучше вообще сказать «журналистика о религии», потому что сама журналистика несет в себе светский компонент, поэтому прилагательное «религиозный» лучше не употреблять по отношению к профессиональной журналистике. Наш «Портал-Credo.Ru» мы не называем религиозным, а независимым информационно-аналитическим изданием о религии.

Дарування зазвичай асоціюється в нас з добром та безкорисливістю. Однак насправді усе залежить від того, що саме дарується і з якою метою. Можна дарувати щось добре і щось погане, з доброю і з поганою метою, відповідально і безвідповідально. Не всякий дар буде свідчити про благість вчинку та про відповідальність даруючого. Донорство (дарування) гамет (статевих клітин), донорство функції лона (сурогатне материнство) та донорство ембріонів є такими «дарами», які власне не свідчать про відповідальність.

Коли хтось дарує свої статеві клітини якійсь неплідній парі чи біобанку або коли люди дарують іншим свої ембріони, то часто вважається, що вони роблять моральне добро з огляду на солідарність зі страждаючими від безпліддя та сприяння їхній плідності. Однак морально добрим таке дарування не є. І на це є низка причин:

1) Дарувати статеві клітини означає дарувати свою генетичну ідентичність. Поняття «ідентичність» містить в основі латинське слово «identicus», що означає «тотожний», «той самий» (Пор.: Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, Філософський Енциклопедичний словник (ред. В. І. Шинкарук та інші), Київ 2002, 233.). Тож дарувати свою ідентичність означає начебто робити себе тотожним реципієнтові (отримувачу). Батьки дарують свою генетичну ідентичність дітям, роблячи їх «тотожними» собі «по крові». Така «тотожність» вимагає зберігання зв’язку, піклування батьків про тих, кого вони покликали у світ та кому дарували свою ідентичність.

Якось мала нагоду в мережі Інтернету переглядати два рекламні ролики про пренатальну діагностику. Основний посил цих відео полягав у тому, що різні хвороби потрібно чимшвидше діагностувати у пренатальному періоді задля того, щоб можна було «легше» вирішити «проблему», якщо така трапиться. Не говорилося відверто про спосіб «вирішення проблеми», зате лікар-промовець одного з роликів, «випадково» назвавши дитину до народження «дитиною», відразу виправила себе, уточнюючи, що мова йшла про «плід», а не про «дитину». У відео також стверджувалося про нешкідливість діагностики, достовірність інформації, наданої лікарями-спеціалістами про стан здоров’я «плоду», та про потребу людей дбати про здорове потомство.