№2

В Україні скептично ставляться до державних, політичних інституцій, сумніваються у спроможності громадських організацій. Недовіра до влади яскраво простежується у середовищі молоді. Вважають, що політики мають свій конкретний інтерес і не зацікавлені в добробуті громадян. Культивується думка, що сфера політики – місце для демагогії та обману, а боротьба за владу потрібна для власного збагачення та впливу на інших. Такі твердження не безпідставні, оскільки реалії сьогодення підтверджує їх. Вже не вірять, що людина може пожертвувати своїм часом, зусиллям для добробуту ближнього. Такий скептицизм не може мати позитивних наслідків, бо є суто нігілістичним.

Зневіритися, розчаруватися недосконалим державним апаратом і його управлінцями легко, зважаючи на те, що людині притаманно бути незадоволеною. Таким негативним поглядом легко заразити й інших.

Детальніше...  

Таїнство Воплочення Сина Божого ... Хтось переживає її у своєму серці, інший задоволений театралізованим дійством, що покликане нагадати подію, двотисячолітньої давності. Попри те, один та інший представник суспільства сподівається, що від Різдва почнеться дещо новий етап у житті. В народі навіть з’явилась приказка: «Живемо від Різдва до Різдва…». Щось справді загадкове і неординарне відбувається у той Вечір, який наближений до нас сяйвом двотисячолітньої зорі…

Детальніше...  

Камо грядеш, ненько-Україно?
Цим – далеко не риторичним запитанням, вочевидь, задається нині вельми немало людей. До того ж, як на теренах України, так і поза її межами. А надто на тлі гостро-емоційних, бурхливих суспільно-політичних перипетій та пристрастей, що перманентно – то вкрай загострюючись, то ненадовго вщухаючи – вирують, а особливо останні кілька років, у вітчизняному суспільстві. Досягаючи, зазвичай, максимальної «точки кипіння», коли надходить виборча кампанія.

У цьому контексті маємо констатувати, що дуже й дуже суперечливим – зигзагоподібним та дещо неочікувано-«сюрпризним» і прикрим, проте по-своєму логічним і закономірним, виявився перебіг відомих «постмайданних» громадсько-політичних й, перш за все, владно-урядових, подій і тенденцій у нашій державі. Якихось суттєвих, докорінних – після 2004 року – змін, а надто, бодай, мінімального очищення й покращення морального та якісно-фахового стану владних структур, їх «деолігархізації» та «декорумпізації», покращення умов функціонування й розвитку малого та середнього бізнесу тощо, на превеликий жаль, фактично не відбулося. Радше, навпаки.

Детальніше...  

Я сказав, «Ви боги, діти Всевишнього всі ви»
Псалом 82,6.

Слово вочоловічилось, щоб ми обожились
Св. Атанасій Олександрійський (IV ст.)

Розповідь про розумного купця, який продав все майно, щоб придбати дорогоцінну перлину (Мт. 13, 44–46) – одна з наймістичніших притч, які своєю мудрістю відкривають нам головну мету християнина: знайти скарб захований Богом у найглибших підвалинах людського буття. Пошук скарбу  – один з найяскравіших символів, який зображає духовний шлях християнського подвижника. Цей шлях вузький та особистий, ним іде кожний, шукаючи свою, Богом закладену, «перлину», але знаходить чи радше здобуває її лише той, хто наважився заради неї віддати все.

Про цей пошук Христос говорить також в іншому місці: «шукайте і знайдете» (Мт. 7, 7). Допитливий читач Святого Письма запитає: що просити? що шукати? у які двері стукати? Відповідь в Євангелії від Матея: «Шукайте перше Царство Боже» (Мт. 6, 33). Де шукати Царство Боже? «Царство Боже всередині вас» (Лк. 17, 21). Як осягнути чи радше здобути цей скарб – Боже Царство? Відповідь знову у Матея: «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12). Про яку силу чи які зусилля тут ідеться? Чи взагалі коректно говорити про застосування сили до справ, які стосуються глибинного внутрішнього життя християнина?

Детальніше...  

Впродовж ХХ віків бувало по-різному у відносинах між християнством і політикою. Від глибокого взаємного проникання до глибокого взаємного відсторонення. Сьогодні вони перебувають на одному з критичних поворотів, після яких не зовсім відомо, що станеться. Одні голоси категорично проголошують думку про відсутність християнства у політиці (не тільки як ствердження факту, а й як постулат). Інші з такою ж силою «проповідують» панування християнства всюди, але не в політиці.

Детальніше...  

Щоб відповісти на це запитання, потрібно спочатку поставити запитання про те, кого маємо на увазі? Який христия­нин повинен себе ангажувати? Відповідь на це запитання вво­дить нас у сферу, якy богослов’я називає «еклезіологією», тобто вченням про Церкву. Тут потрібно звернути увагу на два аспекти. З одного боку, Церква – це містичне Тіло Ісуса Христа, що творить Церква, яка веде боротьбу на землі, Церква, яка страждає у чистилищі та тріумфує в небі; з іншого боку, Церква у світі як організація, що охоплює духовенство, монашество та мирян.

Бути християнином означає бути послідовником Христа. Всі вірні є послідовниками, якщо навіть і в різний спосіб. Священик іде за Христом, проповідуючи, особливо – служачи Божественну Літургію у Великий Четвер, здійснюючи Святе Таїнство жертвоприношення. Монахи та монахині прагнуть своїм життям підтверджувати вірність Христові, чітко уявляючи собі Його сорокаденний піст і молитву у пустині або приклад милосердного самаритянина. Вони втілюють цей взірець у життя залежно від харизми їхнього монастиря – споглядального або активного. А для мирянина прикладом є Христос у час Його життя на землі, де Він працював, тобто від 14 до 30 років життя.
Всі вірні у Христі є рівними у честі називатись дітьми Божими і рівними у своїх правах на духовний захист і Святі Таїнства Церкви, але вони є різними за своїм покликанням та завданням.

Детальніше...  

Яким був Ваш духовний шлях до християнства? Чи були якісь життєві обставини, люди, книги, які відіграли визначальну роль у Вашому наверненні, чи, можливо, глибшому усвідомленні християнської ідентичності?

Думаю, що у мене був зовсім традиційний шлях. Християнські питання почали мене цікавити дуже рано, ще в радянські часи, завдяки прикладу батьків, особливо бабці. У ранньому дитинстві, коли я ще не вмів читати, коли священик виносив для читання Євангеліє, в мене виникало дуже велике бажання читати цю книгу. Потім, коли була закрита православна церква і храму в селі не було, на постійні богослужіння, які відбувалися по радіо «Ватикан», до нас додому сходилося багато людей. Це також спонукало мене до роздумів. Цьому сприяли і проповіді владик Івана Бучка, Мирослава Марусина й інших. Потім виникло правдиве бажання ознайомитися з Біблією. Вперше я взяв до рук цю книгу під час навчання на першому курсі Львівського політехнічного інституту. На той час було дуже важко віднайти Біблію, моя бабуся позичила її у сусідів-протестантів. Спершу читання Святого Письма не викликало в мене захоплення, мене вражав якийсь примітивізм. Проте це мене не знехотило. Людей, які читають і досліджують Біблію не можна назвати примітивними. Ці люди заслуговують поваги. Якщо вони там щось знаходять, очевидно, проблема в мені. Я повертався до цієї думки неодноразово. Відразу після закінчення інституту перше, що я зрозумів, – це Євангеліє. Саме перебування на богослужіннях не давало того розуміння християнства, яке відкривалося через глибоке прочитання Святого Письма.

Детальніше...  

Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, про Ваш внутрішній життєвий шлях до християнства? Яким є ваш духовний шлях до Христа?

Своїм сприйняттям Христа я зобов’язаний своїй бабусі з маминої сторони, яка була ревною християнкою і навчала мене бути покірним Богові. Вона мене водила постійно за собою в церкву, ще з дитинства. Пам’ятаю, як в дев’ять років, я перший раз причастився. Після смерті бабусі цю місію перейняла моя рідна тітка. І приклад їхнього послуху, доброти справив на мене велике враження. Бо я бачив, як вони вірують, як постійно моляться. Я запитував: «А що ви робите?». Кажуть: «А ми дякуємо Богу». «Хто такий Бог?». – «А це, – каже, – Той, що над нами, Той, що всіма нами керує». Вже в ранньому дитячому віці в мені засіла думка, хто Він такий. Потім радянська школа, виховання і нав’язування атеїзму не змогли мене переконати, що Його не існує. Вже ставши дорослим і шукаючи відповіді на запитання: «Чи існує Христос?» (оскільки атеїстична радянська система виховання впливала на свідомість), – я задумався над висловом: «У кожного своя дорога до храму». І лише у віці 32–33 років я зрозумів, що є Вищий Розум, Сила, Любов, яка керує нами всіма і треба її слухати, відчувати в собі і робити так, як Він підказує. Я багатьом студентам кажу: «Слухайте себе, слухайте, що вам говорить душа, серце. Коли ви станете чутливими до внутрішнього свого середовища, будете чути Бога в собі, то вам буде набагато легше жити». І бачу, як світліють їхні обличчя, а деякі з них мені дякують, кажучи, що ви навчили нас слухати себе. А я кажу: «То не себе, то слухати Бога, Який є у вас. Ви одержали, коли народилися, той згусток енергії, який у вас втілив Творець, як свою частинку, щоб ви були Йому віддані і любили Його».

Детальніше...  

Спробую повести мову про зв'язок влади та віри. Насамперед запитаю себе, що означають ці два слова. Відтак зупи­нюсь на оригінальному внескові християнства. Врешті поставлю запитан­ня, як нині християнин може й критикувати, і здійснювати владу?

Детальніше...  

Говорити про політику в Україні не можливо, щоб не заторкнути тему політико-урядового естаблішменту України від сільської ради до уряду і парламенту. Слова Митрополита Андрея Шептицького взяті з відомої статті «Як будувати рідну хату» подають образ відомої сучасникам ситуації, характерною рисою якої є залежність вирішення суспільних проблем від Божого благословення і християнських цінностей. Якими надсучасними і актуальними є слова Митрополита, написані майже сімдесят років тому.

…Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом. …

Детальніше...  
Powered by Tags for Joomla