Один український священик дуже не любив росіян, звинувачуючи їх в усіх смертних гріхах. Миряни пожалілись митрополиту, владика і заборонив священику використовувати в проповіді слова "русский", "росіянин", "москаль"... 
Читає священик в церкві Євангеліє від Івана:
- Зібрав Ісус своїх учнів і каже: "Істинно, істинно говорю вам – сьогодні один з вас мене зрадить". Занепокоїлись апостоли та й питають: "Чи не я це зроблю, Господи?"
Юда Іскаріотський і собі питає: "Нє я лі, Господі?"

  Кожна нація має звичку пов’язувати любов до Бога і любов до своєї землі в одне ціле, будуючи свою культуру на національній церкві. А ще кожна підкорена нація ненавидить своїх завойовників, намагається по мірі можливостей битися з ними і вважає що має на це моральне право. І молитись щоб Бог дав їм побити „клятих...” (римлян, англійців, москалів, ляхів, турків – кожен народ протягом історії вставляв туди своє). Наскільки ці дві риси є добрими чи злими – сказати важко. Біблія дає нам приклад і того, і іншого. Весь Старий Завіт побудований на єврейському патріотизмі – переможні битви проти клятих моавітян, мадіанітян, філістимлян, греків змальовувалось в біблійних книгах як прояви Божої величі та любові до Свого народу. Та й виключність, унікальність Ізраїлю, Божого народу, в Біблії акцентувалася неодноразово. Не їсти з язичниками, не входити до оселі язичника (хіба що потім очиститись), не брати за жінку доньку язичника – подібні заборони в єврейській Торі, яка складає першу частину Старого Завіту, зустрічаються ледь не на кожному кроці. Багато з цих традицій і зараз лежать в основі сучасного єврейського законодавства.

Романе, яке місце займає греко-католицьке богослов’я на тлі православного та католицького богослов’я?

  Існує певна асиметрія цих трьох богословських традицій, оскільки наша греко-католицька традиція була перервана, а дві інші перерваними не були. Коли патріарх Йосиф Сліпий після повернення із сибірського заслання з’явився на сесії ІІ Ватиканського собору у Римі, він говорив про свою «мовчазну Церкву» в СРСР. Ця мовчазна Церква після 20 років виходу з підпілля промовила, видала світові свій віровчительний документ - Катехизм. Цей катехизм відмінний як від православних, так і від католицьких катехизмів. Вірю, що і богослов’я УГКЦ вийде зі стану мовчазності, бо вже є перші ознаки цього. У 2005 році відбулася конференція молодих богословів «Кайрос», а згодом перша міжнародна патристична конференція, доповіді з якої були опубліковані в одному з найфаховіших світових богословських періодичних видань – Studia Patristica. Таким чином весь патристичний світ ознайомився зі скромним, але власним доробком молодих богословів УГКЦ. Якщо церковна єрархія всесторонньо підтримуватиме богословів у своїй Церкві, про що вже йшлося детально на різних форумах в соціальних мережах, то ми побачимо греко-католицьке богослов’я в його самобутності та життєдайності.