У Львові триває 9-денний літній англомовний християнський табір на базі Василіанського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського (УГКЦ). У таборі беруть участь 60 дітей з різних куточків України. Учасники не тільки вивчають іноземну з носіями мови, але й мають заняття з християнської духовності з викладачами Українського католицького університету.

Цей англомовний табір організовують вже вдруге за ініціативою школи іноземних мов «Language Step» та завдяки співпраці з чоловічим василіанським монастирем св. Йосифа Обручника, що в смт. Брюховичі біля Львова. У таборі беруть участь діти від 8 років до 18. Усі вони поділені на декілька груп не тільки за віковими категоріями, але й за рівнем знання мови.

Чи може людина, яка вже одного разу зазіхнула на роль Бога і спробувала вершити людські долі, щиро покаятись і докорінно змінити своє життя? Хто працює у виправних установах, а кого там утримують? Як і чим живуть ті, хто опинилися за колючим дротом? Чи мають вони шанс на майбутнє?

Щоб одержати відповіді на ці та інші запитання, ми поспілкувалися з провідними в пенітенціарній сфері особами та побували на круглому столі, присвяченому українському виміру пенітенціарної ідеї.

Чи може злочинець, який одного разу вже уявив себе володарем життя і спробував вершити долі інших, щиро покаятися та змінитися? Оскільки пенітенціарна ідея охоплює не лише покарання порушників закону, а й шлях до їхнього покаяння, сьогодні світ практикує душпастирську опіку над в’язнями. Головні напрями служіння капеланів – це проповідь, катехизація й уділення святих таїнств. У служінні разом із душпастирями можуть брати участь і миряни, демонструючи правопорушникам інший вимір життя, сповнений любові та поваги до інших. Кажуть, немає стіни, крізь яку не пройшов би Ісус, і немає камери, до якої би Він не зміг увійти. Тому так важливо дати в’язням шанс на віднайдення себе в Бозі. Але разом із цим тюремне капеланство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в’язнів на атаку законного правосуддя і байдужість до злочинної поведінки. Тісна робота з в’язнями та практикування християнського милосердя не має помилково трактуватися як виправдання скоєних злочинів. Якщо люди порушують права інших, то справедливо буде накласти на них покарання та вимагати компенсації.

Про це й інше спілкуємося з керівником Відділу Курії УГКЦ з душпастирства в пенітенціарній системі о. Костянтином Пантелеєм.

Сергій Мандебура – це молодий хлопець родом із Вінниці, що нетрадиційно поєднав у собі вуличне мистецтво танцю із глибинним зануренням у богословську науку.  Юнак більше двох років викладає хіп-хоп у сучасній студії танцю «I like art complex» м. Львів і цього року закінчив магістратуру філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, планує продовжувати навчання в аспірантурі на кафедрі богослов’я УКУ. Хто він, той що зумів поєднати, на думку сучасної людини, такі несумісні, на перший погляд, речі?!

Батьки до вибору Сергія поставились неоднозначно. Уже там  розповідає, що його рішення присвятити частину життя вивченню богослов’я батьки схвалили, оскільки є практикуючими християнами і самі змалечку намагалися прищепити синові любов до Бога. Сам юнак серйозно вирішив пізнати духовну спадщину Отців Церкви ще у школі, відвідуючи уроки філософії. Вони були обов’язковими в історичному класі, де навчався Сергій. У виборі університету підказала мама, яка народилася на Львівщині і могла допомогти сину вибрати навчальний заклад у Львові. Натомість до Сергієвого прагнення професійно займатися хіп-хопом сім’я поставилася скептично. Хлопець мав декілька травм колін і люблячі батьки, хвилюючись за його здоров’я, відмовляли сина від ідеї вивчати вуличний стиль танцю. Із легкою вдумливою усмішкою на вустах Сергій пригадує: «Мама і досі каже: «Сину, навіщо тобі оті танці», - але вже хоча б усміхаючись». Окрім того, батьки хвилювалися, що постійні тренування відволікатимуть починаючого студента від навчання в університеті, забиратимуть у нього багато часу, що позбавить сина можливості нормально харчуватися і добре вчитись. Несподівано Сергій іронічно посміхається і зізнається: «Насправді тато менш скептично до цього поставився, аніж мама. Він у молодості займався спортом і, хоч танці не міг назвати професійним видом спорту, але розумів, що вони позитивно впливатимуть на мій фізичний розвиток, а отже, навіть трохи тішився з такого мого вибору». Коли говоримо з молодим хореографом про хіп-хоп, хлопець неймовірно випромінює позитив і почувається дуже впевнено.

Питання про те, куди вознісся Христос, актуальне з огляду на поєднання релігійного світогляду з науковим світобаченням. Від відповіді на нього залежатиме, як ми – віруючі люди – розуміємо співвідношення Бога і духовного світу з нашим видимим матеріальним всесвітом.