Вона стояла, знищена до лепти.
Вже зовсім не сувора і проста.
Хори церковні брали верхні септи.
У свічах все ще дихало життя.
У храмі ладан пахнув, як востаннє.
Дзвеніли чисто нові голоси.
З грудей зі співом рвалося зітхання:
«Проси, свята, за нас усіх... Й прости..»
Священик коло вівтаря молився.
На сповідь черга дуже довго йшла.
Народ то поклонявся, то хрестився.
Ще нижче уклонялася душа.