свідчення

Нещодавно в Київському Центрі УКУ (Київський центр УКУ) відбувся Круглий стіл "Патріарх Йосиф Сліпий: знаний та незнаний", який зібрав у стінах нового дискусійного та навчального майданчика сучасників цьогорічного ювіляра, дослідників історії УГКЦ та наступників, які продовжують справу становлення УГКЦ та розвитку української науки. Зі спогадами та доповідями виступили архиєпископ-емерит Любомир Гузар, о. Михайло Димид, єп. Гліб Лончина, єпархія Пресвятої Родини з осідком у Лондоні, та єп. Борис Ґудзяк, єпархія св. Володимира Великого в Парижі. Із вітальним словом до учасників круглого столу та присутніх звернулися апостольський нунцій в Україні Клавдіо Ґуджаротті та о. Віталій Скомаровський, адміністратор Київсько-Житомирської дієцезії.


Детальніше...  

Преображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

Детальніше...  

У Львові 10–11 листопада відзначали 40-ліття від заснування Української Гельсінської групи (УГГ) та одночасно проводили ІІ Кримський форум. Під час трьох круглих столів колишні та дійсні представники гельсінського руху з України, Росії, Литви та Вірменії обговорювали здобутки і втрати авангардного правозахисного руху другої половини ХХ ст., дискутували на тему результатів їхньої діяльності в сучасних пострадянських країнах.

Ще не так давно цих людей називали «в’язнями сумління», адже вони за власним сумлінням намагалися відстоювати права та свободи Гельсінського акта, прийняті в 1975 р. у СРСР де-юре, які проте де-факто так і залишалися дріб’язком слів на папері, що для радянського урядовця не мав жодного значення, окрім «показухи» на світовій політичній арені. Відтак правозахисники ставали не в’язнями власного сумління, але в’язнями через власне сумління та відчуття обов’язку захисту міжнародного і внутрішнього права. Нагадаємо, що того ж 1975 р. Гельсінкський акт підписали всі держави Європи (крім Албанії), Канада та США. Цей документ діяв на рівні державного законодавства, а тому надав право захисникам різних республік Радянського Союзу легально і законно боротися з порушеннями прав людини, використовуючи офіційний юридичний документ.


Детальніше...  

«Всюдисущий» отець саме так називав о. Євстахія підпільний греко-католицький владика та віце-протоігумен Згромадження Найсвятішого Ізбавителя Филимон Курчаба. Життя цього єромонаха – один із небагатьох прикладів відданого і впевненого служіння УГКЦ після сумнозвісного Львівського псевдособору 1946 р. Душпастирство «для українців» у польських катедрах, відправа «хатніх служб» не тільки на Львівщині, але й на Тернопільщині, небезпечні поїздки до Латвії та Казахстану – далеко не повний перелік служіння отця та доказів його жертовності. Але, як відомо, така активна діяльність «уніата» у своєму еклезіальному просторі знаменувала відповідні «превентивні заходи» в радянському просторі, тобто заслання, нагляд і контроль КДБ, неодноразове побиття «хуліганами» й арешти.

Детальніше...  

Цього року Українська Греко-Католицька Церква відзначатиме декілька ювілеїв, серед яких один з найголовніших та наймасштабніших – 125-ліття від дня народження патріарха Йосифа Сліпого. Офіційно Рік Йосифа Сліпого розпочнуть Урочистою академією в Києві 16 лютого. Та перед цією датою, на декілька днів раніше – 12 лютого – припадає 110-літній ювілей від дня народження не менш видатної особи для історії ГКЦ в Україні – владики Володимира Стернюка, місцеблюстителя Престолу Катакомбної Церкви в часи «застою», «перебудови» та виходу УГКЦ з підпілля на початку 90-х років минулого століття.

Про життєпис людини, яка пройшла усі кола радянської машини знищення людської гідності та особистості, котра не відповідала встановленим стандартам, якій вистачило відвали і сили духу понад 20 років керувати «Мовчазною» Церквою в очах світу, але Єдиною Церквою для великої кількості вірян Західної України. Про священиків без храмів, семінаристів без семінарій, владику в «митрополичих палатах» у 14 метрів квадратних, який міг хрестити в машині швидкої допомоги, вкотре ризикуючи проміняти свободу та роботу на виправні табори у задвірках «Третього Риму». Про цьогорічного ювіляра розповів о. Тарас Бублик, канд.іст.наук, науковий співробітник Інституту історії Церкви, викладач кафедри церковної історії УКУ.


Детальніше...  

МПЕН – це Магістерська програма екуменічних студій в Українському католицькому університеті (Львів). Знаю, з першого разу запам’ятати важко. І мимоволі може напроситися оце: «Що, екуменізм?!». Та насправді все дуже просто. Для початку зазначу, що екуменізм – це прагнення до діалогу між християнськими конфесіями. Як кажуть у Галичині: «На хлопський розум вистачить». Зрештою, тут хочу розповісти про своє життя, яке поволі змінила МПЕН, а про екуменічний рух ви прочитаєте в розумних дослідників і богословів.

Детальніше...  

Наше второе интервью с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов, не столько о богословии в его теоретическо-литературно-культурном обличие, сколько о богословии насущном, если позволите мне этот термин. Речь пойдет о насущном богословии и благоденствии Российской Православной Церкви, о благодействии и не совсем благоденствии внутрицерковной оппозиции в России, о благородстве российских художников-акционистов и не только. Эти вопросы зачастую лежат в основе критики «церковной власти» в России со стороны украинских Церквей и медиа, но на них не всегда можно получить четкие и обоснованные ответы. Елена Волкова задает вектор мышления и приводит отдельные примеры, а также не избегает темы «канонической территории» УПЦ МП и УПЦ КП, высказывая собственное мнение.

Детальніше...  

с. Ліджі Пайяпілі – монахиня з Індії, яка перемогла туберкульоз кісток і заснувала монастир на Закарпатті

Її життя повне парадоксів. Вона народилася в індійській сім’ї католиків, тоді як в Індії домінує індуїзм. Вона приїхала в Київ розбудовувати монашу спільноту свого згромадження, не знаючи української мови, вперше виїжджаючи за кордон. Вона перемогла туберкульоз кісток тоді, коли вже майже рік не могла звестися з ліжка, а лікарі дивувалися, чому хвора досі жива… Зараз с. Ліджі живе на Закарпатті, в маленькому селі Павшино. Вона – настоятелька монастиря Св. Йосифа Згромадження де Сен-Марк, при якому діє будинок престарілих.

Зі сестрою ми розмовляли майже дві години. Наступного дня вона мала їхати на одну з львівських парафій, щоб читати молитви за зцілення. Люди це називають «даром цілительства», але монахиня наголошує, що справжній цілитель – сам Господь, усе й усі інші – тільки інструменти, які Він використовує з різних причин.

Парадоксів багато, але все це марнота марнот порівняно зі силою молитви та віри, які досі пізнає монахиня завдяки урокам і випробовуванням. Зрештою, далі сестра розкаже сама.


Детальніше...  

Він справді був «інакший» і часто цю свою «інакшість» не любив, страждав від неї. Він настільки був нещадний у критиці до себе, що, напевно, сам встановив би собі покуту, якби дізнався, що його причислили до лику святих. Він завжди був на одинці із самим собою, хоч і не завжди вдавалося бути справді самотнім. На його плечі припала левова частка розбудови Греко-Католицької Церкви в Росії, адже йому вдавалося притягувати і примирювати протилежні полюси богословів Заходу і Сходу. Хоча, як він сам казав, його справжнім покликом ще з дитинства було чернецтво, він мусив працювати «в миру» задля єдності Церкви.

Детальніше...  

У Львові триває 9-денний літній англомовний християнський табір на базі Василіанського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського (УГКЦ). У таборі беруть участь 60 дітей з різних куточків України. Учасники не тільки вивчають іноземну з носіями мови, але й мають заняття з християнської духовності з викладачами Українського католицького університету.

Цей англомовний табір організовують вже вдруге за ініціативою школи іноземних мов «Language Step» та завдяки співпраці з чоловічим василіанським монастирем св. Йосифа Обручника, що в смт. Брюховичі біля Львова. У таборі беруть участь діти від 8 років до 18. Усі вони поділені на декілька груп не тільки за віковими категоріями, але й за рівнем знання мови.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla