політика

Шановні читачі мабуть помітили загальносвітову тенденцію: усюди, де партії лівого спрямування приходять до влади, вони домагаються легалізації абортів, гомосексуальних форм співжиття та узаконюють розбещеність. Як підтвердження цього погляду, пропонуємо Вашій увазі статтю Мірослава Сальвовского.

Одним з найбільш відомих аргументів, вживаних прихильниками морального лібералізму та лібертинізму, є ототожнення суворого ставлення до сексуальної поведінки та інших питань, з нею пов’язаних (наприклад, аборту) з теорією та практикою тоталітарних систем. Тоді як демократичні країни мали б відзначатися тим, що вони залишають громадянам вільний вибір у цій сфері, а навіть відкрито пропагують явища, які згідно з традиційними нормами християнської моралі слід назвати неморальними, збоченими і злочинними.

Детальніше...  

У сучасних державах громадяни беруть участь у процесі управління країною шляхом голосування. Значна їх частина належить до політичних партій, рухів, союзів, блоків та інших організацій, створених на основі різних політичних доктрин і поглядів. Ці організації, прагнучи організувати життя суспільства згідно з політичними переконаннями своїх членів, мають однією зі своїх цілей досягнення, утримання або реформування влади в державі. У процесі виконання повноважень, одержаних під час волевиявлення громадян на виборах, політичні організації можуть брати участь в діяльності структур законодавчої і виконавчої влади.

Детальніше...  

В одному з українських університетів після презентації першого номеру журналу «Християнин і світ», присвяченого «світу економіки», слухач запитав мене: «Якою буде тема другого номеру цього християнського часопису?». І коли почув відповідь: «Світ політики», – то вельми здивувався, як можна співставляти дві, на перший погляд, полярні реальності: християнський, боголюдський світ, світ правди, чистоти, честі, совісті, заповідей, відповідальності, солідарності, жертовності і «світ української політики», світ аморальності, неправди, бруду, безчестя, безсоромності, поклоніння мамоні, «необтяженості» Божими Заповідями, суспільної безвідповідальності та егоїзму? Мабуть, так поляризуючи у своїй свідомості ці виміри людського існування (правдивого християнського життя і життя, яке вважають в нашій державі політичним), слухач один з них приписав до світу Божого, а інший – до диявольського. Чи насправді ми маємо тут справу з безнадійним антагонізмом, який триватиме до кінця нашого земного царства? Чи навпаки, можна говорити про співпрацю, а навіть про взаємопроникність християнства і політики?

Детальніше...  

Людська особа – це основа і мета політичного життя. ... Відкритість до Трансцендентного та інших – характерна й особлива риса людини. Тільки у відносинах із Трансцендентним та іншими вона може досягти цілковитої самореалізації.
Політична спільнота походить від природи людської особи, чиє сумління «відкриває перед людиною порядок, який Бог вписав у кожне створіння, і наказує підкорятися йому». Це «етико-релігійний порядок, і саме він, а не видимий і матеріальний порядок, має вирішальне значення в розв’язанні питань індивідуального і колективного життя, а також проблем цілих держав і їхніх взаємовідносин». Людство повинно поступово відкривати цей порядок і сприяти його розвитку. Політична спільнота, феномен властивий людству, існує, щоб досягти мети, яка доступна тільки їй, забезпечити цілісний розвиток кожного з її членів, покликаних повсякчас співпрацювати задля спільного блага, реалізовуючи свою природну схильність до істини і добра. ...

Детальніше...  

У Львові 10–11 листопада відзначали 40-ліття від заснування Української Гельсінської групи (УГГ) та одночасно проводили ІІ Кримський форум. Під час трьох круглих столів колишні та дійсні представники гельсінського руху з України, Росії, Литви та Вірменії обговорювали здобутки і втрати авангардного правозахисного руху другої половини ХХ ст., дискутували на тему результатів їхньої діяльності в сучасних пострадянських країнах.

Ще не так давно цих людей називали «в’язнями сумління», адже вони за власним сумлінням намагалися відстоювати права та свободи Гельсінського акта, прийняті в 1975 р. у СРСР де-юре, які проте де-факто так і залишалися дріб’язком слів на папері, що для радянського урядовця не мав жодного значення, окрім «показухи» на світовій політичній арені. Відтак правозахисники ставали не в’язнями власного сумління, але в’язнями через власне сумління та відчуття обов’язку захисту міжнародного і внутрішнього права. Нагадаємо, що того ж 1975 р. Гельсінкський акт підписали всі держави Європи (крім Албанії), Канада та США. Цей документ діяв на рівні державного законодавства, а тому надав право захисникам різних республік Радянського Союзу легально і законно боротися з порушеннями прав людини, використовуючи офіційний юридичний документ.


Детальніше...  

Щоб чіткіше визначити відношення між необхідною боротьбою за справедливість і ділами милосердя, належить взяти до уваги дві основні обставини:
а) справедливий суспільний і державний лад – центральне завдання політики. Держава, яка не керується справедливістю, перетворюється на велику банду злочинців, як сказав Августин... До основних принципів християнства можна віднести розрізнення між тим, що належить кесарю, і тим, що належить Богові (пор. Мт. 22, 21), тобто розрізнення між державою і Церквою або, як говорить Другий Ватиканський Собор, автономія дочасної сфери. Держава не може встановлювати релігії, однак повинна гарантувати свободу і мир між прибічниками різних релігій; Церква, як соціальний вияв християнської віри, зі свого боку, втішається незалежністю і в дусі віри живе у формі спільноти, до якої держава має виявляти повагу. Ці сфери відділені, але між ними завжди існують відносини.

Детальніше...  

… Для справді гуманного політичного життя немає нічого кращого за те, щоб плекати внутрішні почуття справедливості і доброзичливості, та служби спільному благу, а то й скріплювати основні погляди про правдивий характер політичної громади та про ціль, правильний вжиток і межі публічної влади.

74. … Виконування політичної влади чи в суспільності як такій, чи в установах, які представляють державу, потрібно завсіди в межах морального ладу – для досягнення спільного, динамічно сприйманого блага, за встановленим правопорядком, чи то таким, що його щойно треба встановити. Тоді громадяни зобов’язані слухати совісті (Пор.: Рим. 13, 5). А звідси відповідальність, гідність і вага тих, хто поставлений правити. ...

Детальніше...  

Тема праведності правителя і підлеглих займає вагоме місце у творчості Отців Церкви – як грецьких, так і латинських. Латинські Отці часто заторкували теми праведності правителя, котрий добре управляє підлеглими йому людьми. Передовсім вони звертають увагу на те, що людським правителем може бути лише та людина, яка вміє управляти сама собою і для якої християнські цінності є мірилом життя і діяльності. Тому стверджують, що спочатку потрібно навчитися панувати над своїми пристрастями, які затьмарюють розум та ослаблюють волю. Тут бачимо віддзеркалення античної ідеї, яка твердить, що панувати над собою – це найбільша влада. У цьому контексті Амвросій Медіоланський наводить метафору воза і коней – добрих та поганих. Пояснює, що віз – це душа людини, погані коні – це тілесні пристрасті, а добрі коні – це чесноти. Пристрасті і чесноти між собою сперечаються, бо чесноти піднімають душу до неба, а пристрасті, навпаки, тягнуть її до того, що від цього світу. Добрий керманич своєї душі вміє усмирити злих коней, які символізують пристрасті, а дозволяє провадити добрим коням, що знаменують чесноти.

Детальніше...  

Наше второе интервью с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов, не столько о богословии в его теоретическо-литературно-культурном обличие, сколько о богословии насущном, если позволите мне этот термин. Речь пойдет о насущном богословии и благоденствии Российской Православной Церкви, о благодействии и не совсем благоденствии внутрицерковной оппозиции в России, о благородстве российских художников-акционистов и не только. Эти вопросы зачастую лежат в основе критики «церковной власти» в России со стороны украинских Церквей и медиа, но на них не всегда можно получить четкие и обоснованные ответы. Елена Волкова задает вектор мышления и приводит отдельные примеры, а также не избегает темы «канонической территории» УПЦ МП и УПЦ КП, высказывая собственное мнение.

Детальніше...  

Складовою частиною інаугурації Президента України є урочиста присяга на вірність народу. Поклавши праву руку на Святе Письмо і Конституцію України, новообраний Президент виголошує клятву. Президенти України присягають, поклавши руку на Пересопницкое Євангеліє - видатний рукописний пам'ятник староукраїнської літературної мови й середньовічного мистецтва.


Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla