«Страждання перестають бути такими в той момент, коли вони набувають значення», – писав Віктор Франкл. Якщо не знати біографію автора цих слів, то можна подумати, що цитовані рядки – це в кращому випадку неправда, а в гіршому маніпуляція. Однак Віктор Франкл – не та людина, яка не має права говорити про страждання, і то говорити незвичні речі. В’язень нацистських концтаборів, родину якого було вбито, він пересвідчився у тому, в що пропонує повірити нам: страждання, в яких ми знаходимо сенс, перестають бути стражданнями. Віктор Франкл не єдиний, хто стикнувся в житті з небуденними стражданнями. Сьогодні подібних страждань дізнають багато українців, а також представники інших народів, які перебувають у стані війни чи під тиранією. Однак не всі вміють вслід за відомим віденським психіатром Франклом зменшити ваготу своїх страждань у знайденні їхнього сенсу. В Україні сьогодні ми жахаємося стражданнями жертв війни, зокрема серед цивільного населення. І справді важко буває відразу знайти сенс цих страждань, однак його слід знову і знову шукати, щоб полегшити саме страждання, а зрештою, щоб бути у правді.
Євангеліє від Йоана 8, 32 Війна триває. Напевно, немає такого українця, який би не слідкував за щоденними повідомленнями від Генштабу про нові втрати ворога і досягнення українських воїнів на східному, північному чи південному фронтах. А поряд з тим і решта цивілізованого світу, та й не цивілізованого, хоче того, чи ні, а все-таки не може абстрагуватися від інформаційного поля бою, пов’язаного із злочинною російською агресією в Україні. Бої тривають на всіх фронтах. І один з найзапекліших є фронт інформаційний, де найсильнішою зброєю є слово, вимовлене або замовчане. Перемога у цій кровожерній війні, розв’язаній росією, залежатиме зокрема і від здобутків на інформаційному полі бою, в якому з одного боку воюють орди фейків, брехні і пропаганди, а з іншого – паростки правди.
У моральному вимірі вважається, що антонімом поняття «любов» є поняття «байдужість». Не ненависть, а саме байдужість. Ненависть – це певне відношення до якогось суб’єкту чи об’єкту. Так, негативне відношення, але все ж відношення. Тоді як байдужість – це відсутність відношення. Немає нічого гіршого, як ігнорувати ту чи іншу людину, суспільство чи дійсність. Відсутність відношення є, отже, ще гіршою дійсністю, ніж негативне відношення. Той, хто ненавидить, визнає об’єкт своєї ненависті як існуючий і як «гідний» ненависті. Той же, хто ставиться байдуже, ставиться до об’єкту своєї байдужості як до неіснуючого і негідного жодної внутрішньої сили, спрямованої на нього, навіть негативної.
Св. Йоан Золотоустий (349 – 407 рр.) Англійський письменник Джон Драйден свого часу казав: «Бійся гніву терплячої людини». Страшним є гнів нетерплячих, але не менш страшним є гнів терплячих. Бо терплячі люди зазвичай гніваються справедливо, а не емоційно чи перебільшено. Сьогодні у нашій країні гнів – мабуть одне з найпоширеніших почуттів поряд зі страхом та смутком. Можливо комусь видається, що гнів – це краща реакція, ніж плач чи почуття безсилля, бо гнів начебто дає бажання жити, мститися, відвойовувати. Або навпаки, дехто може думати, що гнів – завжди неналежна реакція, навіть в умовах жорстокої війни та страждань від загарбника. Насправді гнів буває різний, як на рівні оволодіння людиною (щось інше є раптовий спалах гніву і щось інше є пристрасть гніву), так і на рівні моральної якості (праведний та гріховний гнів). Пристрасть гніву завжди є гріхом (і то одним з основних гріхів), тоді як раптовий спалах гніву може не бути провинністю. Несправедливий гнів (поспішний, перебільшений, неконтрольований, необґрунтований або обґрунтований егоїзмом чи іншою вадою) завжди є гріхом, тоді як праведний гнів (правосудний гнів терплячої людини) не має нічого спільного з виною.
Вітчизняна війна в Україні, у своїй видимій і невидимій борні, – це наче напружено пульсуючий епіцентр української людськості, в якому синхронно продовжуються, досягаючи своєї кульмінації, два глибинних національних процеси. Перший – радикальне духовне очищення народу від облуди, безвідповідальності, свавілля, маловірства й егоїзму; другий – всмоктування у кров, плоть і душу нації конститутивних моральних цінностей, які, наче оздоровлені хромосоми, переводять українське ДНК на той рівень цілісності та єдиносущності, який вимріяли батьки нації від княжих часів до тепер. Ці два процеси, які випливають із глибин віри, молитви й жертовності наших предків, все бурхливіше розгортаються в народній свідомості. Щодня, щогодини і щохвилини українські серця, уми та руки кожного все більше наповнюються Божою силою, яка допомагає здобувати і Царство Боже (пор. Мт. 11, 11–15), і земну Україну, де гідність особи, солідарність, братерство і готовність до самовіддачі – головні спільні риси нашого подвійного громадянства. Віктор Жуковський
Студенти і працівники Українського католицького університету воюють на двох фронтах: видимому і невидимому. Вірують, моляться і працюють для перемоги! Віктор Жуковський
Павло Табаков, співак, композитор, переможець телепроекту «Голос країни»: – Як можна ставитися до агресора? Тільки як до агресора! Розуміти це і відповідно до цього розуміння діяти. Причому, на мою думку, лише силового протистояння тут замало. Українці повинні захищатися і боротися з країною-агресором й усіма іншими способами: політично, культурно, економічно, зокрема бойкотувати російські товари і послуги. Особисто я ще рік тому навідріз відмовився від російських товарів, десятими дорогами оминаю російські заправки. У межах концертного туру «Підтримаємо своїх» разом з іншими українськими артистами я побував у кількох військових частинах Півдня України. Ми виступали перед моряками і вояками Національної гвардії. Знаєте, я бачив там різних хлопців. Так, у когось був страх в очах. Але хіба це дивно? Ми дали концерт, а за п’ять годин хлопців переправили в зону АТО. Вони не знають, чого їм чекати від завтрашнього дня, тому страх – природна людська реакція. Але водночас я побачив в обличчях наших захисників силу та мужність. Серед них є чимало тих, які рвуться в бій, і впевненості їм додає одне: правда – на боці України. А там, де правда, перемога – це лише питання часу. Тому від усієї душі бажаю нашим воякам витривалості й хоробрості. А ми, артисти, як і всі небайдужі українці, допомагатимемо нашій армії, чим зможемо.
На ці та інші запитання ми спробували знайти відповіді разом з о. Ростиславом Височаном, головою комісії душпастирства силових структур Стрийської єпархії УГКЦ.
- Любити ворога – це співчувати йому та вміти знаходити в собі сили прощати. І то ми прощаємо не так заради нього, задля його добра, як задля власного добра. Прощаючи, ми немовби відрізаємо від себе ту нитку зла, яка зародилася через агресію та ненависть до нас зі сторони ворогів. Потрібно взяти до уваги, що це поняття любові до ворогів, про яке говорить наш Божественний Спаситель, має зовсім інше значення, смислову навантагу. Ця любов до ворога – вияв нашого милосердя, розуміння того, що і він міг помилитися. Тому ворогам ми повинні співчувати, а їхні вчинки нехай судить Бог, який є справедливим і все знає.
|
|
-
Архів
-
Рубрики
2022 (17)
2021 (36)
2020 (6)
2019 (1)
2018 (4)
2017 (20)
2016 (38)
2015 (65)
2014 (35)
2013 (60)
2012 (36)
2011 (57)
2010 (62)
2009 (19)
Роздуми
-
Людське життя – фундаментальна цінність. Це один із постулатів персоналістичної біоетики та, зрештою, самозрозуміле твердження. В умовах сьогоднішньої великої війни в Україні бачимо, як людське життя нещадно руйнується, і то не десятками, а тисячами. Руйнується свідомо, цілеспрямовано, жорстоко. Ворог прийшов в Україну руйнувати…
Шляхом святих
-
Детальніше...
XX століття стало для Української Греко-Католицької Церкви періодом випробувань та зміцнення віри серед жорстоких переслідувань і тортур. Церква мужньо вистояла та збагатилася новими мучениками, що різними способами засвідчили перед Богом і людьми вірність Христові. Серед тих, хто постраждав за віру в тоталітарний період, – як відомі постаті блаженних, так і майже незнані для загалу особистості. Одним зі свідків Божого милосердя та любові є Марія Шведа (1954–1982 рр.), яка 29 вересня 1982 р. прославила Господа своєю мученицькою смертю*.
-
Теги
-
Фото
-
Відео