Розпочався вже новий 2015 рік, а війна досі триває. Тому не дивно, що продовжуємо роздумувати над проблемою, яка торкнулася, напевно, чи не кожного з нас. Дехто зі співаків, музикантів, юристів і колишніх нардепів вирішив поділитися з нами баченням цієї проблеми. Тож, пропонуємо Вашій увазі їхні коментарі.

Павло Табаков, співак, композитор, переможець телепроекту «Голос країни»:

– Як можна ставитися до агресора? Тільки як до агресора! Розуміти це і відповідно до цього розуміння діяти. Причому, на мою думку, лише силового протистояння тут замало. Українці повинні захищатися і боротися з країною-агресором й усіма іншими способами: політично, культурно, економічно, зокрема бойкотувати російські товари і послуги. Особисто я ще рік тому навідріз відмовився від російських товарів, десятими дорогами оминаю російські заправки. У межах концертного туру «Підтримаємо своїх» разом з іншими українськими артистами я побував у кількох військових частинах Півдня України. Ми виступали перед моряками і вояками Національної гвардії. Знаєте, я бачив там різних хлопців. Так, у когось був страх в очах. Але хіба це дивно? Ми дали концерт, а за п’ять годин хлопців переправили в зону АТО. Вони не знають, чого їм чекати від завтрашнього дня, тому страх – природна людська реакція. Але водночас я побачив в обличчях наших захисників силу та мужність. Серед них є чимало тих, які рвуться в бій, і впевненості їм додає одне: правда – на боці України. А там, де правда, перемога – це лише питання часу. Тому від усієї душі бажаю нашим воякам витривалості й хоробрості. А ми, артисти, як і всі небайдужі українці, допомагатимемо нашій армії, чим зможемо.

Навіть морально допустима війна не може гарантувати людському сумлінню спокою. Адже завжди несе зі собою фізичне насилля, смерть, інформаційну пропаганду. Захистити Батьківщину від окупанта необхідно. Проте як бути певним у тому, що, усуваючи одне зло, не чинемо ще більшого? Людина, особливо християнин, часто за таких обставин опиняється перед внутрішньою дилемою і, не знаючи, де шукати правильних відповідей, розривається під її страшним натиском: вбивство агресивного ворога – гріх чи необхідна передумова настання справедливості і відновлення добра? Інформаційна політика, побудована на принципі недомовок та замовчуванні фактів, – злочин чи необхідний крок задля збереження здорового психічного стану громадян? Чи християнська позиція означає автоматично поклик до захисту рідного краю, чи ні?

На ці та інші запитання ми спробували знайти відповіді разом з о. Ростиславом Височаном, головою комісії душпастирства силових структур Стрийської єпархії УГКЦ.

Господь вчить нас любити всіх, навіть ворогів. Що означає любити ворога своєї Батьківщини? Якою має бути ця любов, щоб не була лицемірством перед Богом і зрадою рідного народу?

 - Любити ворога – це співчувати йому та вміти знаходити в собі сили прощати. І то ми прощаємо не так заради нього, задля його добра, як задля власного добра. Прощаючи, ми немовби відрізаємо від себе ту нитку зла, яка зародилася через агресію та ненависть до нас зі сторони ворогів. Потрібно взяти до уваги, що це поняття любові до ворогів, про яке говорить наш Божественний Спаситель, має зовсім інше значення, смислову навантагу. Ця любов до ворога – вияв нашого милосердя, розуміння того, що і він міг помилитися. Тому ворогам ми повинні співчувати, а їхні вчинки нехай судить Бог, який є справедливим і все знає.

 Ідеалом християнського життя у спільноті та світі є мир – особлива душевна настанова, яка полягає в гармонійному й належному стосунку особи до Бога, до самої себе, до інших людей та до всього творіння. Мир є одним з ключових понять Христової Благовісті: «Мир вам!» (Лк 24,36); «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів 14,27, див. також: Мт 10,13; Мр 5,34; 9,50; Лк 1,79; 2,14). Мир між людьми невіддільно пов’язаний з любов’ю до ближніх: «Бо заповіді: “Не чини перелюбу”, “Не вбивай”, “Не кради”, “Не пожадай”, і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: “Люби твого ближнього як себе самого”» (Рм 13,9) (Див.: 1 Ів 2,9-11; 3,10-24; 4,7-21). Християни покликані плекати цей мир і любов на всіх рівнях спільнотного життя: міжособистісному, родинному, громадському, внутрішньополітичному і міжнародному: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). Щоби бути миротворцем, потрібно сильного та сформованого характеру, здатного панувати над собою.