Книги Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера деякі фанати замовляли за півроку до виходу, навіть не знаючи сюжету. Чар цього літературного явища охопив величезну кількість читачів різного віку у всьому світі. Як буває у таких випадках, оглядачі висловили свої «за» і «проти» щодо придатності субкультури Гаррі Поттера для дітей. Дехто вважає серію невинною розвагою, що надихає та морально формує, інші ж стурбовані тим, що вона стирає тавро з окультного і розмиває межу між правильним та неправильним, наражаючи дітей на витончені підсвідомі небезпеки. Отже, основне запитання таке: «Чи історії про Гаррі Поттера можуть зіпсувати, чи навпаки – позитивно підтримують моральну формацію дітей?».

Теперішній світ християнська душа звично описує у мінорній тональності. Попри Христові перестороги, любов у світі таки охолола (пор. Мт. 24, 12), що породило в людському духові численні руйнівні деформації. Дехристиянізація наших душ стала доконаним фактом, і недарма Папа Венедикт ХVІ закликає до нової євангелізації Європи. Як на теренах стародавніх цивілізацій виростають піщані пустелі, так і простори колись християнської Європи невпинно затягує духовна пустеля секуляризації, з якої стирчать лише гострі шпилі спорожнілих християнських храмів.

Отож песимісти (а ще вороги християнства) легко перефразовують шпенглерівські «Сутінки Європи» у «сутінки християнства». Мовляв, хоч «пекельні ворота» Церкву й справді не подолали (пор. Мт. 16, 18), але байдужість сучасних християн її таки доконає. Що правда, то правда: у своїй літеплості ми, християни, таки неперевершені. Оптимісти, втім, заспокоюють: мовляв, інкультурація європейським суспільством християнського послання стала настільки глибокою, що релігійної основи вже не видно – все перейшло в культуру міжлюдських стосунків. Це також правда, в чому пересвідчуються усі гомо совєтікуси, коли виїжджають на терени сучасної Європи.

Нам не потрібне зіставлення світу культури і світу християнства – то поняття несумісні. По суті нас цікавить християнство в українській культурі. Тут ми почуваємось певно: українська тисячолітня культура є християнською.

Наше письмо звідти – від християнських провідників Кирила і Мефодія. Наша література спершу прийшла звідти. Малярство наше теж в основному звідти.Бо звідти дух нашого народного життя.З піснею складніше, бо вона йде від часів дохристиянських. Але в цілому дух української пісні породжений з християнською традицією. Козацькі пісні і думи взагалі співав кобзар – Божий чоловік. Думаю, органічній українській культурі не загрожує культурно-цивілізаційна повінь – і не тільки їй.

Але їй загрожує тотальне засмічення товаром найдешевшого ґатунку. І тут вже боротьба йде на полі особистості. Опір культури, опір нерозмінного таланту, опір національного виховання. Звичайно, природне перемагає. Але багато спокушається і йде за вітром…

Спостерігаючи за багатьма культурологічними змінами, які відбуваються у світі, стає надто важко передбачити, яким буде наше майбутнє. В Інтернеті можна знайти інформацію про те, що до 2075 року у всіх державних об’єднаннях узаконять евтаназію. На сьогодні лише декілька країн світу мають легалізовану евтаназію, однак сучасні тенденції несприйняття людського страждання, вияви надмірного егоїзму, вибір того, що є кориснішим та вигіднішим у житті людини, виразно засвідчують, в якому напрямку ми рухаємося. Твориться нова культура осмислення людського життя і його подальшого прийняття або знищення. Якою вона є?

Статтю «Віра і культура» всесвітньовідомий православний богослов та історик церкви ХХ ст. Георгій Флоровський написав понад півстоліття тому, осмислюючи цивілізаційні виклики постмодерної культури, які на той час все гостріше поставали перед кожним християнином зокрема і Церквою загалом. Чи суперечить християнська благовість сучасним культурним феноменам? За якими критеріями християни повинні оцінювати нові віяння у культурному просторі ХХІ ст.? Наскільки віра визначає наше ставлення до мистецьких творів сучасності та їх інтерпретацію? Г. Флоровський, аналізуючи ці та інші складні питання, допомагає заглибитись у суть відповідей на них, стимулює до духовно-християнського розуміння культурно-цивілізаційних змін, які в нашому суспільстві інтенсивно відбуваються. Питання в тому, що є наслідком цих змін: суспільна деградація і культурно-цивілізаційний занепад чи, навпаки, духовно-творчий злет і культурне відродження?