В основі літургійного року стоїть празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Натомість, розпочинають і завершують цикл найбільших дванадцяти християнських празників не Господські, а Богородичні свята – Її Різдво та Успення. Народження Непорочної Діви Марії є початком сповнення ключового біблійного пророцтва, про зміст та радість якого нам сьогодні розкажуть викладачі кафедри богослов’я Українського католицького університету.
Празник Успення Пресвятої Діви Марії – це не лише привід для роздумів про таїнство смерті Богородиці, а й велика нагода пригадати ким є Богоматір в очах Господа і для кожного християнина. Як часто в подячних піснях Акафісту до Богородиці чуємо: «Радуйся, започаткування чудес Христових», «Радуйся, бо через Тебе пекло опустіло», «Радуйся, ключе, що райські двері відмикає». А у стихирах Молебню до Пресвятої Богоматері всі парафіяни разом із церковним хором суголосно найменують Непереможну Владичицю «скитальців потіхою», «горою, тінню сповитою». Як спричинилася Пречиста Діва Марія до того, щоби бути уславленою такими словами? Про літургійно-богословський та іконографічний виміри Успення спілкуємося з викладачами Українського католицького університету. Воно холодне, але, коли торкається людини, їй стає радісно та легко. Інколи можна побачити на устах усопших ледь помітну, але промовисту, усмішку, яка невидимим світлом випромінює радість. Радість чого: смерті та забуття?! Напевно, ні. Усміхнений усопший радше досвідчує нам іншу грань радості – ту, яку спізнали від доторку нетварного світла на Таворі апостоли Іван, Яків і Петро: «Господи, добре нам тут бути», – бо Царство Небесне на мить прийшло на землю й торкнулося їхнього лику та душ. Тоді, на горі, темрява невідання стала світлішою від природного світла, а зрозумілі нашому розуму й осягнені людською логікою земні закони існування – темнішими від темряви ночі. А потім… а потім світло божественної енергії знову померкло для нашого зору, а природне світло світу стало нашими очима – чи ні? Свято П’ятидесятниці або Зіслання Святого Духа, завершуючи пасхальний період, вважається днем народження Церкви, завершенням діла спасіння Христа через зіслання Святого Духа на апостолів, які мали закласти підвалини для нового людства, нової спільноти вірних (Церкви), тим самим повертаючись до первісної єдності з Богом. Це празник, який наголошує на особливій ролі Святого Духа у створенні нового вибраного люду та нового закону в межах Церкви як спільноти, це кульмінація об’явлення Пресвятої Трійці. Найповніше суть цієї події розкривають нам літургійні тексти, що мають дуже радісний характер. Згадка про події, які Церква святкує на 50-й день після Пасхи описує нам книга Діянь апостолів 2, 1-13. [1] Попри те, що в цей день згадується новозавітна подія, однак цей празник своїм корінням сягає ще старозавітної традиції, а саме свята Седмиць (Вих. 23, 14-17; Втор. 16, 9-12; Лев. 23, 15-21; Чис. 28,26-31 або свято врожаю), як свята жертвування Богові первоплодів, а згодом, як день надання закону на горі Синай через Мойсея, як своєрідне укладення союзу між Богом та вибраним народом (Вих. 19). Сьогодні Церква відзначає один із найсвітліших і найрадісніших празників – Зіслання Святого Духа, або П’ятдесятниці. Цей день ще прийнято називати Днем народження Церкви. Чому так важливо пригадати собі про необхідність відваги, з якою маємо свідчити про своє життя у Христі? Що спільного й відмінного між старозавітною і новозавітною П’ятдесятницею? Що, будучи добрими християнами, маємо винести для себе з події Зішестя Святого Духа? Чому це свято називаємо ще Зеленими святами і прикрашаємо в ці дні свої домівки зеленню? Про це й інше спілкуємося з проповідниками Божого Слова та науковцями у сфері патристичного богослов’я і східних церковних наук. Подія Розп’яття Ісуса Христа – визначальна у християнстві, оскільки веде до Воскресіння, фундаменту самого віровчення. «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор 15, 4). Попри те, що ця тема неодноразово обговорювалася Отцями Церкви і була головною у ранньохристиянській проповіді (Дії 2, 22-24; 3, 14-15; 4, 1-2; 1 Кор 15, 3-4), однак у мистецтві цей сюжет поширюється значно пізніше від інших іконографічних тем Євангелія. Що спонукало митців на своєрідну «візуальну мовчанку» щодо визначального питання християнського віровчення? Чи образ Розп’яття просто візуально відображає євангельську подію чи за лаконічністю самого зображення стоїть значно глибше послання для кожного християнина? Представимо іконографічно-богословський аналіз сцени Розп’яття у візантійській традиції. Постать Богоматері займає чільне місце у християнській традиції. Однак досі немає вичерпного дослідження як про почитання Марії, матері Ісуса, у добу пізньої античності та і щодо розвитку її культу. Маємо лише згадки про окремі факти. Донедавна вважалося, що культ Богоматері «вибухнув як комета» саме після Ефеського собору 431 року, одного з Вселенських Соборів, на якому Марії було надано титул Theotokos (з грец. мови «та, яка породила того, хто є Богом»). Постать Богоматері досі розглядалася науковцями передусім в контексті розвитку христології, відповідно до її ролі у Божому плані спасіння. Однак в світлі останніх наукових досліджень стало зрозумілим, що рішення Ефеського собору – це було не лише питання Діви Марії та її місця в християнському віровченні, а також церковною промоцією вже існуючих практик почитання матері Христа серед християн, та надання їм ортодоксійного характеру. Наявні сьогоднішні докази відкривають нові перспективи щодо розуміння ролі Марії у ранній Церкві ще до першої половини V ст. [1.] Розглянемо основні мистецькі та літературні свідчення існування культу Богоматері у ранній Церкві ще до 431 р. хоча не всі аспекти та нюанси цього питання можна буде висвітлити в силу обмеженого формату статті і з огляду на те, що саме питання культу Богоматері у ранньому християнстві потребує додаткового дослідження та переосмислення. На питання «Що таке ІКОНА?» - відповіді дуже різні, оскільки це феномен, в якому переплелося дуже багато різних аспектів як результат багатовікових мистецьких, богословських та інтелектуальних пошуків. Попри те, що про ікону, як невід’ємну частину східнохристиянської традиції було написано чимало наукових та науково-популярних праць, однак, здається, що феномен ікони (зокрема її духовна цінність) і надалі залишається не до кінця зрозумілим для християн православної традиції загалом. У грецькій мові термін eikon має декілька значень, зокрема „зображення”, „образ”, „мислений образ”, „бачення”, “уподібнення”. Грецькою мовою слово „ікона” означало і матеріальне (зображення), і духовне (мислений образ) у їх нероздільному взаємозв’язку.[1] У святоотцівській традиції – ВСЕ ІКОНА – ВСЕ ІКОНІЧНЕ (БОГООБРАЗНЕ): весь світ – ікона Божа, витвір досконалого художника. В. Лєпахін говорить, що «слово eikon (іконообраз) змогло передати надзвичайно важливу богословську ідею: ікона – це не просто зображення (почитання якого було б просто ідолопоклонством), а це і зображення, і мислений образ, єдність яких богослов’я ікони трактує як невидиму, проте цілком реальну „присутність” у зображенні його оригіналу, у зображенні святого – самого святого, у зображенні Христа – самого Христа.[2] Празник Різдва Христового належить до найбільших і найвеличніших для усього християнського світу, адже прихід Сина Божого знаменує початок Його відкупительної місії. Від моменту воплочення розпочинається не лише новий відлік часу, але й нова сотеріологічна ера в історії людства. Згідно з богословським вченням Церкви, втілення Другої Особи Пресвятої Трійці є містичним таїнством, коли Бог злучається з людською природою і бере від неї все, окрім гріха. Багато Отців Церкви та богословів зверталися до теми воплочення, зокрема, св. Іриней Ліонський стверджує: «Син Божий став Сином людським, щоб син людський став сином Божим», – у цьому відкривається вся глибинна суть Різдвяного таїнства. На Святій Горі Афон (Греція) є унікальна ікона Богородиці «Економісса», яку Бог тисячу років тому дав зневіреному монахові для порятунку його монастиря від безгрошів’я та голоду. Нині перед нею падають ниць мільйонери, каючись в гріхах і шукаючи захисту від світової фінансової кризи, шукаючи найоптимальнішого рішення у кризовій ситуації чи благаючи порятунку свого бізнесу. І Богородиця допомагає. Адже кожне банкрутство тягне за собою не лише неприємності для господаря і його сім’ї, але й звільнення персоналу, а отже, лихо для багатьох людей. |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео