Вівторок, 18 травень 2010
admin
Щоб відповісти на це запитання, потрібно спочатку поставити запитання про те, кого маємо на увазі? Який християнин повинен себе ангажувати? Відповідь на це запитання вводить нас у сферу, якy богослов’я називає «еклезіологією», тобто вченням про Церкву. Тут потрібно звернути увагу на два аспекти. З одного боку, Церква – це містичне Тіло Ісуса Христа, що творить Церква, яка веде боротьбу на землі, Церква, яка страждає у чистилищі та тріумфує в небі; з іншого боку, Церква у світі як організація, що охоплює духовенство, монашество та мирян.
Бути християнином означає бути послідовником Христа. Всі вірні є послідовниками, якщо навіть і в різний спосіб. Священик іде за Христом, проповідуючи, особливо – служачи Божественну Літургію у Великий Четвер, здійснюючи Святе Таїнство жертвоприношення. Монахи та монахині прагнуть своїм життям підтверджувати вірність Христові, чітко уявляючи собі Його сорокаденний піст і молитву у пустині або приклад милосердного самаритянина. Вони втілюють цей взірець у життя залежно від харизми їхнього монастиря – споглядального або активного. А для мирянина прикладом є Христос у час Його життя на землі, де Він працював, тобто від 14 до 30 років життя. Всі вірні у Христі є рівними у честі називатись дітьми Божими і рівними у своїх правах на духовний захист і Святі Таїнства Церкви, але вони є різними за своїм покликанням та завданням.
Детальніше...
Понеділок, 15 лютий 2010
admin
Яким був Ваш духовний шлях до християнства? Чи були якісь життєві обставини, люди, книги, які відіграли визначальну роль у Вашому наверненні, чи, можливо, глибшому усвідомленні християнської ідентичності?
Думаю, що у мене був зовсім традиційний шлях. Християнські питання почали мене цікавити дуже рано, ще в радянські часи, завдяки прикладу батьків, особливо бабці. У ранньому дитинстві, коли я ще не вмів читати, коли священик виносив для читання Євангеліє, в мене виникало дуже велике бажання читати цю книгу. Потім, коли була закрита православна церква і храму в селі не було, на постійні богослужіння, які відбувалися по радіо «Ватикан», до нас додому сходилося багато людей. Це також спонукало мене до роздумів. Цьому сприяли і проповіді владик Івана Бучка, Мирослава Марусина й інших. Потім виникло правдиве бажання ознайомитися з Біблією. Вперше я взяв до рук цю книгу під час навчання на першому курсі Львівського політехнічного інституту. На той час було дуже важко віднайти Біблію, моя бабуся позичила її у сусідів-протестантів. Спершу читання Святого Письма не викликало в мене захоплення, мене вражав якийсь примітивізм. Проте це мене не знехотило. Людей, які читають і досліджують Біблію не можна назвати примітивними. Ці люди заслуговують поваги. Якщо вони там щось знаходять, очевидно, проблема в мені. Я повертався до цієї думки неодноразово. Відразу після закінчення інституту перше, що я зрозумів, – це Євангеліє. Саме перебування на богослужіннях не давало того розуміння християнства, яке відкривалося через глибоке прочитання Святого Письма.
Детальніше...
Вівторок, 16 лютий 2010
admin
Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, про Ваш внутрішній життєвий шлях до християнства? Яким є ваш духовний шлях до Христа?
Своїм сприйняттям Христа я зобов’язаний своїй бабусі з маминої сторони, яка була ревною християнкою і навчала мене бути покірним Богові. Вона мене водила постійно за собою в церкву, ще з дитинства. Пам’ятаю, як в дев’ять років, я перший раз причастився. Після смерті бабусі цю місію перейняла моя рідна тітка. І приклад їхнього послуху, доброти справив на мене велике враження. Бо я бачив, як вони вірують, як постійно моляться. Я запитував: «А що ви робите?». Кажуть: «А ми дякуємо Богу». «Хто такий Бог?». – «А це, – каже, – Той, що над нами, Той, що всіма нами керує». Вже в ранньому дитячому віці в мені засіла думка, хто Він такий. Потім радянська школа, виховання і нав’язування атеїзму не змогли мене переконати, що Його не існує. Вже ставши дорослим і шукаючи відповіді на запитання: «Чи існує Христос?» (оскільки атеїстична радянська система виховання впливала на свідомість), – я задумався над висловом: «У кожного своя дорога до храму». І лише у віці 32–33 років я зрозумів, що є Вищий Розум, Сила, Любов, яка керує нами всіма і треба її слухати, відчувати в собі і робити так, як Він підказує. Я багатьом студентам кажу: «Слухайте себе, слухайте, що вам говорить душа, серце. Коли ви станете чутливими до внутрішнього свого середовища, будете чути Бога в собі, то вам буде набагато легше жити». І бачу, як світліють їхні обличчя, а деякі з них мені дякують, кажучи, що ви навчили нас слухати себе. А я кажу: «То не себе, то слухати Бога, Який є у вас. Ви одержали, коли народилися, той згусток енергії, який у вас втілив Творець, як свою частинку, щоб ви були Йому віддані і любили Його».
Детальніше...
Вівторок, 24 вересень 2013
Галя
Німецька держава посягає на дітей: ясла, обов’язковий дитсадок, цілоденна школа. Але до чого виховує держава? Повинна бути витворена нова ґендерна людина, яка сама визначає, чи вона хоче бути чоловіком, чи жінкою, чи гетеросексуальною, чи лесбійкою, чи гомосексуалістом, бісексуалом чи транссексуалом. Звучить абсурдно? Так! І тим не менше, це – «основна лінія і наскрізне завдання» німецького уряду. Провідну роль у цьому відіграє німецьке Міністерство у справах сім’ї, а Федеральний центр просвіти з питань здоров’я поширює матеріали для сексуалізації дітей та підлітків. Ця маленька книжка відкриє Вам очі.
Детальніше...
Середа, 04 вересень 2013
Галя
«Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами». (Мт. 5, 11–12) Релігія – це складний духовний і соціальний феномен, що виконує в суспільстві низку важливих функцій: виховну, світоглядну, регулятивну, інтегративну, політико-ідеологічну, націотворчу тощо. За допомогою відповідних інституцій вона може впливати на регулювання поведінки вірних, сприяти процесам національно-культурного розвитку, підтримувати певний політичний режим у країні й, що не менш важливо, особливо за умов сучасної масової мультикультуралізації, може консолідувати націю.
Детальніше...
Понеділок, 17 жовтень 2011
Віктор
Ідеалом християнського життя у спільноті та світі є мир – особлива душевна настанова, яка полягає в гармонійному й належному стосунку особи до Бога, до самої себе, до інших людей та до всього творіння. Мир є одним з ключових понять Христової Благовісті: «Мир вам!» (Лк 24,36); «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів 14,27, див. також: Мт 10,13; Мр 5,34; 9,50; Лк 1,79; 2,14). Мир між людьми невіддільно пов’язаний з любов’ю до ближніх: «Бо заповіді: “Не чини перелюбу”, “Не вбивай”, “Не кради”, “Не пожадай”, і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: “Люби твого ближнього як себе самого”» (Рм 13,9) (Див.: 1 Ів 2,9-11; 3,10-24; 4,7-21). Християни покликані плекати цей мир і любов на всіх рівнях спільнотного життя: міжособистісному, родинному, громадському, внутрішньополітичному і міжнародному: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). Щоби бути миротворцем, потрібно сильного та сформованого характеру, здатного панувати над собою.
Детальніше...
Понеділок, 27 червень 2011
Віктор
Буває таке, що про нього говорять:«Дивись, це нове!». Та воно вже було від віків, що були перед нами!
Еклезіаст 1, 10
У світовій історії є ідеї, тенденції, зразки та міфологеми, до яких людство схильне знову й знову повертатися (т. зв. топоси ), ідеалізувати їх, огортати легендою, відчувати за ними ностальгію, більше чи менше усвідомлено їх наслідувати та черпати з них натхнення й мотивацію для своїх теперішніх і майбутніх дій. Один із таких топосів – ідея поліетнічної та мультикультурної держави з більше чи менше централізованою владою та на якомога більшій (принаймні, оптимальній, щоб «переварити» культурне розмаїття в єдине всюдизрозуміле культурне «койне») території. У західний культурний простір ця ідея вривається з походами Олександра Македонського (334–323 рр. до Р. Хр.), під час яких він завоював азійський світ, де вже були традиції таких мультикультурних імперій (Вавілон за Навуходоносора та Мідо-Персія, починаючи від Кира Старшого). Імперія Олександра витворила риси, які стали невід’ємними ознаками всіх імперій такого типу:
Детальніше...
Субота, 11 червень 2011
Віктор
The epoch of postmodernism, in which we happen to live, dares man with serious challenges: the relativisation of personal and social values, secularism, consumerism, moral and ethical disintegration, spiritual chaos as well as the multi-layered decline of Ukrainian culture, politics, economics, business, science etc. Ukrainians often ask themselves rhetorical questions: What is the basis of the complex, systematic crisis of Ukrainian society since its independence? What is the reason for the permanent irresponsibility and amorality of the higher echelons of the post-Soviet political and business “elite” who by their vocation, should be caring “parents” of the nation, people of truth and honour, spiritually strong statures of clear biblical morality: from the small and formal to the life essential, all of which determine the development strategy of the country? What are the causes of personal and social immaturity as well as the lack of principles in upholding moral, ethical, national and democratic values in civil society? These difficult, yet fundamental questions concern every citizen of Ukraine. This includes all who have, even a minute feeling of responsibility before society; from the asphalt workers to the deputies of various levels, ministers, leaders of the regions and other spheres. This holds true particularly for those who have a greater burden of responsibility before the Lord and nation for every uttered word and accomplished deed.
Детальніше...
Субота, 17 квітень 2010
admin
Спробую повести мову про зв'язок влади та віри. Насамперед запитаю себе, що означають ці два слова. Відтак зупинюсь на оригінальному внескові християнства. Врешті поставлю запитання, як нині християнин може й критикувати, і здійснювати владу?
Детальніше...
Вівторок, 16 березень 2010
admin
Говорити про політику в Україні не можливо, щоб не заторкнути тему політико-урядового естаблішменту України від сільської ради до уряду і парламенту. Слова Митрополита Андрея Шептицького взяті з відомої статті «Як будувати рідну хату» подають образ відомої сучасникам ситуації, характерною рисою якої є залежність вирішення суспільних проблем від Божого благословення і християнських цінностей. Якими надсучасними і актуальними є слова Митрополита, написані майже сімдесят років тому.
…Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом. …
Детальніше...
|