передання

Господь наш Ісус Христос бажав, щоб святість його слуги, св. Антонія, засіяла у всьому блиску та хотів показати людям, як це набожно треба слухати його проповідей і йти за  вказівками. До цього долучив нерозумних сотворінь, себто риб, щоб так засоромити єретиків за їх фальшиву мудрість. Подібно вчинив і Бог ще у Старому Завіті, за участю вола, щоб засоромити глупоту Валаама. У тому часі м. Ріміні було повне різних єретиків. Св. Антоній задумав привести їх до світла Божого і дати нагоду пізнати правдиву віру і навернути на дорогу чесноти; через кілька днів пояснював їм правди святої віри та Письма Святого.

Однак вони, закаменілі в своїх блудах, зовсім не дались переконати словами святого і взагалі не хотіли слухати його проповідей. Натхненний Божим об’явленням, звернувся святий до устя річки, близько моря і закликав: «О, риби моря і річки, слухайте слів науки Божої, яку ці бідні єретики не хочуть знати». На ці слова багато риб малих і великих наблизились до св. Антонія, кількість риб була такою великою, що чогось подібного ніхто у цій околиці не бачив. Всі риби виставляли голови з води звертаючись до проповідника у найбільшому порядку. Найменші були близько берега, за ними – більші, а великі – далі на морі. Коли вже всі були на своїм місці, св. Антоній промовив до них урочисто:

Детальніше...  

Слава Тобі, Всевишній і Всемогучий Боже наш!
Честь, поклін і благодарення від всієї тварі Тобі,
І від мене найменшого брата, найбільшого грішника,
Бідакá з Асижу, слава Тобі!
Ніхто з людей не в силі достойно благословити Тебе,
Тому з глибини нашої нічевості співаємо Тобі:

Слава Тобі Господи, за всі сотворіння Твої, 
За це сонце, що мов благородний брат наш,
У любові день нам і ніч об’являє, Тебе ж прославляє.
О як гарний він, як славний у Твоєму блиску, Боже Святий,
Твій він нам образ, Превеликий Пане, і Твоя нам слава.

Детальніше...  

Все те саме палюче сонце Малої Азії. Остання волога випаровується із землі, акварельно розмиваючи обрій. Найбільша спека – перед дощем. Отже, вже зовсім скоро цей клаптик пекла перетвориться на тимчасовий оазис раю, тимчасовий… Усе в очікуванні, в мовчазному передчутті…

Та ось з-за обрію долинають тихі псалмоспіви. Вони виходять із тої акварельної лінії і ширяться все більше, все голосніше. Чисті голоси піднімаються до неба. Чи то вони звідти і линуть? Це йдуть полонені османцями. Точніше, їх щойно викупили з полону лаодекійські християни, почувши ці божественні глибокі напіви. Ще мить – і кожен піде своїм шляхом. Але зараз вони востаннє заспівають разом Псалом 50.

«Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу…» – і впали життєдайні краплі пустельного дощу. Григорій обійняв своїх братів і пішов у бік Кіпру. Він передчував, що там прийме постриг, а потім піде на святу гору Синай та одержить велику схиму. Після цього його називатимуть Григорій Синаїт.

Детальніше...  

Це був кінець ІV ст. Учень Йоана Золотоустого, св. Марко Подвижник, або як його ще називали Марко Аскет чи Марко Пустельник, сидів на пекучому сухому піску єгипетської пустелі. Суховії намітали дюни позаду нього, сонце випалювало останню краплю на його тілі, а він лиш прислухався до цього дійства, тихо, смиренно. Йоан Ліствичник ще напише про сонце, що наче покора: сутність його ми визначити до кінця не здатні, та добре відчуваємо його дію, вплив на нас. Марко ж уже це відчуває – і сонце, і покору, і ще щось…

Детальніше...  

«Інок» – на теренах давньої Русі так називали монахів, що вказувало на «інакшість» людей, які вирішили сповна присвятити життя Богові. «Ангели на землі» – теж не менш промовисто, адже чи не найголовніше завдання, яке ставить перед собою монах, – піднесення духа у спілкуванні з Творцем. Грецьке слово «аскет» («подвижник») вказує на того, хто змагається, бореться із пристрастями. А якщо перебуваєш у боротьбі, тим паче, коли ця битва відбувається всередині твоїх ума й душі, то ти залишаєшся наодинці зі своїми пристрастями. Звідси і слово «монах», що грецькою означає «самітник», «одинокий».

  Спокуси святого Антонія. Сальвадор Далі, 1946

Та все це розуміння і занурення у глибини смислу монашества для мене прийшло потім. Раніше, як і більшість людей, я думала, що інок – це людина геть з іншої планети. Монахи були для мене загадковими й неймовірними створіннями, котрі невідомо з яких причин вирішили розірвати свій зв’язок із звичним світським життям і постійно сидять у своїх келіях, поклоняючись Богові. Але чому?! Для чого?! Хіба не можна так само молитися Богові та допомагати шукати Його іншим, маючи родину, виховуючи дітей? Навіщо закриватися в монастирі й відділяти себе від інших таких самих християн?!

Детальніше...  

Про нього майже нічого невідомо: ні коли народився, ні коли помер, ні в кого вчився, ні кого навчав. Знають тільки, що був ігуменом іноків на горі Синай і написав оці 40 глав про тверезість.

Можливо, він і не хотів, щоби про нього знали, бо розумів, що через нього говорить Бог, як говорив століття, тисячоліття перед ним, як і говоритиме вічність після нього. Для чого слава, дати й імена? Для історії всього лиш, а не для пам’яті, що несе свідомість і повинна займати почесніше місце.

Філотей міг мати 300 учнів, а міг навчати всього 10. Він міг би зустрічатися з Антонієм Великим, а міг жити набагато пізніше від нього. Міг прийти до Священної гори з Візантії, а міг народитися у її підніжжя. Міг стати монахом-пустельником ще в юності, а міг прийти до скиту вже зі сивиною…

Та чомусь крізь роки всього лиш 40 його глав про тверезість дійшли до наших днів, збереженими в Добротолюбії. Чомусь тільки ці 40 глав…, що виявилися важливішими і відомішими, ніж життєпис їхнього автора.

Детальніше...  

Одного разу вночі він молився, і його очищений ум возз’єднався з Вищим Умом. І тоді він побачив горішнє світло, світле і безкрає, яке осяювало його з небес своїм промінням і освітлювало все довкола, як вдень. Це світло просякало і його так само, і йому здалося, що увесь будинок і келія, в якій він перебував, – усе в один момент зникло, а сам він піднявся у повітрі й повністю забув про своє тіло.

Так писав про Симеона Нового Богослова його учень Микита Стифат. Тоді Симеон вперше відчув на собі дію Божої благодаті, благословення, він був сповнений великою радістю й зі сльозами прозріння остаточно вирішив податися в монахи. «Остаточно», бо до того хоч і відчував покликання, та мав здобувати освіту, статус у суспільстві, адже походив із знатного заможного роду, представники якого не один рік служили імператорському двору.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla