поезія

Вона стояла, знищена до лепти.
Вже зовсім не сувора і проста.
Хори церковні брали верхні септи.
У свічах все ще дихало життя.

У храмі ладан пахнув, як востаннє.
Дзвеніли чисто нові голоси.
З грудей зі співом рвалося зітхання:
«Проси, свята, за нас усіх... Й прости..»

Священик коло вівтаря молився.
На сповідь черга дуже довго йшла.
Народ то поклонявся, то хрестився.
Ще нижче уклонялася душа.

Детальніше...  

Летіла душа до Бога. 
Сміялося небо.
Було тільки дві дороги – «потрібно» й «не треба».
І вкраплення миру пахтіли,
І сяяла доля.
До Бога душа летіла,
Мов пісня, мов воля.
Ланіти пашіли гарячі –
Допоки? Допоки?
Здавалось, то очі знов плачуть,
Та ні, то лиш спокій.

Детальніше...  

Холоне місяць в сонячнім серпанку,
Укривсь росою темний верболіз.
Все ж ненависть – не вегетаріанка,
Їй треба м’яса, крові й більше сліз.
Так хоче ніч всі нерви відібрати
Й посіяти у душах темний страх...
І помста сіро-чорна і крилата
Без манікюру все ж на пазурах.
Який тут манікюр, як рани сіє?
Не кожній мука серця до снаги.
Все ж біль холодний серце не зігріє,
Його кристали – гострі шпичаки.

Детальніше...  

Весна

Весна надлетіла нежданно.
Ще вранці холодна земля
Затерла об сніг свої рани
І враз - піднялась, ожила.

Сніжинки у біг захопило,
Розтали найменші грудки...
А сонце із неба світило
Теплом весняним залюбки.

Душа відірвалась від тіла,
Напилась від неба життя....
І враз аж до сонця злетіла,
Відкрила межу небуття!

І виросли крила чарівні,
Які лиш весною ростуть.
Усе почало бути дивним,
Але ще не втратило суть.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla