Мистецтво, як культурна частина суспільства, перлина будь-якого народу, неначе «духовна, інтелектуальна насолода». Присутнє там, де народ, традиції, мова. Живе поки жива людина. Разом Із тим, твір мистецтва – зматеріалізований, неначе «страва духовна і інтелектуальна» – творить культуру, народ, націю, країну і живе позачасово.

Як художника-графіка, мене завжди хвилювало, хвилює і хвилюватиме питання: «Для чого і кого я творю, як я доношу свою думку в матеріалі для людини?». 

Завжди прагну знайти «промовистий» образ, хоча би для певної категорії людей. Чітко усвідомив для себе, все що я малюю, відображаю в матеріалі – творю не «для себе єдиного, гарного і прекрасного», а для людей, глядача. А звідси і своєрідна відповідальність. Що я хочу сказати? Кому? Для чого?...

У будь-якому випадку, не прагну «всіх задовольнити», та це і не реально, щоби все всім подобалось – ми різні, ми люди. Зрештою, сприймаю критику, зауваження і побажання. Творю те, що мені до душі, що хвилює моє серце або серце людини «спраглої» побачити цей твір, образ. Таких людей мало, але вони є. 

Крім «духовної їжі» людина потребує і фізичної, бо коли вона справді знемагає у голоді чи хворобі – їй важко думати про щось «високе» (як би це грубо не звучало). Недаремно, у Господній молитві «Отче Наш» ми просимо в нашого Отця і про «хліб наш насущний». Існує і відома народна говірка: «У здоровому тілі – здоровий дух». 

І зовсім інша ситуація, коли сита фізично, матеріально людина забуває та нехтує духовним, культурним життям – його зростанням. Надто клопочеться й задовольняє лише свої фізіологічні і не фізіологічні потреби. «Сучасне життя» – це виклик для нашого духовного та культурного життя. Ми все знаємо, бачимо і чуємо звідусіль. Чи потрібно нам все знати? Що ми бачимо і що ми чуємо?...

Диптих. Краса-любов

Мені дароване Богом життя і даний талант – це вже не так просто. Все у світі є таким, яким і є, має бути – на це Божа воля, Божий промисел – я у це вірю.

Треба нам лише жити, сприймати насолоди і фізичні, фізіологічні, не фізіологічні – для нашого тіла, але, ще і пам’ятати – ми натхненні Духом Святим, маємо душу – потрібно і за неї дбати, ще за життя нашого фізичного зростати духовно та культурно. 

Якось по радіо від винороба почув приблизно такі слова: «Виноградна лоза повинна “страждати”, тоді вона пустить глибоко корінь і дасть великі добрі плоди, ніж та, що посаджена у м’який чорнозем»...

Андрій МАЙОВЕЦЬ