«Все можу в Тому, Хто укріпляє мене» – саме ці слова були життєвим кредо великого подвижника віри Никити Будки, а терпеливість, працелюбність та величезне уповання на Бога – знаряддями для осягнення найвищої цілі, що нею є спасіння душі. Його ноги вздовж і впоперек сходили безкрайні канадські простори, він щедро засівав їх сім'ям Божого Слова, ретельно ростив його і беріг від диявольського кукілю, щоб скласти в Господню комору. Його руки знали чи не кожен камінчик, дбайливо укладений ним у підвалини славного відпустового місця – Зарваниці. Але серце його ніколи – ні перед несправедливими наклепами, ні перед ошуканством, а то і просто грубим насильством – не зазнало й тіні озлоблення, вберегло чистою його душу навіть тоді, коли разом із немічним тілом злягло в мерзлу землю карагандинського степу».

Cлуга Божий о. Кирило Селецький – діяльний душпастир другої половини ХІХ, поч. ХХ с., відомий громадський діяч, публіцист, засновник перших активних українських чернечих згромаджень та першої української захоронки в Галичині.

Народився в 28 квітня 1935 р. в с. Підбуж на Дрогобиччині в шляхецькій родині. Батько Михайло був вчителем, а мати Іванна, з дому Павликівська, займалась вихованням дітей. Кирило навчався в гімназії у Самборі, опісля в Львівському університеті та в Перемиській духовній семінарії. Після закінчення семінарії від 1959 р. працював вчителем в Дрогобицькій гімназії. В цьому ж році одружився з Емілією Івасівкою, донькою о. Миколи із с. Більче Дрогобицького повіту.

Преображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

Людям із раціональним типом мислення інколи важко стати віруючими через несприйняття, на перший погляд, ірраціонального в будь-якій релігії, зокрема християнстві. Часто доводиться чути щось на зразок того, що краще покладатися на розум, ніж на почуття чи емоції, розуміючи під останніми саме сферу релігії. Більшість релігійних постулатів справді не можна перевірити експериментально, до прикладу, фізичними чи хімічними дослідами, тому для холодного розуму, який оцінює винятково мірилом емпіричного, така річ, як, скажімо, воскресіння з мертвих здається вигадкою.

Як би строкато не було поділене людство, на всіх п’яти континентах усе чіткіше виділяються дві групи: одна – за Христа, друга – проти Христа. Він є центром світової історії – й Кимось набагато більшим за це.

Питання, про яке тут ідеться, серйозніше від усіх інших: або вірити у Нього – безумство, або ж відмовитися вірити у Нього є найважчою провиною.

Чому ми віримо в Христа?