Духовне життя людини у своїй глибинній внутрішній сутності завжди цікавило мислителів взаємовідносинами між духовною та матеріально-практичною діяльністю. Як відомо, християнська релігійність має конфесійний вимір, і тому, у сучасних умовах, є актуальним зосередити увагу на недостатньо вивчених проблемах соціальної філософії, зокрема, на особливостях соціальної філософії греко-католицької конфесії, що, завдяки політичним причинам, довгий час залишалися поза увагою неупередженого теоретичного аналізу.

Соціальна філософія повинна показати суспільству не тільки минуле, а й існуючу реальність, запропонувати перспективи розвитку та шляхи вдосконалення діяльності в суспільно-економічній сфері, зокрема господарській. Для того, щоб виконати цей свій обов’язок, їй необхідно включити до сфери свого розгляду оновлений зміст відомих понять та категорій, зокрема тих, що розглядаються в дослідженні, а саме: праці, багатства та бідності, наповнити їх живим індивідуальним значенням, адекватним сучасним вимогам. Насамперед слід зауважити, що заявлена тема має бути дослідженою не тільки в філософсько-методологічному, теоретичному аспекті, а й розглядатися в контексті життєвих соціальних і людських проблем, які стосуються практичної реальності, зокрема в Україні. Як і в минулому, сучасна соціальна філософія орієнтована на вирішення не лише теоретичних проблем, але й таких, які пов’язані з прагматичними аспектами дійсності.

“Я згинаю свої коліна перед Отцем, від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі” – говорить св. апостол Павло у посланні до Ефесян (Еф 3,14-15). Підставу, щоби могти це стверджувати, має св. апостол Павло (а разом з ним – і ми) на перших сторінках Книги Буття:
На відміну від усіх інших живих істот, які Бог творить, (Бут 1, 1-25), стосовно Адама Бог діє подвійно: і творить його тілесність «з пороху земного», і вдихає йому в ніздрі віддих життя  (Бут 2,7), тобто – будучи Самим Життям і Джерелом життя, передає Адамові Самого Себе. Це значить, що передаючи Самого Себе, Бог стає Адамові Батьком.