передання

Сонцевидні помисли… Чи чули ви колись про них? Вони живуть у нас від народження, зі сходом сонця і появою першої зірки. Вони тримають нашу душу за руку, коли ми хитаємося над величезною темною прірвою, коли над головою кружляють стерв’ятники. Ще міцніше вони обіймають наше серце, коли ці стерв’ятники народжуються в нашій душі. Сонцевидні помисли – тихі, життєрадісні, сяйні, наповнювальні… Про них дізнався від Святого Духа Ісихій, пресвітер Єрусалимський.

Молодий монах навчався тверезості ума у св. Григорія Богослова. Він вийшов із рідного Єрусалима і поволі попрямував до Константинополя, щоби здобути й осягнути, бодай трішки, заповітне вчення. Ісихій дихав розпеченим повітрям пустель, розглядав у міражах та порожнечах чудне Боже творіння – світ, який учив його смиренності, чистоти, розкривав широкі та всеохопні обійми неймовірної гармонії світоустрою, Всесвіту, в якому немає зайвих, тільки – незамінно потрібні речі…

Й ось уже в 430 р. старенький пресвітер Єрусалимський вкотре виходить проповідувати. Тепер замість людини говорив Святий Дух, тож усе в церкві завмирало. Ісихій славився глибокими та натхненними проповідями. Старець говорив про духовні тверезіння і пильність, про безустанну Ісусову молитву, що годує духовне тіло, про любомудріє й смиренномудріє. Та останнє його слово незмінно було про сонцевидні помисли, які без примусу, а природно і тихо породжують усі попередні чесноти, зцілюють зранене серце та напувають його Животворящим…

Детальніше...  

Від початку існування Церква провадить вірних дорогою духовного вдосконалення, навчаючи у чому полягає це вдосконалення і як його осягнути. Безсумнівно, правдивими майстрами у вказуванні тієї дороги у перших віках християнства були Отці Церкви, наука яких залишається незмінно актуальною[1], а їхні здобутки і погляди у цій галузі належать до скарбниці богослов’я духовності. Великим вчителем духовності, на чиї думки покликаємося у нашому опрацюванні, є папа Григорій Великий (540-604), непересічна особистість, чиє учення акумулює досягнення патристичної доби[2]. Мета даної статті полягає у представленні поглядів Григорія Великого на тему духовної досконалості людини.

Завантажити


[1] Пор. Instrukcja Kongregacji ds. Wychowania Katolickiego. O studium Ojców Kościoła w formacji kapłańskiej // Vox Patrum 10 (1990) 18, 20; Jan Paweł II. List Apostolski „Patres Ecclesiae” // Vox Patrum 2 (1980) 3, 247-248; L. Małunowiczówna. Aktualność Ojców Kościoła // Z zagadnień kultury chrześcijańskiej // red. K. Wojtyła. Lublin 1973, c. 137-146; M. Pellegrino/ Czy Ojcowie Kościoła mają coś do powiedzenia współczesnemu człowiekowi? // Vox Patrum 9 (1989) 16, 111-120.

[2] Пор. B. Częsz. Święty Grzegorz Wielki – wzór człowieka i pasterza // Teologia patrystyczna 2 (2005) 8-9. На тему актуальності думки Григорія Великого див. J. Leclercq. Actualité de Grégoire le Grand // Grégoire le Grand. Colloques internationaux du Centre National de la Recherche Scientifique // ed. J. Fontaine, R. Gillet, S. Pellistrandi. Paris 1986, c. 681-684.

Статтю взято з вебсайту кафедри богослов'я Українського католицького університету (theologia.ucu.edu.ua)

 

Народився преподобний Іван Касіян на берегах Дунаю у другій половині ІV ст. Ще молодим подався в паломництво до Палестини, де й почав чернечий шлях. Пізніше прибув до Константинополя, познайомився з Йоаном Золотоустим. Там же ж прийняв сан диякона і був скерований до Рима, де на той час папою був Інокентій І.

Авва Касіян влаштував у Галії дві кеновії – чоловічу та жіночу – по уставу східних обителей. Уклав 12 книг «Про влаштування кеновій», 10 бесід з отцями-пустельниками, написав твір проти Несторія, де висунув напротивагу єресі думки й духовний досвід східних і західних вчителів, монахів.

До «Добротолюбія» увійшли кілька праць преподобного отця. Сьогодні ми спробуємо зануритися лише в одну з них. Перед тим, як сісти в цей ковчег, згадаємо слова св. Йоана Ліствичника, який писав, що «великий Касіян мислить чудово і піднесено». Спробуємо стати простішими в серці й знімемо якір, відштовхуючись від берегів цього тексту…

Детальніше...  


Слово «передання» досить часто з’являється у повсякденному життєвому досвіді кожного християнина. Ми бачимо його як про своєрідний «бекграунд» текстів Писання, додаток – те, що не записане, коли дивимося на ікону Вознесіння, де серед апостолів є присутньою Богородиця. Ми чуємо про нього як про джерело християнської «міфології», коли читаємо про життя святих. Саме тому, іноді, «передання» розуміється, або як щось другорядне і аморфне, або, навпаки – як щось дефінітивне і зашкарубле. Ми – християни, навіть не замислюємося над тим, чим воно є насправді? Яка його роль у нашому житті? Як ми маємо жити за Переданням?


Детальніше...  

   Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.” “Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.”Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?”. “Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.” Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.”

(Мт. 19. 16-24)

Детальніше...  

Мистическим эмпирикам посвящается…

   Дискусія навколо українського богослов’я триває. Нові статті, рефлексії, інтерв’ю, коментарі з’являються в медіа ледь не щотижня. Загалом, це є дуже доброю нагодою для богословів і публіцистів різних течій і бекграундів висловити свої думки, спровокувати і здійснити більш свідомий пошук нового — аргументів, тез, припущень, навіть гасел, без чого неможливо ні розширити обрії свого власного розуміння теології, ні тим більше знайти порозуміння серед колег. Нижчеподана стаття була написана як реакція на низку звинувачень в бік представників богословської спільноти УКУ, які серед пріоритетів богословського розвитку Церкви назвали „онтологічну зрілість та благодатну глибину особи богослова”.

Детальніше...  

Він переконав свою дружину прийняти постриг. Був духовним учителем проповідника ісихазму Григорія Палами. Народився в Нікеї наприкінці ХІІІ ст., став монахом на Афоні, а згодом єпископом Філадельфійської митрополії. Коли на територію, якою він опікувався, в 1310 р. напали турки, Теоліптові вдалося виграти поєдинок. Проте перемога була здобута не фізичним насиллям, а силою слова цього святого старця.

Якщо його слова зупинили одну ворожу облогу, то чи не послухати нам його зараз, щоб ослабити нашу чергову духовну боротьбу?

Детальніше...  

І. Сутність таємничого  мороку.

Надприродна, надбожественна і всеблага Тройця, наставниця християнської Богомудрости, направи нас до більш ніж недоказового і більш ніж сонячного й найвищого порядку таємних одкровень, туди, де прості, абсолютні і незмінні таємниці богослов’я відкриваються у всесвітлому мороку мовчання та його святій науці. Цей морок світить у найтемнішій пітьмі, перевищує будь-яке світло, залишаючись у недосяжності і небаченні, сповнює всекрасивим блиском розум, який заполонили очі [1]. Принаймні такими нехай будуть мої бажання. Ти ж, о любий Тимотею, при наполегливому вправлянні та таємному спогляданні, відкинь почуття і напругу розуму, усе чутливе і все зрозуміле умом, усе, що існує і не існує, щоб незнаним шляхом здійнятись тобі, наскільки ти це зможеш, і поєднатись з тим, що перевищує і суще і пізнання. Тоді ти завдяки вільному, абсолютному і чистому відреченню від себе та від усіх речей здіймешся до справжнього надприродного променя Божественного мороку, відкинувши все, ставши вільним від всього.

Детальніше...  

Все те саме палюче сонце Малої Азії. Остання волога випаровується із землі, акварельно розмиваючи обрій. Найбільша спека – перед дощем. Отже, вже зовсім скоро цей клаптик пекла перетвориться на тимчасовий оазис раю, тимчасовий… Усе в очікуванні, в мовчазному передчутті…

Та ось з-за обрію долинають тихі псалмоспіви. Вони виходять із тої акварельної лінії і ширяться все більше, все голосніше. Чисті голоси піднімаються до неба. Чи то вони звідти і линуть? Це йдуть полонені османцями. Точніше, їх щойно викупили з полону лаодекійські християни, почувши ці божественні глибокі напіви. Ще мить – і кожен піде своїм шляхом. Але зараз вони востаннє заспівають разом Псалом 50.

«Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу…» – і впали життєдайні краплі пустельного дощу. Григорій обійняв своїх братів і пішов у бік Кіпру. Він передчував, що там прийме постриг, а потім піде на святу гору Синай та одержить велику схиму. Після цього його називатимуть Григорій Синаїт.

Детальніше...  

Це був кінець ІV ст. Учень Йоана Золотоустого, св. Марко Подвижник, або як його ще називали Марко Аскет чи Марко Пустельник, сидів на пекучому сухому піску єгипетської пустелі. Суховії намітали дюни позаду нього, сонце випалювало останню краплю на його тілі, а він лиш прислухався до цього дійства, тихо, смиренно. Йоан Ліствичник ще напише про сонце, що наче покора: сутність його ми визначити до кінця не здатні, та добре відчуваємо його дію, вплив на нас. Марко ж уже це відчуває – і сонце, і покору, і ще щось…

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla