«У науці і в тому, що я вивчав, – у всьому бачу витвір Божий», – доктор Юрій Мончак Друк

Доктор Юрій Мончак
Доктор Юрій Мончак
 Про морально-етичні проблеми і молекулярну генетику, про гуманізацію медицини і християнські цінності, про духовне життя і професійне покликання у розмові з провідним вченим, доктором Юрієм Мончаком, директором лабораторії молекулярної генетики та професором генетики медичного факультету Маꥳлського Університету (Канада).

Пане Юрію розкажіть, будь-ласка, про себе, про свою сім’ю, про Вашу родинну історію поза Україною. Як Ви знайшли своє професійне покликання?

По мамині лінії священиків було чотири чи п’ять поколінь – то старий священичий рід Галичини. Дід вчився в Богословській Академії тут, у Львові. Два його брати також там навчалися ще при митрополиті Шептицькому. Діда висвячував на священика патріарх Йосип Сліпий, хоча на той час він ще був ректором семінарії. З приходом «мучителів» дід як священика часто забирали на допити і, очевидно, катували. Відтак, коли в 1943 поверталися більшовики, він не мав іншого виходу як виїхати. З думкою, що це тимчасово. Але не так сталося. Отже, дід утікав все дальше на Захід і опинився у Франції, а з Франції єпископ Ісидор Борецький допоміг виїхати до Канади. Там отримав парафію і виховав двоє дітей – маму і вуйка. А мама мала двох синів – мене і мого старшого брата Андрія. 

По батьковій лінії дід мав велику крамницю у Львові. Тато ходив тут до школи. Але була та ж проблема – діда мали вивезти. Ввечері перед тим жінка кадебіста постукала і сказала: «Втікайте, бо по вас йдуть». Отже, дід тоді виїхав із татом і моїм стрийком на Захід, до бабці, яка жила на Любачівщині. Але теж думали, що все це тимчасово. Опинилися в Німеччині. Там тато і стрийко закінчили Політехніку, в Мюнхені. А тоді виїхали до Канади, в Монреаль. Там тато познайомився з мамою, вони одружилися і народився я. Тата брат був інженером, але мав таке сильне покликання, що виїхав до Риму на студії в 1954 році і був в там, коли патріарх Йосиф Сліпий повернувся зі Сибіру. Стрийко був його секретарем вже в Римі, коли розпочалася розбудова нашої Церкви. Відтак із обох сторін я завжди мав біля себе багато священиків. Стрийко брав участь в розбудові Українського Католицького Університету, яку розпочав патріарх Сліпий у Римі. А так, як дід по мамині стороні закінчив Богословську Академію, яка була зародком Українського Католицького Університету, то цей університет був дуже актуальним, дідо завжди дуже позитивно про нього говорив, старався допомагати, як і стрийко.

Чому Ви не священик?

Власне, не знаю... Для мене Церква і релігія дуже важливі. Я думав над тим, щоби стати священиком, але, здається, сильного покликання не було. Або Господь має свої плани, або це моя провина, і, можливо, Він колись скаже: «Юрко, чому як я кликав, ти не почув?». Проте я все собі так кажу, що треба мати і віруючих вірних.

Як я зацікавився молекулярною біологією? Все так дивно було… Ніхто так в моїй родині не цікавився природничими науками. По батьковій стороні стрийко був інженером, тато був інженером, мій брат пішов в інженерію, всі приятелі батька були інженерами. А по мамині – були священиками. Отже, я коли вибрав біологію, то тато, навіть, трохи зажурився і казав мамі: «Знаєш, скажи Юркові, що він з тим буде робити?». То було в дев’ятому класі, 1975 рік, і якраз тоді вчитель почав розповідати про молекулярну біологію, про ДНК, РНК, протеїни... Мене це дуже захопило, і я від тоді знав, що тільки цим хочу займатися. Отже, після десятого класу я відразу пішов в університет. Не думав про жодну іншу сферу, тільки про молекулярну біологію. Я опинився в тім середовищі, багато читав, вчився. Закінчив бакалаврат і відразу пішов у магістратуру. Потім відразу докторат. І це все з молекулярної біології, з дослідження раку. Отже, все моє життя від дев’ятого класу було пов’язане з молекулярною біологією.

Скільки років Ви займаєтесь молекулярною біологією?

Тридцять п’ять. Я говорю про свою роботу, що мені платять, щоб я бавився дорогими апаратами, якими проводять молекулярну діагностику. Для мене праця – це насолода. З нетерпінням чекаю понеділка, щоб піти на роботу. Очевидно, дуже люблю вихідні і свята, але повертатися в понеділок до роботи – це щастя, я тим живу.

У богослов’ї є таке поняття, як «єресь». Священик чи богослов, коли висловлює якусь думку, має бути обережним, щоб не сказати чогось некоректного з погляду правд віри Церкви. Чи існує подібне поняття «єресі» в молекулярні біології? Чи є межа, яку неможна переступати?

Ні. Я себе вважаю науковцем. А наука ніяк не суперечить християнському світогляду. Навпаки, вона його підтверджує. У науці і в тому, що я вивчав (ДНК-хромосоми, клони тощо), – у всьому бачу витвір Божий. Бог це сотворив, а Він не творить злого. Можна те саме сказати про ядерну зброю. Ядерна енергія сама собою не зла, зло виявляється в тому, як ми її використовуємо. Це саме стосується молекулярної біології. Сама молекулярна біологія – це основа життя нашого Всесвіту. Проблема в людях, які використовують на зло цей Божий твір. У цьому я бачу певне протиставлення релігії. Молекулярна біологія – це інструмент, це всі ті досліди і досвіди, які ми до нині зробили в медицині чи в інших науках. Ми можемо їх використати або на добро, або на зло. Отже, надзвичайно важливо мати християнський світогляд, християнський підхід до справ, щоб могти вибрати. У цьому нам повинні допомогти духовні християнські провідники у молекулярній біології чи в інших галузях.

Священик заходить у святилище, заходить у святая святих. Яке святая святих у молекулярній біології? Чи можемо ми в цій науці йти так далеко, як ми того хочемо, чи існує якийсь «шлагбаум», який попереджає, що далі сфера Божої дії, і ми не можемо вести дослідження?

Думаю, що ні. Хоча сьогодні є багато науковців, які відкинули релігію. Коли ми знаємо щось, то може витворитися відчуття божества – ми стаємо самим Богом. Думаю, що це від первородного гріха, від Люцифера: «Я хочу бути таким, як Бог!». Коли нам відкриваються таємниці цього світу, то є певні засади, за якими ми повинні діяти – деякі речі ми неповинні змінювати. Ми можемо їх вивчати. Людина має інтелект і розум, щоб вибрати, як саме робити, не порушуючи Божі закони. Наприклад, візьмемо стовбурові клітини. Це ті клітини, з яких утворюються всі інші клітини людського тіла. Тепер дуже модно з ними експериментувати. Є великі надії, що з їх допомогою можна вилікувати будь-які хвороби. Можемо сказати: «Ну, так. Ціль благородна – хочемо лікувати». Але, чи ми повинні це робити? Якщо це запліднена клітина, яка дає початок людині – це вже людина. Ми не повинні експериментувати над цією людиною, навіть якщо в цей момент – це одноклітинний організм. Отже, не можна експериментувати над стовбуровими клітинами, які походять від ембріона, тому що це суперечить Божим законам. Але ми можемо експериментувати по-іншому. Наприклад, брати ці клітини з людської шкіри: виростити їх, щоб витворити новий орган, який зможемо потім імплантувати. Так не порушуємо Божих законів, але використовуємо наше знання, щоб покращити людині життя. І тут надзвичайно важливо мати вказівки, мати людей, які зможуть розглянути такі проблеми, розглянути можливості і вказати, що суперечить Божим законам, а що ні. Наука зараз стрімко розвивається: кожні декілька місяців робляться нові відкриття, які змінюють напрям розвитку науки, головно медицини. Як було з розвитком електроніки і комп’ютерів у 80-х роках, так сьогодні з молекулярною біологією: абсолютно змінюється традиційна медицина. Ми відкриваємо нові можливості. 

На жаль, Церква не достатньо присутня. Є початки: у Ватикані проводять регулярні збори найвидатніших науковців світу, щоб розглянути деякі питання. Але християнин переважно не має до цієї інформації доступу, і йому видається, що Церква відокремлена від науки, що наука випередила Церкву, що наука тепер заміняє Церкву. А це – неправильно. Мене дуже тішить, що в Католицькому Університеті тут, у Львові, є отець Ігор Бойко, який займається питаннями біоетики. Отже, він розглядає наукові досягнення з біології і з християнського католицького погляду висловлює свої думки: що добро, а що зло. Це мені як фахівцеві надзвичайно потрібно. Я пригадую, що я коли робив докторат, ми маніпулювали раковими генами, шукали нові ракові гени, які спричиняють різні види раку, й, ізолюючи ген, хотіли його вивчати. Переважно такі експерименти проводять з клітинами, які вирощують в інкубаторах. Ми дійшли до одного такого висновку, але треба було це перевірити на людській клітині. Треба було замовити з каталогу. Я там побачив клітину, яка підходила для мого експерименту. Дивлюся, а там пише, що то ембріональна людська клітина. Маючи християнське «підґрунтя», я застановився: «Звідки ця клітина походить? Чи вона з вбитого людського ембріона? Якщо так, то як християнин я не вірю в те, що правильно вбивати ненароджену дитину. Чи я маю право використовувати ці клітини у своїх експериментах?». Я обговорив це зі стрийком. Він сказав, що я не повинен. І ми знайшли інше вирішення. Наука дає нам надзвичайні можливості, але і надзвичайну відповідальність. А людина, як завжди, намагається використати всі можливості, але забуває про відповідальність. А це надзвичайно важливо. Я думаю, в цьому головна роль Католицької Церкви – бути в курсі справ розвитку суспільства. І не забороняти насліпо, а подати людям альтернативи та пояснювати, чому вони це не повинні робити.

Крім проблем з ембріонами, які ще є наукові новинки, які вимагають морального рішення?

Отже, кого будемо лікувати, а кого – ні? Сьогодні молекулярна біологія дає можливість відстежити всю генетичну будову людини. Отже, ми до кількох років можемо сказати, коли вона захворіє, скажімо, на серце. Це реальність. Коли, за кілька років прийде пацієнт до лікаря, той зробить секрецію цілого ДНК, всіх хромосом чи відчитає цілий генетичний код людини і тоді скаже, що ми вас не лікуватимемо, бо ви і так за два роки помрете. То смішно, але до того медицина йде. Деякі медичні процедури дуже дорогі. І хто вирішуватиме, яку людину і як лікувати? Чи з економічного погляду: «А, це трошки для Вас за дорого, тому залишимо помирати». Чи: «О! Ця людина – міліонер, це добрий атлет чи артист – ми його будемо лікувати, бо він може собі дозволити». Людина рівна у правах з будь-якою іншою людиною – цей принцип поступово зникає, починає вирішуватись тільки питання: чи нам вигідно це робити? Ми перестаємо дивитися на людину як на твір Божий. Тут Церква мусить зайняти якусь позицію – морально скерувати. До цього належить і проблема евтаназії. Чи життя належить мені особисто чи Богові, і Він мені його лише позичив? То можна людину вбити, бо вона є тягарем для суспільства? Над цими питаннями вже задумуються політики, бо затрачаються великі кошти для утримання таких людей. Тоді дамо їм можливість... а коли вони самі таке рішення не зможуть прийняти, то хтось інший за них прийме? Може, якийсь адвокат чи політик прийматиме рішення, кого лишати в живих, а кого ні?

У східному богослов’ї дуже поширена думка, що від духовного стану залежить фізичний. Не одна праця написана про те, що гріховні пристрасті негативно впливають на конкретні органи. Генетика вивчає одну з найінтимніших сфер біологічного життя людини, яка десь заторкує божественну сферу. Яка Ваша думка з цього приводу?

Я досить обережний щодо цього. Думаю, що Господь Бог настільки поважає людину, що не створив би світ так, що Його існування можна було доказати будь-чим. Тоді зникло би поняття віри. Людина мусить вірити. Ми не можемо доказати існування Бога на 100 %. Я вірю на 100 %, але кожна людина мусить сама прийти до того. Сказати, що цей гріх спричинить захворювання печінки… я намагаюся так не думати. Не хочу сказати, що це примітивний спосіб, але для мене він не гідний Мудрості Бога. Господь Бог сотворив світ за Законами. Це не як у футболі: якщо копнеш м’яча поза гру, то противник вкидає назад. Господь світу так не створив. Є певні Закони, і коли людина їх порушує, то це має наслідки.

Духовні також?

Так, очевидно. Наприклад, СНІД. Це вірус, який передається через кров, через стосунки і подібне. Дехто каже: «Бачите, деякі люди вчинили неправильно і Бог нас покарав». Мені здається то… не хочу сказати примітивний, але простий спосіб пояснити справу. Господь дав закони, які ведуть до добра і розвитку людини. Коли ми їх переступаємо, вони ведуть до занепаду як морального, так і фізичного. Фізичний і моральний світи пов’язані. Наприклад, ми ґвалтували фізичну людську систему будь-якими неправильними стосунками. Це змусило природу до протесту і вона створила вірус, який передається через неправильні стосунки. На жаль, через людські немочі він тепер передається і невинним людям. Наприклад, тепер родяться ВІЛ-інфіковані діти. Отже, гріх однієї людини передався невинним. Це бачимо всюди. Алкоголізм загрожує добрій людині, бандитизм – суспільству. Значить, гріх однієї людини має вплив на ціле суспільство, і терплять невинні люди. 

Так само і занепад духовний. Його можна порівняти з молекулярною біологією. Можемо робити різні молекулярні експерименти, які матимуть негативний наслідок для людей: витворимо вірус, який заразить безліч невинних людей. Отже, неморальність людини, переступ Божих Законів швидше чи пізніше матиме наслідки. То не є, так би мовити, я переступлю закон і буду за це покараний. Якщо би так було, то ми би були невільниками Господа Бога, ми би боялися переступити Закон. Господь на вищому рівні. Все є нагода виправитися. Але є Божа Мудрість, а звідси і наслідки. Можна навести такий приклад: фірма, яка виробляє якісь продукти, хоче заробити багато грошей. Вона починає виробляти їх дешевшим способом – більше дає хімікатів. Починає генетично модифікувати. Але це матиме свої наслідки – скільки людей сьогодні мають різні хвороби. Отже, не було прямого наслідку: сьогодні я з’їв генномодифіковану редьку, а вже завтра захворів. Все набагато делікатніше. І в тому виклик: побачити зв’язки всіх неправильних вчинків людини, які рано чи пізно доведуть до упадку людського життя.

В Україні ситуація із поєднанням духовно-моральних цінностей і професійною діяльністю дуже непроста. Дуже важко нашим професіоналам давати правильну відповідь на ті виклики, які перед ними стоять. Що Ви як науковець із стажем і великим досвідом побажали б Вашим українським колегам, що порадили, щоби вони могли відважніше приймати правильні моральні рішення у професійні діяльності?

Треба провадити активне християнське життя. Не так: прийшов до церкви, відсидів півтори години. А вслухатися в Євангеліє, в Апостола та читання, в молитви, які відмовляють під час Служби Божої. Це надзвичайно важливо. Це не означає, що я в неділю пішов до церкви, а на другий день на роботі матиму всі відповіді. То треба так, як до школи, щодня ходити – воно в кінці принесе плід. Так і християнське життя мусить бути активним, мусить бути зрілим. Треба роздумувати. Дуже багато людей не задумуються над своїми вчинками чи над планами. Які це буде мати наслідки? На що воно впливатиме? Важливо плекати свій християнський дух. І він рано чи пізно змінюватиме наш світогляд, бо в різних буденних речах бачитимемо Божу Премудрість. Це вказуватиме, як діяти.

Треба шукати розумних духовних людей. Але пильно шукати. Це не буде щось, що нам впаде з неба. Тут, в УКУ, я вже зустрів кількох священиків. Отець Бойко – прекрасна людина, яка роздумує над цими справами, не боїться питати і розшуковувати, не боїться, що його віра через це захитається, він настільки впевнений... Таких людей треба шукати і з ними спілкуватися, дискутувати. Можливо, не раз доведеться змінити свою думку, зупинити свої експерименти. Я, наприклад, не раз хотів провести експеримент, але сумління казало цього не робити. Допомогли мені дійти до такого рішення духовні люди. Але ми мусимо і самі себе обмежувати в деяких речах.

Дякую за інтерв’ю.

  Розмовляв Віктор Жуковський


Рейтинг статті

( 13 голосів )
Теги:
( 3260 переглядів )
 

Коментарі  

 
+4 #1 Богданна Гаврилюк 26.10.2011 03:30
Дуже приємно читати про такі наукові справи у приступній для нефахівця мові.
Дякую!
Богданна Гаврилюк
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити