І прийшли ми тоді у Грецію, і повели нас у будівлі, де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати про неї. Тільки те відаємо, що напевне Бог перебуває з людьми і служба їх краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї.
     Численні описи Літургії Української Церкви розпочинаються цією розповіддю із «Повісті временних літ». Ця історія показує, що не лише Літургія, успадкована від греків, – найгарніше вираження християнського поклоніння, але й, що посланці святого Володимира були достатньо чутливими, щоб побачити цю красу, та достатньо розсудливі, щоби прийняти цю форму літургійного життя для себе і своїх нащадків. Що могло бути простіше і правдивіше? Будь-хто, хто має очі, може побачити, яка прекрасна наша Літургія, і будь-хто, хто має вуха, може досвідчити, як українці збагатили цю Літургію своєю музичною геніальністю. З цих причин Церква України жертвувала все, щоби зберегти своє літургійне життя перед сильною та інколи майже непереборною опозицією. Тому вона може сказати: «Якщо ви хочете знати, в що ми віримо, приходьте і подивіться, як ми молимося». Це дивовижна історія. Народ провадить до Христа його любов до краси. Чи ця розповідь історично правдива? Факт, що любов до краси Літургії у крові української нації неодноразово доведений історією. Без сумніву, Літургія і досі красива, але чи ми захоплюємося цією красою настільки, як наші попередники?

     В своїй праці «О квестії соціальній» (1904) митрополит Андрей наголосив, що Церква завжди переймалася проблемами вбогих і страждаючих. Сам засновник Церкви – Ісус Христос – прийняв людську неміч, народився у бідному вертепі. Господь, проповідуючи Царство Небесне, завжди був поряд із страждаючими. Однак проблема бідності в тому, що люди не приймають науки Христа, тому у світі існує нерівність та несправедливість. Владика наголосив, що Церква – аполітична установа. Її завдання – бути на сторожі моральних приписів і законів. Церква стоїть понад будь-якими партіями та політичними програмами. Шептицький закликає людей до послуху Церкві: «… обов’язують ті постанови, які відносяться до християнського життя соціального. Церква є, з Божої волі, одиноким сторожем і товмачем моральности, і тому вона судить про моральну вартість інституцій, актів, прав і обов’язків соціального життя. …Причиною часто повторюваних поучень є то, що усяка праця, яка має на меті поліпшення положення робітників і убогих, повинна спиратися на християнську релігію, без чого жодна суспільна акція буде безхосенна».