Камінь, як матеріал, інструмент для різних потреб і застосувань людиною. У людських руках, може бути будівничим так і руйнівним знаряддям. Для окремих художників – камінь був і продовжує ставати основою для малювання. Можливістю відобразити свої ідеї, почуття втілені в композиційному образі, перенесені, на здавалось би важкий і холодний матеріал – камінь.
В Україні скептично ставляться до державних, політичних інституцій, сумніваються у спроможності громадських організацій. Недовіра до влади яскраво простежується у середовищі молоді. Вважають, що політики мають свій конкретний інтерес і не зацікавлені в добробуті громадян. Культивується думка, що сфера політики – місце для демагогії та обману, а боротьба за владу потрібна для власного збагачення та впливу на інших. Такі твердження не безпідставні, оскільки реалії сьогодення підтверджує їх. Вже не вірять, що людина може пожертвувати своїм часом, зусиллям для добробуту ближнього. Такий скептицизм не може мати позитивних наслідків, бо є суто нігілістичним. Зневіритися, розчаруватися недосконалим державним апаратом і його управлінцями легко, зважаючи на те, що людині притаманно бути незадоволеною. Таким негативним поглядом легко заразити й інших. Таїнство Воплочення Сина Божого ... Хтось переживає її у своєму серці, інший задоволений театралізованим дійством, що покликане нагадати подію, двотисячолітньої давності. Попри те, один та інший представник суспільства сподівається, що від Різдва почнеться дещо новий етап у житті. В народі навіть з’явилась приказка: «Живемо від Різдва до Різдва…». Щось справді загадкове і неординарне відбувається у той Вечір, який наближений до нас сяйвом двотисячолітньої зорі… «Ныне, умерши для закона, которым были связаны, мы освободились от него, Идолопоклонство имеет очень много различных проявлений, и нарушение Первой заповеди — «Да не будет у тебя других богов» — для христиан вовсе не перестало быть актуальной проблемой. Отвергнув идолов внешне, перестав поклоняться тесаным чурбанам и иным богам, мы нередко лепим себе идолищ из всего, что только подвернется под руку, часто даже не сознавая, что вместо Бога мы почитаем пустоту (евр. haval). Сегодня я предлагаю поразмышлять об одном из таких недугов, поражающих христианскую душу — вирусе буквопоклонства. Камо грядеш, ненько-Україно? У цьому контексті маємо констатувати, що дуже й дуже суперечливим – зигзагоподібним та дещо неочікувано-«сюрпризним» і прикрим, проте по-своєму логічним і закономірним, виявився перебіг відомих «постмайданних» громадсько-політичних й, перш за все, владно-урядових, подій і тенденцій у нашій державі. Якихось суттєвих, докорінних – після 2004 року – змін, а надто, бодай, мінімального очищення й покращення морального та якісно-фахового стану владних структур, їх «деолігархізації» та «декорумпізації», покращення умов функціонування й розвитку малого та середнього бізнесу тощо, на превеликий жаль, фактично не відбулося. Радше, навпаки. Коли я в контексті своєї роботи кажу про необхідність правди, Дж. Ассанж
Тепер, як ніколи, в Україні загострено відчувається потреба правдивої інформації. Але чи можлива ще чесна журналістика та які її критерії? Що активніше медіа бомбардують нас скандальними викриттями і розслідуваннями, то настирливіше переслідує думка про домовленості за лаштунками й добре продуманий політтехнологами спектакль імітації «свободи слова». У сучасному світі медіакомунікацій, який за визначенням Маклюена став «глобальним селом», де всі про все можуть дізнатися, утім правда залишається голкою, що її годі знайти в копиці сіна глобальної мережі. Ціна питання – це не лише правда задля заспокоєння сумління, ціна питання – життя людства. Адже бентежить думка: той, хто активно закликає до боротьби з тероризмом, сам же його фінансує; той, хто говорить про свободу та право меншин на збереження їхньої культури, насправді мріє про рабство якомога більшої кількості людей; той, хто закликає сісти за стіл переговорів та про все домовитися, насправді мріє збагатитись за рахунок війни. З іншого боку, хтось наполегливо намагається переконати, що суспільство більше не здатне на спонтанний протест, самоорганізацію. Будь-яка подія, на кшталт Майдану, згодом обростає сенсаціями про те, що від самого початку все було сплановане, а поодинокі спонтанні дії або елімінувалися вже на стадії їхнього зародження, або вміло скеровувалися в потрібне русло. Чи це справді так? Якщо так, то чи є можливість цьому протистояти? Впродовж ХХ віків бувало по-різному у відносинах між християнством і політикою. Від глибокого взаємного проникання до глибокого взаємного відсторонення. Сьогодні вони перебувають на одному з критичних поворотів, після яких не зовсім відомо, що станеться. Одні голоси категорично проголошують думку про відсутність християнства у політиці (не тільки як ствердження факту, а й як постулат). Інші з такою ж силою «проповідують» панування християнства всюди, але не в політиці. «Ось, Я стою під дверима та стукаю: хто почує Мій голос і відчинить двері, Я увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною.» (Одкр. 3:20) Чи є у людини свобода, чи все визначено за неї наперед? Це одне з ключових питань християнства та філософії взагалі. І якщо свобода таки є, то в чому її сенс, для чого вона? Для чого взагалі людина живе на світі? Питання, звичайно, масштабні, але не варто боятись їх собі ставити. Той, хто не ставить собі цих питань, не отримає і відповіді на них. Щоб відповісти на це запитання, потрібно спочатку поставити запитання про те, кого маємо на увазі? Який християнин повинен себе ангажувати? Відповідь на це запитання вводить нас у сферу, якy богослов’я називає «еклезіологією», тобто вченням про Церкву. Тут потрібно звернути увагу на два аспекти. З одного боку, Церква – це містичне Тіло Ісуса Христа, що творить Церква, яка веде боротьбу на землі, Церква, яка страждає у чистилищі та тріумфує в небі; з іншого боку, Церква у світі як організація, що охоплює духовенство, монашество та мирян. Бути християнином означає бути послідовником Христа. Всі вірні є послідовниками, якщо навіть і в різний спосіб. Священик іде за Христом, проповідуючи, особливо – служачи Божественну Літургію у Великий Четвер, здійснюючи Святе Таїнство жертвоприношення. Монахи та монахині прагнуть своїм життям підтверджувати вірність Христові, чітко уявляючи собі Його сорокаденний піст і молитву у пустині або приклад милосердного самаритянина. Вони втілюють цей взірець у життя залежно від харизми їхнього монастиря – споглядального або активного. А для мирянина прикладом є Христос у час Його життя на землі, де Він працював, тобто від 14 до 30 років життя. Гроші є мірилом багатьох речей – заможності, успіху, важливості в суспільстві і навіть часу, адже і час , за прислів’ям, – це гроші. І хочемо ми цього чи не хочемо, незалежно від наших вірувань та переконань, де б ми не знаходилися, – вcі ми користуємося грошима. Серед християн побутує стереотип, що грошей має бути небагато. А от коли їх багато або дуже багато, то це щось брудне і непристойне. Проте гроші відіграють важливу роль у нашому житті. Значна частина нашого часу, зусиль, здоров’я, які ми витрачаємо для заробітку, трансформується в грошовий еквівалент. Тому добрими чи поганими можуть бути не самі гроші, а ставлення до них. Тому важливо з’ясувати, як все ж таки правильно ставитися до грошей і як їх витрачати. |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео