Коли я в контексті своєї роботи кажу про необхідність правди,
то часто маю на увазі правду про смерті тисячі людей.
Або про афери, тортури, корупційні схеми,
які зруйнували людське життя

Дж. Ассанж

Тепер, як ніколи, в Україні загострено відчувається потреба правдивої інформації. Але чи можлива ще чесна журналістика та які її критерії? Що активніше медіа бомбардують нас скандальними викриттями і розслідуваннями, то настирливіше переслідує думка про домовленості за лаштунками й добре продуманий політтехнологами спектакль імітації «свободи слова». У сучасному світі медіакомунікацій, який за визначенням Маклюена став «глобальним селом», де всі про все можуть дізнатися, утім правда залишається голкою, що її годі знайти в копиці сіна глобальної мережі. Ціна питання – це не лише правда задля заспокоєння сумління, ціна питання – життя людства. Адже бентежить думка: той, хто активно закликає до боротьби з тероризмом, сам же його фінансує; той, хто говорить про свободу та право меншин на збереження їхньої культури, насправді мріє про рабство якомога більшої кількості людей; той, хто закликає сісти за стіл переговорів та про все домовитися, насправді мріє збагатитись за рахунок війни. З іншого боку, хтось наполегливо намагається переконати, що суспільство більше не здатне на спонтанний протест, самоорганізацію. Будь-яка подія, на кшталт Майдану, згодом обростає сенсаціями про те, що від самого початку все було сплановане, а поодинокі спонтанні дії або елімінувалися вже на стадії їхнього зародження, або вміло скеровувалися в потрібне русло. Чи це справді так? Якщо так, то чи є можливість цьому протистояти?

Голодного зможе побачити і нагодували лише той,
хто, дивлячись на нього, побачить свого ближнього,
хто в природних ресурсах розпізнає Божі дари, призначені для всіх.
Навернути грішника зможе лише той, хто побачить в ньому дитину Божу, 
яка потребує Божого милосердя.

З початком Великого посту вже традиційно розпочинається ініціатива «Екологічне навернення для порятунку створіння», яка проводиться Бюро УГКЦ з питань екології.

Ініціатива має за мету допомогти глибше й повніше пережити процес покаяння і навернення до Бога, завдяки поглибленню свідомості щодо відповідальності за створений Богом світ та шляхів її здійснення у повсякденному житті кожної людини.

В контексті Ювілейного року Божого милосердя Великопосна екологічна ініціатива має за мету спричинитись до преображення людських сердець, щоб вони змогли приймати Божу милосердну любов і виявляти її до ближніх та всього створіння, а особливо тих, кому потрібна допомога.

Свята Чотиридесятниця – це час, у якому Господь чинить особливе диво заради порятунку всього створіння: своїм милосердям Отець небесний осяває кожну людину, вказуючи, що єдино правильним шляхом до Воскресіння є дорога любові, якою Його Син веде весь рід людський до Царства небесного, і на цьому шляху головними вказівниками є «діла милосердя».

Нещодавно у Львові відбулась Міжнародна англомовна конференція «Миротворча роль Церков: екуменічна співпраця задля суспільної злагоди і примирення», організована філософсько-богословським факультетом та Інститутом екуменічних студій Українського Католицького Університету. У зустрічі взяли участь богослови США, Іспанії, Греції, Швеції, Швейцарії, Австрії, а також України. Серед найважливіших тем – діалог між католицьким та православним світом, творення традиції прощення та примирення, єдність українського релігійного середовища у контексті подій Майдану та війни на сході країни. Впродовж конференції ми мали можливість також коротко поспілкуватися із директором Гаффінгтонського Екуменічного Інституту (Huffington Ecumenical Institute, Loyola Marymount University), дияконом Американської Православної Церкви, доктором Ніколасом Денисенком.

– Тема вашої доповіді на конференції стосувалася ідентифікації себе та іншого у сакраментальній теології. Як, власне, ця ідентичність впливає на діалог з іншими у контексті різних релігійних «команд»?

– Це доволі складний процес. У своїй доповіді я зосереджував увагу на візантійській традиції, на порозумінні східного Православ’я та греко-католиків. І про це говорити надзвичайно важливо, оскільки саме це порозуміння може спричинювати позитивні тенденції. Коли ми разом служимо Літургію, перебуваємо разом, отже творимо цю ідентичність у місійному служінні.

Кінець війни. Акти підписали, але боротьба все ще триває. У кожного своя: хтось відвойовує право на землю, хтось – на учасника бойових дій, хтось бореться за виживання після бомбардування наземного та духовного. Хтось у підпіллі – партизан чи національно свідомий, хтось у підпіллі – християнин, молиться підпільно… Це було не так давно. Друга світова війна для України стала потрійною: перший раз вбивали німці, другий – радянські війська, третій – наслідки панування одних і других. Та війна була не тільки геополітичною, загарбницькою – вона дала поштовх і для національної війни, і для духовно-релігійної.