Закон бо Мойсеєм був даний,
а благодать і істина через Ісуса Христа сталася

(Йо. 1,17)

Христове Воскресіння – найрадісніша подія нашого спасіння і головна тема богослужінь – не вичерпує, одначе, планів Божого Провидіння щодо людського роду. Саме Зішестя Святого Духа на Христових учнів їх завершує. Празник П’ятидесятниці за своїм значенням прирівнюється до Пасхи. Великдень — це духовна весна, пробудження до нового життя, П’ятидесятниця — це духовне літо, повнота життя. Тому вже в євангельському читанні Томиної Неділі є згадка про Святого Духа, коли воскреслий Спаситель з’явився своїм учням і казав: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, а кому задержите, задержаться». У неділю Самарянки Євангеліє розповідає про живу воду, що є символом Святого Духа, а в іншому місці цього Євангелія Христос говорить дуже важливі слова про суть новозавітного богопочитання та християнства: «Але Це час і нині є, коли істинні поклонники поклоняться Отцеві духом і істиною, бо Отець таких шукає поклонників собі». …

Я сказав, «Ви боги, діти Всевишнього всі ви»
Псалом 82,6.

Слово вочоловічилось, щоб ми обожились
Св. Атанасій Олександрійський (IV ст.)

Розповідь про розумного купця, який продав все майно, щоб придбати дорогоцінну перлину (Мт. 13, 44–46) – одна з наймістичніших притч, які своєю мудрістю відкривають нам головну мету християнина: знайти скарб захований Богом у найглибших підвалинах людського буття. Пошук скарбу  – один з найяскравіших символів, який зображає духовний шлях християнського подвижника. Цей шлях вузький та особистий, ним іде кожний, шукаючи свою, Богом закладену, «перлину», але знаходить чи радше здобуває її лише той, хто наважився заради неї віддати все.

Про цей пошук Христос говорить також в іншому місці: «шукайте і знайдете» (Мт. 7, 7). Допитливий читач Святого Письма запитає: що просити? що шукати? у які двері стукати? Відповідь в Євангелії від Матея: «Шукайте перше Царство Боже» (Мт. 6, 33). Де шукати Царство Боже? «Царство Боже всередині вас» (Лк. 17, 21). Як осягнути чи радше здобути цей скарб – Боже Царство? Відповідь знову у Матея: «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12). Про яку силу чи які зусилля тут ідеться? Чи взагалі коректно говорити про застосування сили до справ, які стосуються глибинного внутрішнього життя християнина?

Християнство – це спілкування з Богом, спрямоване на те, щоб перерости в абсолютну спільність життя людини і Бога, сопричастя з Творцем. Тому важливо зрозуміти, що крім чотирьох аспектів молитви й культу, які характеризують кожну релігію – подиву і прослави, прохання в потребах, вдячності за отримане і спокути за прогрішення – у християнстві є п’ятий аспект, який є основою всіх попередніх: пізнання Божої любові й відповідь на неї. Християнська молитва і культ – це перебування в любові зі своїм Творцем і Батьком, який у незбагненний спосіб уможливлює для нас приєднання й входження до вічного обміну любові між Отцем, Сином і Святим Духом. Християнство – це не пошук Невідомого Бога, щоб, можливо, здобути собі Його прихильність, а відповідь Богові, який зі своєї ініціативи відкрився людині й запрошує її до Себе. Це настільки відрізняється від основного поняття «природної релігії», що, на думку деяких богословів, християнство – не релігія, ба навіть більше – воно призвело до кінця «релігії».

Ми живемо в часі швидких змін, які заторкують різні сфери життя людини. Кожний старається не відставати. І в цій гонитві людина втрачає внутрішній спокій, рівновагу Духа. І це впливає на душевний стан людини: різні переживання, незадоволення, роздратування. Тривале перебування в такому стані може привести навіть до психологічних зривів та захворювань. Як запобігти цьому, як у цьому вирі сучасного життя не втратити голову та зберегти душевну рівновагу? Дехто шукає порятунок у психолога, інші в різних медитаціях, але ці заходи не дають тривкого результату. При цьому забуваючи про давню християнську традицію духовного життя, яка вносить гармонію в душу людини через дію Божої благодаті.

Є різні християнські духовні школи. Одна з них – ісихазм (з грец. – спокій, душевний мир, безмовність). Відомим представником цієї школи є св. Григорій Палама (1296–1359) архиєпископ Тессалонік. Опирається ісихазм на давній монашій традиції безперервної молитви. Саме через молитву, якою звертаємось до Господа, Божа благодать звільняє серце людини від злих думок, бажань чи пристрастей. І одночасно стає немовби оборонною стіною, яка не допускає до душі злі помисли, неспокій чи страх. Духовні отці називають таку молитву – молитвою серця, яка є даром Божим, але також і нагородою за великі старання та зусилля, щоб осягнути цю молитву. Св. Григорій, говорячи про безперервну молитву, вказує, що допомагає її осягнути. Перша вимога – усамітнення.

Моя тема настільки широка, що про неї можна б написати кілька томів, а то й цілу бібліотеку. Нелегко загально описати духовність, бо це надзвичайно складна дійсність. Духовність – це комплекс понять, практик, обрядів і законів якогось релігійного світогляду, а понад усе – це прив’язаність до певних релігійних вартостей. Це теж стан, або якість духовного життя одиниці чи релігійної спільноти. Мова тут про внутрішнє релігійне життя людини, що має безпосереднє відношення до самого Бога. Тому це в першу чергу життя у благодаті, що проявляється назовні різними чеснотами, дарами і плодами духовного характеру. Духовність ‑ це вершина кожної розвиненої культури, що зуміла витворити скристалізований релігійний світогляд, релігійну систему, а за цим теж зовнішнє релігійне мистецтво й літературу.