поезія

Поривайтесь в космічні висоти.
Може, там - інший часу плин.
Може, там інші дні і ноти...
Але Бог тут і там - один.

Поривайтесь шукати зорі
За багато холодних миль.
Може, це неозоре море
Вип'є залпом гарячий біль.

Поривайтесь в п'янкі вершини,
Відсилайте рожевих муз.
Може, знов якась зірка злине
Із затемнених Сіракуз.

Поривайтесь в космічні бурі,
Чи масштабні, чи то малі.
Може, досвід цей ваш похмурий
Допоможе вам на Землі...

Поривайтесь у ті дороги,
Не шукайте лихих хвилин,
Не шукайте нового Бога,
Адже Бог тут і там - один...


Ольга Стасюк

 

***
Ти щедрий, навіть марнотратний,
Бере всяк і не віддає.
Що наші непоправні втрати!
Чи є що в кого не твоє?

Як без любові все рутина,
Тривожне марево рябе,
Ти – сповідь світла Августина,
Що серцем полюбив тебе.

Бож любиш все без хвилювання,
Ревнуєш, та й без сліпоти,
Хоч каєшся – без сумування,
У гніві – все спокійний ти.

Детальніше...  

Я не жила, я мліла все життя.
Отак торкала пензлями тонкими
Листок подій без фарби каяття,
Без болю й сліз - безглуздо і незримо.

Ну що, скажи? Захочеш - покричиш,
Захочеш - сердься, ображайся, смійся,
Але цей дощ - залиш мені, залиш!
У тебе ж в чаші сліз моїх по вінця!

Детальніше...  

Зледенілося... І забулося.
Білий світ не позбувся крил.
Бракувало одвічних сил.
І раптово мені почулося,
Наче вітер у дзвони бив.

Зледенілі вітри хиталися
І ламали стовпи важкі.
А на них... Ліхтарі ясні
Об сніги, як об сон, розбивалися,
І дорогу стелили весні.

Ольга Стасюк 

 

За повіткою вишня зламана
Вперлась пагіллям в гострий виріжок;
Притулив до щік руки мамині,
Шепотів, що він усе вирішив;

Буде наймитом поміж слугами
І стоятиме з оборонцями;
"Мамо, вибачте, я Вас слухався,
А тепер мені дайте вольницю;

Детальніше...  

Одна любов спиняє час,
Як вітер мандрами вітрила,
Душі відкриє вольні крила,
Щоб надихáлася й любила
Вона в коханні ще хоч раз
І піснею пливла до нас.

Чимало нас речей тримає.
Ковток повітря в чистоті,
І струмінь теплий на воді,
Мов хлібні лона золоті
На сонці, як сіда за плаєм
У ниви, квітчані розмаєм.

Детальніше...  

Велика проблема сприйняття сучасними людьми деяких поетів – це постійна зустріч із їхніми «типовими» творами, які вже чомусь не захоплюють. На жаль, від цього страждають саме найвидатніші представники епох. Коли історія невпинно крокує, змітаючи все за собою, людина запам’ятовує лише стереотипно закарбовані рядки. Це стосується як українських, так і зарубіжних письменників: Шевченка знають за «Заповітом», «Мені тринадцятий минало» та ще кількома; Пушкіна – за «Мороз і сонце», «У лукомор’я дуб зелений»; Аполлінера – за «Голубкою і водограєм» тощо. Колись ці твори людина вважала неповторним шедевром, але через надмірний акцент на них їх сенс розмився. Проте, щоб пізнати класиків глибше, треба самостійно шукати щось нове в їхніх творах, скрите від ока громадськості…

Ще донедавна я вважала, що має минути багато років, щоб поет став «типовим» і в його творчості виділились «типові» твори. Але спілкування зі сучасною молоддю, особливо в соціальних мережах, відкрило мені шокуючий факт: ми вже втрачаємо усвідомлення унікальності авторів, які живуть поряд. Передовсім – Ліни Костенко.

Детальніше...  

Дві сльозинки. Плакати не буду,
Бо від миру й спокою не плачуть.
Я тебе ніколи не забуду,
Ну а їм - ніколи не пробачу.
Тільки прошу в неба трохи ласки,
Щоби ти не став отим "наступним".
Я не вірю у твою поразку,
Хоч з тобою, поряд, не присутня, -
Ані у поразку десь в окопі,
Ані у поразку в твоїм серці...
Реалістка. Не люблю утопій.
Але ж недарма країна б'ється!
Зберігай в душі безмежний спокій.
Шрами хай твої не кровоточать.
Побажаю на багато років
Ясний розум й без печалі очі.
Я тебе люблю і не забуду,
Хоч тебе не бачила й не знаю.
Дві сльозинки? Плакати не буду.
Віритиму в тебе. Обіцяю. 

Ольга Стасюк

 

І роки зійдуть, мов лушпа
З оранжевого мандарина,
Скарбами повна неба скриня
З-під віка блисне голуба.

По вінця випита журба
В дарах коштовного каміння
Сяйним ряхтітиме промінням
Сліпуче гостро, до шипа.

У світло відпалалих літ
Відплилу тиху лодь без весел,
Як у часи майливих весен
Вестиме стежки білий цвіт.

Детальніше...  

Гроза іде, вона вже на порозі...
А вітер верховіттям - як стриже!
Мій милий, знаю, - зараз ти в дорозі.
Нехай тебе це небо береже.

І там, далеко, десь на перехресті,
Де істина знайома і проста,
Ти не лякайся - це ще не Пришестя,
Бо люди все ще вірять у Христа.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla