свідчення

МПЕН – це Магістерська програма екуменічних студій в Українському католицькому університеті (Львів). Знаю, з першого разу запам’ятати важко. І мимоволі може напроситися оце: «Що, екуменізм?!». Та насправді все дуже просто. Для початку зазначу, що екуменізм – це прагнення до діалогу між християнськими конфесіями. Як кажуть у Галичині: «На хлопський розум вистачить». Зрештою, тут хочу розповісти про своє життя, яке поволі змінила МПЕН, а про екуменічний рух ви прочитаєте в розумних дослідників і богословів.

Детальніше...  

Наше второе интервью с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов, не столько о богословии в его теоретическо-литературно-культурном обличие, сколько о богословии насущном, если позволите мне этот термин. Речь пойдет о насущном богословии и благоденствии Российской Православной Церкви, о благодействии и не совсем благоденствии внутрицерковной оппозиции в России, о благородстве российских художников-акционистов и не только. Эти вопросы зачастую лежат в основе критики «церковной власти» в России со стороны украинских Церквей и медиа, но на них не всегда можно получить четкие и обоснованные ответы. Елена Волкова задает вектор мышления и приводит отдельные примеры, а также не избегает темы «канонической территории» УПЦ МП и УПЦ КП, высказывая собственное мнение.

Детальніше...  

Якщо б мене запитали, чого варто повчитися в цієї жінки, я би відповіла: «Навчитися просто йти далі». Це не майстерність, не риси, не вміння. Це – величезна потреба, коли в тебе більше нічого не залишається – усі варіанти названі, всі сподівання і надії розвіяні, все минуло й тобі від цього не легше – просто йди далі! Можливо, це безглуздо, неправильно, оптимістично чи флегматично, можливо, тобі всі кричатимуть: «Приречений!», «Ганебний!», «Лицемірний!». То й що? Ти все одно йдеш далі, без зупинок, нехай і без орієнтиру, без компасу та карти. Якщо так треба, то вони з’являться згодом. Потрібно просто йти, ковтаючи сльози й людські погляди, бо довгий шлях потребує багато кроків… Тому треба вчитися ходити, вставати і йти, щоб це не було бажанням чи примхою, спокусою, а тільки неодмінною частиною твоєї людської сутності – йти далі.

Детальніше...  

У Львові триває 9-денний літній англомовний християнський табір на базі Василіанського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського (УГКЦ). У таборі беруть участь 60 дітей з різних куточків України. Учасники не тільки вивчають іноземну з носіями мови, але й мають заняття з християнської духовності з викладачами Українського католицького університету.

Цей англомовний табір організовують вже вдруге за ініціативою школи іноземних мов «Language Step» та завдяки співпраці з чоловічим василіанським монастирем св. Йосифа Обручника, що в смт. Брюховичі біля Львова. У таборі беруть участь діти від 8 років до 18. Усі вони поділені на декілька груп не тільки за віковими категоріями, але й за рівнем знання мови.

Детальніше...  

До етнічних українців в Україні та за її межами у всьому світі сущих.

Дорогі брати і сестри!
Все на світі, крім зла і гріха, походить від Бога. Це – аксіома. Та зло і гріх не вічні. Вічний тільки Бог. З Його святої волі і є ми на цій землі – долині сліз і плачу, і покликані до щасливої вічності. Це найважливіше і найдорожче за все на цьому світі та й за увесь світ. Бо ми – образ і подоба самого Творця, і Він нас любить безмежною любов’ю. Та цю найбільшу у світі любов так часто зневажаємо і зраджуємо своїми гріхами. Власне, так знехтували першою Заповіддю Творця наші прародичі – Адам та Єва, і були за це строго і справедливо покарані. Так, зло увійшло у світ. А в міру збільшення на землі числа людей воно росло і множилося. І коли чаша гріхів переповнилася то й переступила усі межі Божого довготерпіння. Зло мало бути покаране. І знищив його Господь у водах Всесвітнього потопу, залишивши тільки праведного Ноя з його сім’єю.

Та й цього разу недовго тривало праведне життя на землі. Його зупинила Вавилонська вежа – вежа гордині. Власне, гординя і є коренем всякого зла та гріха. Тому Господь зруйнував цю вежу,а людям помішав їхню одну мову. З цього часу беруть початок всі мови, нації та народи. І всі вони найперше і найбільшою мірою покликані самим Творцем служити Йому, тобто добру і любові. Отже, нації та мови – не нагорода, а ще одна відпущена Творцем можливість і нагода направити кривду вчинену Йому(!) і цим самим повернути собі правдиве непроминаюче щастя. Для цього Господь дозволив існування окремих об’єднаних груп людей в різних формах співжиття зі своїми мовами і географічними територіями поселення, які були названі державами. Таким чином, одна неподільна сім’я розділилася на багато окремих сімей, об’єднаних окремими мовами, які створили свої культури, традиції і звичаї, а також і окремі релігії, які разом творять одну Божу родину.

Детальніше...  

Сергій Мандебура – це молодий хлопець родом із Вінниці, що нетрадиційно поєднав у собі вуличне мистецтво танцю із глибинним зануренням у богословську науку.  Юнак більше двох років викладає хіп-хоп у сучасній студії танцю «I like art complex» м. Львів і цього року закінчив магістратуру філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, планує продовжувати навчання в аспірантурі на кафедрі богослов’я УКУ. Хто він, той що зумів поєднати, на думку сучасної людини, такі несумісні, на перший погляд, речі?!

Батьки до вибору Сергія поставились неоднозначно. Уже там  розповідає, що його рішення присвятити частину життя вивченню богослов’я батьки схвалили, оскільки є практикуючими християнами і самі змалечку намагалися прищепити синові любов до Бога. Сам юнак серйозно вирішив пізнати духовну спадщину Отців Церкви ще у школі, відвідуючи уроки філософії. Вони були обов’язковими в історичному класі, де навчався Сергій. У виборі університету підказала мама, яка народилася на Львівщині і могла допомогти сину вибрати навчальний заклад у Львові. Натомість до Сергієвого прагнення професійно займатися хіп-хопом сім’я поставилася скептично. Хлопець мав декілька травм колін і люблячі батьки, хвилюючись за його здоров’я, відмовляли сина від ідеї вивчати вуличний стиль танцю. Із легкою вдумливою усмішкою на вустах Сергій пригадує: «Мама і досі каже: «Сину, навіщо тобі оті танці», - але вже хоча б усміхаючись». Окрім того, батьки хвилювалися, що постійні тренування відволікатимуть починаючого студента від навчання в університеті, забиратимуть у нього багато часу, що позбавить сина можливості нормально харчуватися і добре вчитись. Несподівано Сергій іронічно посміхається і зізнається: «Насправді тато менш скептично до цього поставився, аніж мама. Він у молодості займався спортом і, хоч танці не міг назвати професійним видом спорту, але розумів, що вони позитивно впливатимуть на мій фізичний розвиток, а отже, навіть трохи тішився з такого мого вибору». Коли говоримо з молодим хореографом про хіп-хоп, хлопець неймовірно випромінює позитив і почувається дуже впевнено.

Детальніше...  

Впервые я соприкоснулся с Богом в 15 лет. Заинтересовавшись религией, я купил «Новый завет» и, принявшись читать, расчувствовался. Удивительная приязнь к Господу Иисусу Христу охватила меня с прочтения первых же слов книги, и на глаза навернулись слезы.

В то время (это был 1991 год) в стране пошла волна бурного интереса к религиям и всяческим формам альтернативной духовности — журналы и газеты наперебой печатали подобные материалы. Во мне сформировалось твердое убеждение, что все религии ведут к одному Богу, разница только в обрядах и в имени Творца. Поэтому не было ничего удивительного в том, что, вдохновленный чтением Евангелия, я отправился покупать книги кришнаитов.

Первое, что меня поразило в этих книгах — почти полное соответствие написанного с тем, во что верил я сам. Все вопросы касательно религии, природы души и устроения вселенной индийская религия рассматривала последовательно и детально. Естественно, мне стало интересно познакомиться с Кришной поближе...

Детальніше...  

Цього року минає 1000-річчя від часу смерті Бориса та Гліба. Брати були синами хрестителя Русі Володимира Великого, правнуками першої хрещеної з руських «порфірородних» княгині Ольги. Вони стали першими святими, яких за 5 років після смерті канонізувала Руська Церква. До слова, канонізації особливо добивався їх рідний брат Ярослав Новгородський, згодом – Мудрий.

Якщо ж Борис і Гліб були зі знатної родини Рюриковичів, якщо їх змалку оточував усталений та сильний ореол християнства, то чому вони зовсім юними стають мучениками? Чому два улюблені сини могутнього Володимира Великого в один час прийняли таку, на перший погляд, безглузду смерть, ще й від родичів-християн? Чим і для кого вони були небезпечними?

Детальніше...  

Notre-Dame de La Salette – санктуарій, собор, облюбоване місце паломників на честь об’явлення Діви Марії двом пастушкам із маленького містечка La Salette (Ля Салетт).

Високо-високо у французьких Альпах, поблизу Гренобля, на висоті 1 800 м над рівнем моря, трапилась одна неймовірна подія, котра змінила все подальше життя маловірного населення регіону. Мешканці Ля Салетту одної миті увірували в Бога. Непримітне гірське селище стало відомим у всьому світі завдяки об’явленню Діви Марії двом дітям 19 вересня 1846 р. «Красива Пані» – як її назвали Меланія і Максимін – плакала протягом всього часу об’явлення. Вона була одягнена, як місцеві жінки, однак у королівській величі й таємниці пасхалії Христа. У вогневій кулі, немов у вогні Святого Духу, в світлі, яке випромінювало розп’яття! На нагрудному хресті діти бачили страждаючого Христа, й одночасно воскреслого і хвалебного [за матеріалом: Місіонери Салетини – Україна]. Заплакана Богородиця до дітей промовляла, дарувала їм надію, просила про молитву і добрі вчинки. Цей факт і пізніші зцілення засвідчив єпископ Гренобля, а згодом визнала і Церква. На місці об’явлення, між двох гір, було зведено паломницький центр, санктуарій, споруджено величавий собор Notre-Dame de La Salette. Знаменне об’явлення стало місцем паломництва багатьох людей з навколишніх сіл, регіонів, а згодом – із цілого світу.

Детальніше...  

Отець-доктор Михайло Димид та Іванка Крип’якевич-Димид – про подружжя, таїнство шлюбу, його значення в житті християнської родини, несподіванки та небезпеки на спільній дорозі до Неба

По завершенні Різдвяного посту та свят з 20 січня розпочинається чергова весільна пора. Триватиме вона до початку Великого посту, адже у нас, в західних областях, більшість молодят скріплюють свій союз і церковним таїнством шлюбу.

Зрештою, Церква не забороняє одружуватися, тобто приймати таїнство шлюбу й під час посту. Заборона стосується самого святкування, того, що ми називаємо весільною забавою. Тож тривають останні приготування.

Однак не обходиться й без ложки дьогтю. На жаль, маємо невтішну статистику – кожне третє зареєстроване державою подружжя розпадається. Про те, що таке таїнство шлюбу, чим він є для подружжя і чи можна його розірвати, “Пошта” розмовляє з доктором східного канонічного права отцем Михайлом Димидом та його дружиною  Іванкою Крип’якевич-Димид.

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla