У сучасних державах громадяни беруть участь у процесі управління країною шляхом голосування. Значна їх частина належить до політичних партій, рухів, союзів, блоків та інших організацій, створених на основі різних політичних доктрин і поглядів. Ці організації, прагнучи організувати життя суспільства згідно з політичними переконаннями своїх членів, мають однією зі своїх цілей досягнення, утримання або реформування влади в державі. У процесі виконання повноважень, одержаних під час волевиявлення громадян на виборах, політичні організації можуть брати участь в діяльності структур законодавчої і виконавчої влади.
В одному з українських університетів після презентації першого номеру журналу «Християнин і світ», присвяченого «світу економіки», слухач запитав мене: «Якою буде тема другого номеру цього християнського часопису?». І коли почув відповідь: «Світ політики», – то вельми здивувався, як можна співставляти дві, на перший погляд, полярні реальності: християнський, боголюдський світ, світ правди, чистоти, честі, совісті, заповідей, відповідальності, солідарності, жертовності і «світ української політики», світ аморальності, неправди, бруду, безчестя, безсоромності, поклоніння мамоні, «необтяженості» Божими Заповідями, суспільної безвідповідальності та егоїзму? Мабуть, так поляризуючи у своїй свідомості ці виміри людського існування (правдивого християнського життя і життя, яке вважають в нашій державі політичним), слухач один з них приписав до світу Божого, а інший – до диявольського. Чи насправді ми маємо тут справу з безнадійним антагонізмом, який триватиме до кінця нашого земного царства? Чи навпаки, можна говорити про співпрацю, а навіть про взаємопроникність християнства і політики? … Для справді гуманного політичного життя немає нічого кращого за те, щоб плекати внутрішні почуття справедливості і доброзичливості, та служби спільному благу, а то й скріплювати основні погляди про правдивий характер політичної громади та про ціль, правильний вжиток і межі публічної влади. 74. … Виконування політичної влади чи в суспільності як такій, чи в установах, які представляють державу, потрібно завсіди в межах морального ладу – для досягнення спільного, динамічно сприйманого блага, за встановленим правопорядком, чи то таким, що його щойно треба встановити. Тоді громадяни зобов’язані слухати совісті (Пор.: Рим. 13, 5). А звідси відповідальність, гідність і вага тих, хто поставлений правити. ... Тема праведності правителя і підлеглих займає вагоме місце у творчості Отців Церкви – як грецьких, так і латинських. Латинські Отці часто заторкували теми праведності правителя, котрий добре управляє підлеглими йому людьми. Передовсім вони звертають увагу на те, що людським правителем може бути лише та людина, яка вміє управляти сама собою і для якої християнські цінності є мірилом життя і діяльності. Тому стверджують, що спочатку потрібно навчитися панувати над своїми пристрастями, які затьмарюють розум та ослаблюють волю. Тут бачимо віддзеркалення античної ідеї, яка твердить, що панувати над собою – це найбільша влада. У цьому контексті Амвросій Медіоланський наводить метафору воза і коней – добрих та поганих. Пояснює, що віз – це душа людини, погані коні – це тілесні пристрасті, а добрі коні – це чесноти. Пристрасті і чесноти між собою сперечаються, бо чесноти піднімають душу до неба, а пристрасті, навпаки, тягнуть її до того, що від цього світу. Добрий керманич своєї душі вміє усмирити злих коней, які символізують пристрасті, а дозволяє провадити добрим коням, що знаменують чесноти. Складовою частиною інаугурації Президента України є урочиста присяга на вірність народу. Поклавши праву руку на Святе Письмо і Конституцію України, новообраний Президент виголошує клятву. Президенти України присягають, поклавши руку на Пересопницкое Євангеліє - видатний рукописний пам'ятник староукраїнської літературної мови й середньовічного мистецтва. Ранні Отці Церкви часто заторкували проблему відносин між державною владою та християнством, адже відомо, що впродовж перших ІІІ ст. християнство, яке у Римській імперії було забороненою релігією, зазнало жорстоких переслідувань від поганської влади. У Римі релігійне життя було невід’ємною частиною політичного життя. Релігія відігравала важливу роль у державі, бо, на думку римлян, вона гарантувала її могутність і славу. Політика держави вимагала на рівні закону дотримуватися державного культу і тому відмова християн поклонятися римським богам було рівнозначним невиконанню закону. Окрім того, християни ще й не визнавали культу імператора, що виражався в обожненні його особи і обов’язку регулярно приносити жертву на його честь. Влада ставила християн перед вибором – або вони відмовляться від своїх переконань і поклоняться імператорові і римським ідолам, або будуть віддані на мученицьку смерть. Однак, попри жорстокі переслідування, позиції перших християн у відношенні до політичної влади характерна терпимістю. Адже у переслідуваннях вони вбачали сповнення пророцтва Ісуса Христа: «Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти народи імені мого ради» (Мт. 24, 9). Християни, які усвідомлювали себе єдиним народом, що його покликав Господь, мали єдину мету – іти за Христом, розп’ятим і воскреслим, у кожній ситуації і в кожну мить свого життя, залишаючись Йому вірними аж до мученицької смерті. Той, хто панує над грошима і власними пристрастями – більше цар, ніж той, хто керує народом і військом св.Йоан Золотоустий
Детальніше... 1. Бачачи, що багато людей більше люблять і поважають несправжні блага, ніж істотно корисні і дійсно добрі, вважаю за необхідне сказати про тих та тих і протиставити їх – блага, які зневажають і блага вельми бажані, щоб, дізнавшись різницю, ми цінували гідні прихильності і спасительні, а інші навчились ігнорувати, як такі, що нічого не варті. Люди люблять багатство, владу, першість і славу та багато хвалять володарів народів, яких возять на блискучих колісницях і супроводжують окрики глашатаїв і великі натовпи зброєносців; а зневажають життя тих, хто любить мудрість і обрали чернече життя. Ті, появляючись, звертають на себе погляди народу, а ці – не привертають нічиїх поглядів або дуже небагатьох. До останніх ніхто не побажав би бути подібним, а до тих – всі, попри те, що здобути владу і одержати панування над народом важко і для багатьох неможливо. Тим, хто прагне влади треба багато грошей, а обрати чернече життя і проводити життя в служінні Богу однаково для всіх: легко і зручно. До того ж володарювання припиняється разом з цим життям чи, краще сказати, ще за життя залишає пристрасних до неї. Багатьох ставило перед великою небезпекою та ганьбою, а чернече життя і тепер збагачує праведників благами і після закінчення життя приводить світлими і радісними перед судом Бога-Отця, тоді, коли більшість панів постають одержати кару за діяння свого життя. Тому, протиставивши блага любителя мудрості і блага пана і слави, вникнімо у відмінності між ними. Божа влада Питання влади, харизматичного лідера завжди турбувало людство. Беззаперечними лідерами в історії Божого народу були Мойсей, Ісус Навин, згодом Судді. Проте на певному етапі перед Ізраїлем постають нові виклики пов’язані з новим політичним устроєм. Настає момент, коли Божий народ хоче бути як усі народи і вимагає, щоб пророк Самуїл настановив царя над ним. Біблія передбачає майбутні труднощі нового політичного устрою і подає дві традиції в ставленні до монархічного устрою: прихильну (1 Сам. 9, 1–10, 16), яка вважає позитивним феномен царської влади та неприхильну до монархії традицію (1 Сам. 8; 10, 17–27; 12), за якою все було б добре, коли б єдиним царем був Господь. В будь-якому разі новий політичний устрій не скасовує основного принципу у стосунках людини з Богом – дотримання Заповідей та вірність союзові між Богом і людиною. До речі, спочатку сам цар має «ходити за Господом»: «Оце ж вам цар, що ви вибрали, що домагались, оце ж Господь наставив царя над вами. Якщо ви будете боятись Господа і йому служити; як будете йому послушні й не будете противитись його велінням, ходитимете за Господом, і ви самі, і цар, який царює над вами, (то буде вам добре.) А як не будете слухняні Господеві й будете противитись його велінням, то рука Господня буде проти вас, як і була проти ваших батьків» (1 Сам. 12, 13–15).
Розгляньмо питання пов’язані з владою, звертаючись до надзвичайно промовистих прикладів перших Царів Ізраїля – Саула, Давида і Соломона, описаних з 1 і 2 книги Самуїла та 1 книги Царів. Старозавітні пророки, як посланці Бога, небесного Царя, мали завдання контролювати і перевіряти діяльність земних царів та їх адміністрацію, напоумлювати та вказувати на провини, радити і підтримувати у складних обставинах. Цей мандат пророки одержали від Бога, оскільки саме з діяльністю пророка Самуїла Біблія пов’язує створення монархії і помазання Саула та Давида першими царями. З перспективи століть, перехід до монархії був для Ізраїльського народу благом, у порівнянні з періодом анархії і безладдя, про які свідчить автор книги суддів: «Того часу не було в Ізраїлі царя й кожний чинив, що йому було до вподоби» (Суд. 17, 6; 21, 25). Господь через пророків вибирав царів і тому пророки мали забезпечувати, щоб царі чесно і справедливо виконували свої обов’язки. |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео