Оскільки нами розглядаються світоглядні категорії, то виникає проблема розуміння світу в сучасній християнській соціальній філософії і, зокрема, в греко-католицькій християнській традиції. Світ, особливо для окремої людини, з точки зору ставлення до матеріальних благ, у просторовому вимірі є необмеженістю, зібраною в одну точку – власного добробуту і господарства. У новітній моральній катехизі УГКЦ спеціальний підрозділ присвячено християнському баченню світу, де, зокрема, зазначається, що „розуміння своєї місії у світі визначається ступенем розуміння християнина світу і людської активності у світі”. Це висловлювання дотичне і до економічної активності.

Специфікою християнської ментальності у сприйнятті матеріального світу є його спосіб взаємодії зі світом повсякденності. Сам світ культивує у собі цю реалістичність через матеріальні речі. Цінності сім’ї, добробуту та індивідуального успіху є основними і виступають тлом для розробок з християнської економічної етики, але цей світ може продукувати ці цінності, виходячи лише із внутрішніх засад моральності.

Світ матеріальних речей відтворює соціальну структуру через уречевлення суспільних взаємозв’язків, а час цього світу структурований (і знаходить свого роду матеріалізацію) за обрядово-літургійним зразком. Мірилом при такому відображенні матеріального світу слугує купівельна спроможність і споживацькі інтереси верств соціуму. Проте навіть світ належного, християнського ідеалу не живе своїм життям, паралельно до щоденного існування людей і незалежно від нього. Для розмежованих у просторі, відчужених від певних традиційних способів життя соціальних груп людей сучасного світу християнство стає одним із способів самовідтворення світу повсякденності - чи не основним. Можна висловити сумнів в тому, що в сучасному соціумі й далі існують у світі відокремлені один від одного “католицький”, “православний” та “протестантський” світи. Так, якщо дотримуватися таких схем, то, мабуть, ми дійсно “не маємо шансів” збудувати, наприклад, ринкову економіку (бо ж нам бракує доконечної умови – „протестантської етики”).

Ці положення стали загально визнаним підґрунтям економічної теорії. За думкою відомого економіста із США українського походження академіка НАН України (нар. 1929 р.) Івана-Святослава Коропецького, „згідно з загальноприйнятою дефініцією, економічна теорія досліджує те, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва вартісних продуктів та як розподіляє їх між людьми”. Тобто, за загальноприйнятою думкою, по-перше, ресурси, які суспільство використовує в економічній сфері, є обмеженими, а, по-друге, подібна обмеженість ресурсів є центральною проблемою економічної теорії.
На відміну від П. Самуельсона та інших економістів, які дотримуються подібних поглядів, Й. Гьофнер з позицій християнського суспільного вчення вважає, що слід вивчити інші проблеми, пов’язані з економікою: „Християнське суспільне вчення детально займається дослідженням, з морального (нормативного) й онтологічного погляду, трьох великих проблем: об’єктивної мети економіки, економічного устрою та процесу розподілу в економіці”. Далі П. Самуельсон відносить звичаї до чинників, які визначають виробництво лише в примітивних суспільствах: „За умов примітивної цивілізації поведінка людей може визначатися звичаями; і при розв’язанні питань: що, як, і для кого – можна вдаватися до традиційних методів ведення справ”. Ми бачимо, таким чином, що провідний американський економіст відкидає звичай, як регулятор поведінки у капіталістичному господарстві вільного підприємництва, де питання: що, як і для кого – розв’язується переважно за допомогою цін (через механізм ринків, прибутків і збитків). Проте, на наш погляд, якщо детальніше придивитися до сучасних так званих „розвинених країн”, то можна побачити, що звичаї та християнські традиції, як виразники духовної ментальності народу, прямо впливають на виробництво, одним із прикладів чого може слугувати передріздвяна торгівля.

Духовне життя людини у своїй глибинній внутрішній сутності завжди цікавило мислителів взаємовідносинами між духовною та матеріально-практичною діяльністю. Як відомо, християнська релігійність має конфесійний вимір, і тому, у сучасних умовах, є актуальним зосередити увагу на недостатньо вивчених проблемах соціальної філософії, зокрема, на особливостях соціальної філософії греко-католицької конфесії, що, завдяки політичним причинам, довгий час залишалися поза увагою неупередженого теоретичного аналізу.

Соціальна філософія повинна показати суспільству не тільки минуле, а й існуючу реальність, запропонувати перспективи розвитку та шляхи вдосконалення діяльності в суспільно-економічній сфері, зокрема господарській. Для того, щоб виконати цей свій обов’язок, їй необхідно включити до сфери свого розгляду оновлений зміст відомих понять та категорій, зокрема тих, що розглядаються в дослідженні, а саме: праці, багатства та бідності, наповнити їх живим індивідуальним значенням, адекватним сучасним вимогам. Насамперед слід зауважити, що заявлена тема має бути дослідженою не тільки в філософсько-методологічному, теоретичному аспекті, а й розглядатися в контексті життєвих соціальних і людських проблем, які стосуються практичної реальності, зокрема в Україні. Як і в минулому, сучасна соціальна філософія орієнтована на вирішення не лише теоретичних проблем, але й таких, які пов’язані з прагматичними аспектами дійсності.

Один український священик дуже не любив росіян, звинувачуючи їх в усіх смертних гріхах. Миряни пожалілись митрополиту, владика і заборонив священику використовувати в проповіді слова "русский", "росіянин", "москаль"... 
Читає священик в церкві Євангеліє від Івана:
- Зібрав Ісус своїх учнів і каже: "Істинно, істинно говорю вам – сьогодні один з вас мене зрадить". Занепокоїлись апостоли та й питають: "Чи не я це зроблю, Господи?"
Юда Іскаріотський і собі питає: "Нє я лі, Господі?"

  Кожна нація має звичку пов’язувати любов до Бога і любов до своєї землі в одне ціле, будуючи свою культуру на національній церкві. А ще кожна підкорена нація ненавидить своїх завойовників, намагається по мірі можливостей битися з ними і вважає що має на це моральне право. І молитись щоб Бог дав їм побити „клятих...” (римлян, англійців, москалів, ляхів, турків – кожен народ протягом історії вставляв туди своє). Наскільки ці дві риси є добрими чи злими – сказати важко. Біблія дає нам приклад і того, і іншого. Весь Старий Завіт побудований на єврейському патріотизмі – переможні битви проти клятих моавітян, мадіанітян, філістимлян, греків змальовувалось в біблійних книгах як прояви Божої величі та любові до Свого народу. Та й виключність, унікальність Ізраїлю, Божого народу, в Біблії акцентувалася неодноразово. Не їсти з язичниками, не входити до оселі язичника (хіба що потім очиститись), не брати за жінку доньку язичника – подібні заборони в єврейській Торі, яка складає першу частину Старого Завіту, зустрічаються ледь не на кожному кроці. Багато з цих традицій і зараз лежать в основі сучасного єврейського законодавства.

Трудолюбившая, Богу и человеку угодившая из всех земнородних тварей – это пчела. А заниматься ею и полезно, и Богу не противно. Этот смиренный труд ограждает вас от всякого нечистого соприкосновения с корыстными людьми. А между тем ограждает вас и от гнетущей и уничтожающей человека нищети. По моим долгим опытам и наблюдениям я дознал, что пчела требует не только искусного человека, но ищо и кроткого и праведного мужа. Вы же вмещайте все сии добродетели.

Тарас Шевченко. Близнецы (Повесть)

Бог створив дві книги – Світ та Святе Письмо. Він зробив би це навіть якби гріха не було. Також Бог став би людиною, бо створив з усіх можливих світів найдосконаліший. Кожне його творіння досконале. Але Він дав можливість зі сотвореного Світу творити Світ у співпраці Бога, людини та творіння. І це велике чудо, бо Бог створив людину на Свій образ і подобу (Бут 1, 26–27). Не випадково дав Адамові право давати імена всім тваринам (Бут 2, 19). Це означає, що людина у служінні має керувати Світом. Тобто Адам не керує тваринами як тиран, але пізнає їх. Хоча після гріхопадіння ситуація докорінно змінилася (це ми бачимо особливо на прикладі світової екології), але праведник рятує все живе, як це зробив Ной. Тому не випадково Ной побудував ковчег (Бут. 7, 1–8, 17) – він показав ідеал співпраці Бога, людини та природи. Ной повернувся до райської гармонії, бо послухав Бога. Там, де є Бог, там – рай, а там, де є Диявол, там – пекло. Тому ми повинні жити в гармонії з Богом. Ця гармонія має виявлятися у єднанні з людьми, а також – людини з природою. Екологічна криза – це наслідок гріховності людини. Тому подолати цю кризу ми можемо лише у співпраці з Богом. Для мене втіленням цього ідеалу стала діяльність видатного українського вченого-бджоляра Петра Івановича Прокоповича, який у співпраці з бджолами виявив любов до Бога.