Філософські вчення часів Христа не задовольняли духовних потреб людей. Давні звичаї і обряди, яких навчали з дитинства, не давали поживи для душі. Люди не могли побачити своє життя так, як бачив його Бог, тому прагнули світла і правди, святості і Бога, але не знали, де і як шукати Його і Його правди.

Часто чуємо вислів: «Якщо б у мене були гроші, то життя би склалося по-іншому». Постійний брак грошей свідчить про відсутність розуміння суті грошей і їх призначення. Гроші – це результат цілеспрямованих дій людини в її житті. Щоб вирішити проблему грошей особливу увагу потрібно звернути на потреби людини в суспільстві, бо ми живемо в ринковій економіці, де кожна людина вибирає сферу для своєї діяльності. У світогляді багатьох людей залишилася рабська ідеологія, що держава повинна забезпечити роботою кожну людину. Тому багато хто вважає, що хтось про нього повинен думати. Але насправді, якщо людина не думатиме сама про себе, про свій розвиток, то ніхто інший їй не допоможе.  

У своєму житті мені довелося щиро і глибоко практикувати вайшнавізм [1], пройти шлях від бгакти-прихожанина [2] до брахмачарі [3], а пізніше і до брахмана [4], глави вайшнавської місії в Одесі. У 2000 р. Господь покликав мене покинути вайшнавізм і стати учнем Ісуса Христа, за ким я слідую й понині. Маючи за плечима християнський досвід, за часом аналогічний вайшнавському, хочу представити читачеві десятку найсуттєвіших причин, чому я не крішнаїт і ним вже ніколи не буду.

Буває таке, що про нього говорять:«Дивись, це нове!».
Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Еклезіаст 1, 10

У світовій історії є ідеї, тенденції, зразки та міфологеми, до яких людство схильне знову й знову повертатися (т. зв. топоси ), ідеалізувати їх, огортати легендою, відчувати за ними ностальгію, більше чи менше усвідомлено їх наслідувати та черпати з них натхнення й мотивацію для своїх теперішніх і майбутніх дій. Один із таких топосів – ідея поліетнічної та мультикультурної держави з більше чи менше централізованою владою та на якомога більшій (принаймні, оптимальній, щоб «переварити» культурне розмаїття в єдине всюдизрозуміле культурне «койне») території. У західний культурний простір ця ідея вривається з походами Олександра Македонського (334–323 рр. до Р. Хр.), під час яких він завоював азійський світ, де вже були традиції таких мультикультурних імперій (Вавілон за Навуходоносора та Мідо-Персія, починаючи від Кира Старшого). Імперія Олександра витворила риси, які стали невід’ємними ознаками всіх імперій такого типу:

Здавалось би, що може зробити одна людина із середнім достатком, щоб запобігти бідуванню більшості? Однак українська канадійка Анна Мазуренко, незважаючи на статус емігрантки, змогла скласти певну суму, яку посмертно заповіла українським дітям. Відтак, завдяки коштам її Фонду, дитячі лікарні Львівщини мають сучасне медичне обладнання, а також у планах – забезпечити необхідними апаратами медичні заклади всієї України. Фахівці установ, де виходжують передчасно народжених дітей, кажуть: «Ця жінка розуміла потреби українських дітей за тисячі кілометрів від них», – а ще: «Про таких, як Анна Мазуренко, кажуть: “вона любила Україну не лише до глибини душі, але й до глибини своєї кишені…”».